Фахівець з фарерської мови, письменник і художник Генріх Йосипович Анохін побував на Фарерських островах, які за довгі роки вивчення їх за книгами стали його заповітною мрією. Мрія збулася: він ходив по мокрому від частих дощів моху, чіпав шорсткі від часу і вологі від туманів руїни древніх храмів, відчував потужне і глибоке дихання двох океанів, що розкинулися перед ним… На цих островах мирно уживаються люди, які хоча у своїх духовних пошуках і йдуть різними шляхами, але при цьому терпимі, милосердні і доброзичливі один до одного.

У західній півкулі, на північ від Шотландії і південний схід Ісландії, на кордоні Атлантичного і Північного Льодовитого океанів знаходяться 18 островів із загадковою назвою — Фарери. Тепла Північно-Атлантична течія – продовження Гольфстріму – робить клімат островів вологим і м’яким. І хоча 280 днів в році тут ллють дощі і на островах ростуть лише трави, мохи та лишайники, люди, які тут живуть, вважають себе щасливими.

Перші мешканці — кельти — переселилися сюди тисячу двісті років тому з Британії. Коли ж до кінця VIII століття в Європі настала епоха вікінгів, то кожну весну, з березня по червень, разом з попутним вітром швидкохідні човни морських розбійників за два дні сягали Шетландських островів. Вони грабували і вбивали місцевих жителів, тих, що залишилися в живих брали в полон і звертали в рабство. А влітку і восени, коли вітри дули в зворотному напрямку, пірати поверталися на батьківщину. Під час своїх набігів вікінги почули від гелів, що північніше цих островів лежать інші — «феаранн», що по-гаельськи означає «відокремлена земля», а по-фарерськи – «фэрьяр» – «овечі острови».

«Фарерська сага», створена в XIX столітті на основі ісландських ранньосередньовічних саг, оповідає про те, що в 1000 році предки нинішніх фарерців були хрещені. Навернення в нову віру зустріло активний опір місцевих жителів, який очолив «веснушатий та рудий, чарівний і підступний самоправець» — норман Троундур з Гету; лише сокира, занесена над його головою проповідником християнства (до речі, теж норманом — Сигмундром Брестиссоном), змусила його прийняти нову віру і відмовитися від поклоніння язичницьким богам — Одіну й Тору. Троундур з Гету чекав своєї години, і нарешті він настав. Через п’ять років після свого хрещення, в 1005 році, Троундур висадився на острові Скувой і напав на Сигмундра. Сигмундр і два його прихильника були беззбройні, тому їм довелося рятуватися втечею, вони стрибнули в океан і довго пливли до іншого острова, доплив один тільки Сигмундр. Він вибрався на берег і вирішив, що може зітхнути спокійно, але тут його і наздогнала доля: селянин острова Суури — Тоургруймур Злий — спокусився на золоте кільце проповідника і вбив його.

Про Брестиссона Сигмундра і понині нагадує гранітна брила з написом: «Сигмундарстейнур» («камінь Сигмундра»), який височіє на старому цвинтарі біля церкви, побудованої в 1873 році на острові Скувой – там, де майже тисячу років тому розігралися описані події.

Як і до хрещення, жителі Фарер вирішували найважливіші справи на всенародному віче — тінгу. Віче збиралося на Тінганесе – «вічевому півострові», що видається довгою косою в бухту бога Тора Тоурсхавн вона, як і столиця Тоурсхавн, досі носить язичницьку назву.

В 1035 році Фарери втратили свою незалежність і стали леном Норвегії. За іронією долі цьому активно сприяв прийомний син борця за незалежність Фарер Троундура з Гету — Лейф Эссуарсон. З 1380 року і сама Норвегія, і її колонії потрапили в залежність від Данії.

Духовним центром Фарер, а з XII століття і резиденцією єпископа стала садиба Чирчубэвур на півдні Стреймоя. Чирчубэвур в перекладі означає «церковна земля». Тут знаходиться найстаріший з діючих на архіпелазі храмів білокам’яний собор XII століття, який назавжди залишився католицьким єпископатом. Тут же знаходиться недобудований кафедральний собор святого Магнуса. Можливо, що з кафедри собору проповідував легендарний Сверрі, про якого «Фарерська сага» повідомляє, що він був позашлюбним сином норвезького короля і народжений у гроті на острові Стреймой, у вершини Чирчубэкамбур. Коли він виріс, то отримав сан священика при єпископаті, а з 1184 по 1202 рік був королем Норвегії під ім’ям Сверрір Сигурдарсон.

Собор не раз перебудовувався, припускають, що він був споруджений на честь короля Олава, канонізованого церквою. Більша частина майна собору перевезена до Національного музею в Копенгагені, а зображення Діви Марії XIII століття знаходиться в музеї фарерських старожитностей. Розпис над вівтарем належить відомому фарерському художнику Соамалу Йоенсену Мічінесу (1906-1979), на ньому зображено розбурхане море, корабель, а над ним — образ Діви Марії.

Кафедральний собор святого Магнуса розташований в двох десятках метрів вище по схилу. Його будівництво розпочав близько 1300 року єпископ Эрлендур (1269-1308). Спорудження самого величного і дорогого храму на архіпелазі виявилося не по силам фарерцям, вони повстали і вигнали єпископа. Руїни храму збереглися до наших днів. Стіни готичної церкви досягали товщини в півтора метра. Дах так і не було зібрано. На стінах — висічені з каменю 12 хрестів, з яких повністю збереглося лише шість, два, що збереглися частково знаходяться в Національному музеї у Копенгагені. Латинські тексти біля розп’яття повідомляють, що тут поховані мощі блаженного мученика-конунга Оркнейських островів — Магнуса і єпископа Ісландії – святого Торлака.

Метрах в двохстах південніше по березі знаходяться залишки третьої, менш давньої католицької церкви. Католицтво від століття до століття набирало тут силу. Відомі імена тридцяти трьох католицьких єпископів Фарерських островів. До моменту церковної реформи 1538 року єпископат Фарер володів 40 відсотками всіх земельних угідь архіпелагу, позбавивши багатьох спадкоємців спадкових землевласників — оуальсмэавурів їх і без того зменшених від покоління до покоління земельних ділянок.
Реформація не тільки позбавила католицьку церкву всіх земель та статуту єдиного і могутнього феодала архіпелагу, але й утворила нову суспільну силу – так званих королівських селян з числа тих, хто довічно орендував землі датського короля. Король став главою нової реформатської церкви, або євангелічно-лютеранської. Офіційна її назва – «народна церква» («фолчечірчу»).

Єпископство в Чирчубэвуре пало. Розкіш католицьких храмів змінилася аскетичною скромністю. У 1913 році на Фарерських островах було 13 церковних парафій з шістдесятьма храмами і двома молитовними будинками. З приходом лютеранства богослужіння стали вести на датській мові, а з 1939 року — на фарерській.

На півночі острова Стреймой збереглася кам’яна церква часів Реформації. Спочатку вона стояла в селищі Ченувуйк («маленька затока»), а в 1856 році була перенесена в садибу королівського селянина в Саксуне («тюленячий хвіст»), ставши після 1940-х років разом із садибою музеєм народного побуту.

Над «гаванню бога Тора» Тоурсхавном височіє діюча євангелічно-лютеранська церква Хавнар Чірча («церква гавані»). Вона побудована в 1788 році і розрахована на 600 прихожан. У ній збереглася церковна кафедра 1788 року, купіль для хрещення 1601 року і срібне розп’яття 1713 року. Навколо церкви освячене 200 років тому кладовище, яке не використовується для поховань більше 100 років. Фарерським поштовим відомством випущена серія марок до 200-річчя Хавнар Чірчи.

На східному березі острова Стреймой в селищі Квалвуйк в 1829 році з уламків корабля, що зазнав тут крах, була споруджена дерев’яна церква, яка діє досі. У першій половині XIX століття датський священик Микола Грундтвіг очолив течію відродження — грундтвігіанство в знак протесту проти атеїзму, раціоналізму в духовному житті і застою — в економічному. Спираючись на яскраві сторінки історії скандинавів і не в останню чергу на блиск далекої епохи вікінгів, Грундтвіг прагнув підняти національну самосвідомість скандинавів, ведучи проповіді у створених ним і його послідовниками народних університетах. Членами цього руху стали вихідці з лютеран.

Коли пишуть, що на Фарерських островах студент-богослов, згодом ювірпрест, В. У. Хаммерсхаймб у другій половині XIX століття створив з місцевих діалектів фарерську мову, а королівський селянин з Чирчубэвура Йоанес Пеатурсон став домагатися культурної автономії, і в 1906 році створив другу на цих островах політичну партію — партію самоврядування, то мають на увазі саме прихід грундтвігіанства на архіпелаг.

У фарерців вільна мова і горда постава. Це світ незалежних людей. Фарерців на початку XIX століття було близько 5 тисяч чоловік, а в 1990 році – 48 тисяч. Ці люди ініціативні, діяльні, без «ортодоксальної лагідності». Тут немає безробіття та високий життєвий рівень, незважаючи на те, що всі товари (крім риби) імпортні. Серед моїх знайомих були баптисти, католики, члени «народної церкви». Але крім одягнених в уніформу членів Армії порятунку було важко уявити, до якої конфесійної громади належить той або інший з них. Зате всіх фарерців відрізняє милосердя, терпимість, радість буття на землі та надія на щасливе потойбічне існування душі.

Автор: Р. Анохін.

P. S. А загалом дуже зручно мандрувати по мальовничим Фарерським островам і втім не тільки по ним у зручному мілітарному одязі та взутті, які можна придбати на сайті https://militarka.com.ua/.