За твердженням католицького письменника Вейєри, існує нібито близько сорока п’яти мільйонів чортів. У період становлення християнського віровчення ці противники Бога і людей сприймалися в зовнішності звірів, що викликають страх або відразу. Святому Антонію, наприклад, диявол являвся у вигляді огидних тварин і птахів. Він міг без зусиль перетворитися на ведмедя, кішку і навіть гусінь. Живучого в XVI столітті знаменитого мага Агриппу Неттесгеймського постійно супроводжував чорний пес, який нібито був самим Сатаною. Це факти відомі. Менш відомо, що з дияволом часом ототожнювали бегемота, крокодила і жабу, що мешкають у Нілі.

У давньоєгипетській міфології, проте, ці тварини представляли посланців доброго божества. Бегемота вважали корисною «водяною свинею» і часто зображували полювання на нього. Серед єгипетських звіроподібних божеств ця тварина теж займала почесне місце. З числа трьох пов’язаних з ним богинь особливо шанували Тауеріс («Велика»), Її зображували у вигляді вагітної самки гіпопотама, іноді з жіночою головою. Єгиптянки – поклонялися їй як небесній помічниці при пологах і вигодовуванні дитини. Порожні статуетки Тауеріс майбутні матері заповнювали шматками свого одягу, наливали туди молоко, це повинно було забезпечити народження здорового потомства і велику кількість материнського молока.

Однак ранні єгипетські християни – копти пов’язували вже цих тварин з пеклом і вірили, що бегемоти і крокодили могли шкодити людині. Сталося свого роду переосмислення цінностей, копти перетворили позитивних богів Стародавнього Єгипту в злих демонів і цим висловили своєрідний протест проти старих вірувань, від яких, тим не менш, повністю відмовитися не могли. Так, наприклад, варіант міфу про Тауеріс, яка уособлювала пальму, що виросла над гробницею Осіріса – вмираючого і воскреслого бога, копти пристосували для свого культу новозавітного Христа. Пов’язане з шануванням бегемота дерево вони визнали як євангельську сікомору (тутову смоковницю), під тінню якої нібито відпочивала Марія з немовлям Ісусом під час своєї втечі в Єгипет від переслідування іудейського царя Ірода.

Проте саму Тауеріс як богиню копти відкинули. Спочатку вони енергійно викорінювали будь-яке шанування старих давньоєгипетських божеств, в яких бачили небезпечних конкурентів молодого ще тоді християнства. Особливу неприязнь викликали представники «звіриного» пантеону, які, на думку отців церкви, були не чим іншим, як злими демонами. Таким чином Тауеріс і бегемот набули ознак злих божеств. Якщо вірити свідченням письменника IV століття Палладія, то саме бегемот знищив урожай в коптському монастирі і кинувся навтіки тільки після того, як його прогнали ім’ям Христа. Бегемот представлений шкідливим демоном, не переносить хресного знамення. І в деяких пізніших арабських джерелах бегемот також вважається вихідцем з пекла.

У старозавітних книзі Еноха і IV книзі Еедри, які не ввійшли в канонічний текст священної книги стародавніх євреїв, розповідається про те, що в п’ятий день творіння Бог створив двох жахливих тварин – Левіафана і бегемота. Яхве їх розлучив, так як обом не вистачало місця в океані. Левіафана Бог залишив в океані, а бегемота поселив в багатій пасовищами країні «Тисячі горбів». Але він не вмістився і в цю країну і зайняв ще пустелю в східній частині райського саду. Далі апокрифи оповідають, що після приходу на землю Спасителя бегемот покинув відведене йому місце. Тоді на нього стали полювати. Вбив бегемота архангел Гавриїл. За іншою версією Левіафан (можливо, кит) вступив з бегемотом у боротьбу, під час якої вони обидва загинули. Згодом цей сюжет видозмінився: у ньому описувалися найжорстокіші битви бегемотів з крокодилами.

На давньоєгипетському «суді Осіріса», де на «терезах правди» оцінювалися земні справи людей, обов’язково знаходилася жахлива пожирателька з тулубом бегемота, лапами лева і мордою крокодила (так зображувалася іноді й Тауеріс). Їй віддавали серце померлого при негативному результаті зважування. За своєю роллю пожирателька тотожна дияволу на християнських зображеннях «страшного суду», де Христос, як і єгипетський владика країни мертвих Осіріс, виступає суддею людини. Це все непрямі аналогії. Але на гемі, що зберігається в Петербурзькому Ермітажі, зображені і бегемот, і фігури архангелів Михаїла та Гавриїла – християнських борців з Сатаною. Це вже пряма вказівка на те, що бегемоти перетворилися з добрих і корисних божеств у нечисту силу християнства.

Інше старозавітне чудовисько – крокодил був добре відомий в Палестині. Однак серед іудеїв ця тварина вважалася символом Єгипту, традиційного ворога і гнобителя «богообраного» народу. У самому Єгипті крокодилу приписувалося безліч функцій. Він був оракулом, стражем серця, богом деяких номів, мав надприродні здібності. Зроблені з його шкіри міцні панцири не тільки добре захищали воїна, а й, за уявленнями єгиптян, охороняли його від дії злих сил і чаклунських чар. Тварина ця виступала те як заступник людей перед богами, то як посередник одних богів перед іншими, то просто як священна тварина.

Крокодилоголовому богу Себеку поклонялися навіть римські імператори. У Верхньому Єгипті виявили кладовище священних крокодилів і руїни храму на честь крокодилообразного божества Себека. Посвячені Себеку крокодили, в яких, як вірили, міг перетворитися померлий, розводили у великій кількості у Фівах. Їм приносили жертви, опускаючи ласу їжу в особливий отвір, зроблений в статуї бога-крокодила. Одночасно існували й інші міфи. У них крокодил виступав як носій злого початку. Його навіть з’єднували зі злим богом пустелі Сетом, який не тільки зрадницьки вбив свого брата Осіріса, а й допомагав найлютішим ворогам Єгипту – гіксосам. Ці уявлення про крокодила як про ворожу людині тварину, що володіє надприродними здібностями, все ж таки переважали над іншими.

Цікаво відзначити, що і в християнстві крокодил став позначати недоброзичливі сили пекла. У Афанасія Олександрійського є розповідь про те, як єгипетський пустельник Антоній Фіванський повинен був молитвою приборкати «безсоромних» крокодилів, щоб перейти наповнений ними канал. Тут крокодил, як і бегемот, боїться молитви і поступається їй в силу свого сатанинського походження.

Саме в такому розумінні зроблено зображення коптського рельєфу IV -V століть, що зберігається в Луврі. Сокологоловий вершник (ймовірно, єгипетський Гор) б’ється з крокодилом. Згодом єгипетський сюжет придбав християнське звучання. Щоб не ускладнювати себе пошуками нових скульптурних або живописних рішень, християни запозичили з давньоєгипетського мистецтва вже усталені, відомі образи і на їх основі представили торжество християнства над старими віруваннями, перемогу добра над злом.

Далі буде.

Автор: М. Касперавічюс.