Велику культурну вартість окрім орнаментації великодніх яєць має ще й їхня обрядова сторона в значенні звичаїв при крашенні та призначенні писанок. В селі Гриняві на Гуцульщині зберігся надзвичайно цікавий, давній переказ, який найкраще ілюструє, яке значення мало фарбування великодніх яєць. Отож:

«Жив колись і досі ще живе десь у темному ярі злий дух Пекун, наче другий Ірод, прикований дванадцятьма ланцюгами до скелі. З того жахливого місця він висилав і далі шле своїх слуг, малих чортенят, на прогулянки по цілій землі. Коли котрийсь із них повертається, Пекун питає його: ,,чи говорять люди до себе, чи ні?” Якщо він почує, що не говорять, що гніваються, ображаються, тоді тішиться, бо то його люди. Дальше питається Пекун: „чи діти шанують своїх батьків, чи ні? Чи сусід заздрить сусіду, чи ні? Чи жінки пишуть писанки, чи ні?” Коли-ж його посланці скажуть, що пишуть, що сповідаються і живуть зі собою (та іншими) у згоді, тоді він аж заходиться від плачу, бо ті — що пишуть писанки, то не його люди. Плачучи, Пекун силкується зірвати ланцюги, тому ковалі скріплюють залізо і як довго будуть приковувати його, так довго він не зірве кайданів. Але це залежить тільки від того, чи жінки писатимуть писанки, чи ні. Як довго вони будуть писати, так довго стоятиме світ, а коли перестануть, настане кінець світу”.

В дусі українських народних вірувань, писанки мають виразні прикмети талісманів, амулетів. Їх тримають по хатах для охорони від всіляких хвороб, грому, від злиднів та горя. Інтуїція нашого селянина прагне знайти засоби захисту перед руйнуючою силою природи і з метою збереження власного майна, іноді — дуже невеличкого. Мужицька рілля, хата і стайня частенько наражені на безліч нещасть і тому вже підсвідомо в уяві їх власника породжується бажання протидіяти всім стихіям. Прив’язання до свого добра і одночасно подив чи жах перед могутніми силами впливали на творення оригінальних поглядів, відображених у незчисленних повір’ях, приказках. Найпопулярнішим засобом охорони господарства стала саме писанка. Бо, перш за все, вона могла виконувати роль добродійної речі — з уваги на свою символіку і тому їй приписують силу здійснювати побажання господаря при відвернені небезпек та допомозі у нещасті.

Якій обрядовій цілі служила писанка в глибокій старовині, ще за язичницький часів, — це закрите серпанком історичної таємниці. Але беручи до уваги її виняткове значення в уявленнях нашого селянства аж до теперішньої добу, можна легко здогадатися, що в давнину вона мусіла бути якимось дуже важним засобом релігійного культу. Навіть там, де сьогодні менше вже вірять в її магічну силу, все таки зберігають чимало цікавих звичаїв, що являються останками колишнього культу писанки. Її переміг тільки один символ – хрест і домашня іконка, яку з повною довірою використовує і сучасний селянин для охорони перед пожежею, бурею і щиро молиться до них серед горя.

Писанку вважають «чортогоном», річчю, яка нівечить шкідливу роботу злих духів, усуває всяку нечистоту та погань. Ще старовинні римляни лікували недужих, натираючи тіло хворого яйцем. Вони думали, що недуга переходить із тіла в яйце, наслідком чого хворий приходив до здоров’я, однак таке яйце містило вже в собі з тою хвилею всі заразливі випари. Саме тому його треба було винести десь на манівці і там покинути. Розбивати отруєне яйце не відважився ніхто, бо схований в ньому демон негайно би перейшов на того, хто визволив його з кайданів яйця і та людина ставала відтак жертвою, хворіла тим самим недугом. Не має сумніву, що подібні наївні засоби лікування мали існувати колись і в нас, тим більше, бо ще й досі зустрічаємося з ними в деяких місцевостях на Україні, тільки наші «рецепти» не є такі грізні, як давньоримські.

Українські знахарі вірять у лікувальну дію писанки без прикрих наслідків для того, хто хотів би її після розбити. Так, скажімо на Кубані лікують важку пропасницю в такий спосіб, що на шию недужого вішають писанку, яка лежала у церкві в ніч перед Великоднем. Або засушують кілька свячених яєць, потім розтирають жовток на порошок і це дають випити хворому з водою, або підкурюють його шкарлупками з крашанок. Отже тут бачимо етапи переходу у віруваннях від язичницької форми до змін, у вигляді християнських практик (хоча язичництво та християнство вже настільки переплелись в українських народних віруваннях, що важко їх відокремити одне від другого).

Писанки вживають у нас також підчас пожежі при гашенні вогню. Її кидають в полум’я і воно повинно тоді потухнути. Але найбільше має помагати в цьому випадку перша пара яєць, крашена тоді, коли закладається плащаниця або писанка, яку сам священик дарує в церкві. Ці освячені писанки кидають на випадок пожежі зі сторони, з якої вітер віє, щоб повернути його у другий бік.

Великоднім яйцям приписують великий вплив на врожай. Тому селяни, йдучи весною перший раз у поле, беруть зі собою лушпинки писанок і закопують до землі, бо це — на їх гадку, — має спричинити файні жнива. На Вознесіння ж підкидають червоно крашені яйця понад ланами із житом, щоб колоски так високо піднялися, як високо летить крашанка. Навіть там, де збіжжя погано зросло, котять по полю писанку, щоб таким чином поправити стан засіву. В декотрих місцевостях існує, переконання, що крашанки — або хоча б їхні шкарлупки, охороняють зерно від мишей і тому при звоженні зжатого збіжжя до хати, кладуть під снопи черепочки яйця. Коли виганяють худобу в день св. Юрія, гладять ними коней від голови до хвоста та приговорюють «як яйце гладке та кругле, так і мій коник “хай буде гладкий і ситий”».

Великодні яйця кладуть на могилах або закопують їх на цвинтарі. Іноді вибирається туди ціла рідня, щоб почастуватися свяченим із близькими собі померлими. Голова родини розбиває на хресті писанку і ділиться нею з рештою осіб, а коли хто посеред них покладе на гробі свячене яйце, яке перший дістав, тоді покійник все почує, що до нього говорять.

На Україні зберігся давній переказ про «Рахманський Великдень». Наші селяни вірять, що далеко від нас живе бідний народ Рахмани, котрі не мають власного календаря (прямо як «діти понеділка» з одної відомої пісні) і тому не знають, коли припадають Великодні свята. Отже щоб це звістити їм, треба кинути вапняні лушпинки на воду, які допливуть до Рахманії і її мешканці довідаються бодай таким чином про день Христового Воскресіння.

І, врешті решт, писанки зберігають любовну силу, вони можуть викликати, або скріпити кохання. Однак парубки і дівчата обдаровують себе ними ще й за танок, або щоб викупитись від обливання у обливаний понеділок. Та все таки найвідповіднішою хвилиною роздачі тих яскраво-мальованих яєць є наші незрівняні гаївки. Тоді — коли по полях, вкритих молодою, зеленою травицею, несеться прекрасна обрядова пісня, в якій так багато змісту і поезії, коли на фоні старенької сільської церковки пересувається хоровод дівчат і хлопців одягнених у пишні народні строї, все в’яжеться в тій картині у чудову цілість. І між тією співучою громадою повстають нові почуття, нові бажання, а здійснити, закріпити їх має — писанка.

Автор: Дам’ян Горняткевич.

P. S. Духи вещают: А еще искусства создания писанок требует дисциплины и усидчивости. Порой некоторые люди обладают подобной дисциплиной после того, как прошли курсы Жесткой Риторики, но для кого-то это просто врожденные качества.