Аби зрозуміти східно-азійські погляди на тіло, особливо в Китаї та в Японії, ми повинні уявити собі, що то не ми маємо тіло, а тіло має нас, що ми живемо в ньому. Східна філософія також визнає виміри людини, не помітні для нашого буденного споглядання. Це важлива обставина, оскільки наше сприйняття власного тіла впливає на вибір методу лікування, який ми вважаємо для себе найкращим. Без чіткого усвідомлення тіла ми не можемо зрозуміти, як треба його лікувати.

Шанована східною традицією ідея тіла спирається на філософію самовиховання і походить переважно з досвіду медитації. У буддизмі, даосизмі та синтоїзмі медитація — то засіб спостереження та розуміння складних виявів енергетичної системи підтримання життя, яка існує за межами психо-фізіологічної діяльності людського тіла.

ПЛИННЕ ТІЛО

Характерним для східних поглядів на медитацію є поняття «плинного тіла», яке уподібнює його до річкової води, такої чистої і прозорої, що її не побачиш простим оком і не виявиш анатомічним шляхом, як, скажімо, кровоносні судини чи нервові волокна. Плинне тіло — це «тонке тіло»; більшість людей мало що про нього знає, оскільки воно не сприймається органами чуття в буденному житті.

Однак його можна відкрити під час медитації завдяки посиленій пильності. Коли через меншу інтенсивність дихання знижується поріг підсвідомості, досвідчений медитатор може усвідомити невловний потік енергії, що пронизує все тіло. Ця енергія, яка японською та китайською мовами називається кі, є джерелом водночас і психологічних, і фізіологічних основ.

Енергія кі тече мережею «кі-меридіанів» під шкірою. На думку психолога Мотоями Хіроші, така мережа міститься в багатій на воду сполучній тканині дерми, глибокому внутрішньому прошарку шкіри, де знайдено такі хімічні речовини як сода, калій, кальцій, хлорид і колаген. Оскільки іони цих речовин присутні в рідинах тіла, потоки можна простежити з допомогою електрофізіологічної апаратури, тож плинне тіло — не просто метафора, енергія дослівно плине попід психофізіологічним тілом, про яке ми зазвичай знаємо. Плинне тіло не знає меж між внутрішнім і зовнішнім та між духом і матерією. Саме тому фахівці голковколювання вважають, що поглинання і випромінювання енергії кі відбувається (хоч для більшості людей несвідомо) між плинним тілом та його оточенням, а також між самими плинними тілами. (До речі деякі східні вчені навіть намагались зважувати енергію кі, правда для цього мабуть будуть потрібні надточні ваги, які можна придбати на сайті http://axis-ua.com/).

Другим важливим для релігійного лікування у східній традиції поняттям про тіло є концепція духовного тіла, що переносить нас у царину власне релігії. Кожне духовне тіло людини має певну форму, яка відрізняється від фізичного тіла індивіда, а також від інших духовних тіл. Воно визначається насамперед такими емоціями як любов, ненависть та гнів, а ще мають вагу їхні екзистенційні наслідки. Якщо плинне тіло обмежене безпосереднім оточенням його фізичного тіла (зовнішнє випромінювання енергії кі становить 4-5 метрів), то духовне тіло, здається, має відносну свободу від просторово-часових обмежень.

На думку буддистів, є ціла ієрархія духовних тіл, на яку нашаровується ієрархія ясних небесних духів, природа, властивості та вияви яких варіюються залежно від первісних кольорів, таких як червоний та блакитний — і аж до цілковитої прозорості. Цих духів обожнюють і шанують під різними іменами залежно від релігії.

На завершення згадаймо, що між «видимим» і «невидимим» діє принцип взаємозворотності, без якого жодне релігійне лікування неможливе.

РЕЛІГІЙНЕ ЛІКУВАННЯ

Засаднича відмінність між релігійним і звичайним лікуванням визначається їхніми цілями. Перше з них займається патологіями і прагне досягти вищої релігійної свідомості, друге обмежується відновленням тіла до його нормального щоденного стану. Іншою примітною відмінністю між релігійним і звичайним лікуванням є те, що патологічний стан, який лікує релігійна медицина, є функціональним, а не органічним розладом. Релігійне лікування розглядає патологічний стан як необхідний етап на шляху до духовного зростання.

Хвороба зміцнює психофізіологічне тіло і готує його до зустрічі з духовними тілами та сутностями з метою визволення його з матеріального світу.

ГОЛКОВКОЛЮВАННЯ

Голковколювання особливо успішно лікує як функціональні, так і хронічні хвороби. Згідно з цим видом медицини патології вимикають внаслідок застою в потоках енергії кі по меридіанах. «Вода» у плинних тілах стає занечищеною, в ній нагромаджуються відходи, вона втрачає свою первісну чистоту і прозорість. Такий застій спричиняє надмір або нестачу енергії кі і порушує гармонійний природний розподіл її між правою та лівою, верхньою та нижньою частинами тіла, він також супроводжується відповідною втратою рівноваги між двома основними життєвими силами інь та янь.

Такий застій викликають три взаємопов’язані чинники. Перший з них — психологічний стан, породжений емоційною нестабільністю та спотвореним сприйняттям. Справді, наші реакції на емоційні подразники залежать від «подобається» чи «не подобається», що виникають у підсвідомості і можуть збурити наші стосунки з нашим оточенням, впливаючи, наприклад, на нормальне функціонування автономної нервової системи. З погляду психології, цей стан добре вписується в теорію стресів та адаптацій, розроблену канадським вченим Гансом Селієм.

Другий чинник застою кі в тілі може бути безпосередньо пов’язаний з довкіллям індивіда, зокрема з кліматичними умовами. Голковколювачі наполягають на потребі жити в гармонії з найближчим до нас довкіллям, хоча в сучасному світі воно стає дедалі несприятливішим для нашого організму.

Нарешті, третій чинник — це наше ставлення до власного здоров’я, включно з надуживаннями, неуважністю і втомою, які є показниками моральної розбещеності. Догляд за здоров’ям і — в ширшому значенні — дотримання гігієни життя сприяють гармонійному розподілу кі в нашому тілі.

ЦІЛЮЩИЙ ОБРАЗ

Інша форма терапії, що її практикують буддійські й даоські цілителі, і якоюсь мірою синтоїсти, полягає в маніпуляціях плинними й духовними тілами з допомогою «цілющого образу» цих тіл, який має унаочнити для себе пацієнт. До такого психологічного підходу, що спирається на ефект зцілення, який може давати образ, впливаючи на тіло, вдаються з огляду на те, що релігійний образ криє в собі силу, здатну перетворювати. Прикладом практичного застосування цього є техніка «активної уяви», розроблена Джангом.

Уявити означає відчути в собі присутність того чи того «святого» образу – спершу його створює психіка індивіда, а пізніше, завдяки практиці, дух може спонтанно породжувати і унаочнювати той чи той образ у сяйній формі як у психіці, так і поза нею. Використання цього методу самолікування відбувається під час духовних мандрів.

Однак з огляду на те, що недосвідченій людині це досягнення не під силу, на допомогу кличуть цілителя. Так, наприклад, якщо вважається, що у хворого вселився злий дух, цілитель розпочинає з ним розмову, аби спонукати його відчепитися від духовного тіла пацієнта й забиратися геть.

У буддизмі проти злого духа може використовуватися медитація порожнечі, щоб викликати його нематеріальний негатив і впевнитися в його неіснуванні. Важливо пам’ятати, що втілення в людину духа — байдуже, злого чи доброго — тісно пов’язане з рівнем духовного розвитку індивіда.

НАПІВБОГИ

Третьою формою релігійної терапії у східній традиції є відновлення початкового тіла — вияву карми в усій її повноті. Ця ідея безпосередньо випливає з індійської концепції, за якою людина приходить у цей світ як випадкова істота, доля якої (народження і смерть) визначається її кармою, тобто сумою всіх її дій протягом життя. Однак ця форма доступна лише для тих, хто досяг найвищого рівня просвітління (саторі) і став напівбогом, подолавши межі темпоральності.

Цей вид лікування тісно пов’язаний з їхньою здатністю впливати на психофізичний світ, чого більшість людей пояснити не може. У будь-якому разі, незалежно від обраного пацієнтом методу одужання, рецепт завжди незмінний: ретельна щоденна молитва і (або) медитація разом зі зміцненням віри для сприяння духовному розвиткові.

Щоб зрозуміти цю терапію тіла, треба згадати, що східна філософія завжди вважала: людина поділяє світ, у якому живе, тобто природу, з іншими живими істотами. Лише змінюючи свою буденну свідомість, вона змогла злитися з творчою діяльністю природи і відкрити в собі природну цілющу силу.

Автор: Шидженорі Нагатамо.