Це сталося в 1947 році. Якийсь бедуїн з Йорданії, що займався контрабандою, забрався на одну з численних гірських печер на березі Мертвого моря, просидів там ніч, а на ранок виявив в одному із заглиблень глиняний горщик з кришкою. Відкривши кришку і пошаривши всередині, бедуїн витягнув на світло шкіряний сувій. В Віфлеємі він відніс сувій шевцю в надії на те, що той зробить йому із знахідки зручне взуття. Але шкіра виявилася старою і на черевики не годилася. Тоді бедуїн продав сувій одному торговцю, і той, подумавши, виставив його у вітрині своєї крамниці. Ймовірно, ви вже здогадуєтеся, що сталося далі. Звичайно ж, в крамницю торговця навідався не хто-небудь, а професор Єрусалимського університету Сукейник. Професор побачив сувій і… закам’янів, вражений знахідкою: у крамниці був виставлений рукопис, написаний 2000 років тому.

Через тиждень бедуїн-контрабандист був знайдений і представлений Сукейнику, ще через деякий час професор отримав за великі гроші ще кілька шкіряних сувоїв. Подальшому завадила спалахнула між арабами і євреями війна. Після закінчення боїв уряд Йорданії, прочувши про цінні рукописи, які знаходять в Кумранських печерах, обшарив все до денця і виставив знайдене на аукціон. За чималі гроші три чверті сувоїв купили університети Ізраїлю, чверть дісталася Ватикану.

Так про що ж повідали Кумранські рукописи, чому їхня знахідка була справжньою світовою сенсацією?

По-перше, було встановлено, що авторами сувоїв були єссеї (Сини Світла, як вони називали себе) – гілка служителів іудейського Храму. Вони знайшли у собі сміливість визнати, що Храм осквернений користю, а офіційна віра – підлабузництвом перед сильними. Вони покинули Єрусалим, передбачивши вічному місту і Храму швидку загибель, прирекли себе на довге вигнання і, перейшовши юдейську пустелю, оселилися в Кумранських печерах поблизу Мертвого моря. Сьогодні вчені стверджують, що ці єретики і дисиденти були духовними праотцями перших християнських громад. У всякому разі, саме єсеям належить велика християнська ідея непротивлення злу насильством.

По-друге, вони зберегли у своїх рукописах біблійні тексти, що повністю збігаються з відомими нам сьогодні.

По-третє – і це найдивовижніше, – ессеї залишили свою мудрість, свою вистраждану і збережену в печерах науку праведного життя до запитання тим поколінням ізраїльтян, які знову знайдуть і батьківщину, і Храм. Так от, перший ессейський горщик був знайдений не раніше і не пізніше, а саме у 1947 році, коли було створено державу Ізраїль.

У саду над вічним містом

Краще всього попрощатися з цією країною в Гефсиманському саду, біля підніжжя Оливної гори, де немає суєти старого міста, але тільки дерева і каміння. Тут завжди росли оливи. Це дивовижне дерево, яке здатне жити кілька тисячоліть. Оливи Гефсиманського саду ніхто не викопував і не пересаджував з тих пір. І якщо у дерев є пам’ять, то ці пам’ятають дуже багато. Запитати б у них…

По Біблії, саме тут Ісус Христос провів останню ніч перед арештом. Учні спали, а сам він, передчуваючи свою долю, молився. Його тодішня молитва названа сьогодні молитвою про чашу. На мій погляд, вона вражаюча. Ось що він каже: “Отче Мій! якщо можливо, нехай мине ця чаша Мене: втім, не як Я хочу, а як Ти”.

Коли так, то тоді молодому чоловіку з Назарету дійсно відкрилося багато. Досить того, що 2000 років тому він розумів: не бажаннями людини рухається життя, але природним і невідворотним ходом речей, в якому чому бути, того не минути. У всякому разі, він знав про цю велику космічну річку, яку не можна ні скасувати, ні пустити по новому руслу, в яку не можна ступити двічі…

На жаль, друже мій, напевно, все так. У всякому разі мені, дилетанту, що стоїть в Гефсиманському саду, припустимо думати, що на тому березі цієї великої ріки життя нічого вже не буде. А буде тільки тут, тільки зараз, поки зоряне небо над головою, поки моральний закон у мені. Поки ми живі.

Автор: Юрій Лепський.