Близько 50 років тому у Верхньому Єгипті були виявлені тринадцять рукописних книг, заритих у землю приблизно в 400 році н. е. Вчені Об’єднаної Арабської Республіки у співпраці з ЮНЕСКО працюють зараз над підготовкою факсимільного видання цієї маленької, але воістину безцінної бібліотеки. Про те, хто закопав її, немає фактично ніяких відомостей. Небагато відомо і про те, як вона була виявлена. Однак більшість вчених дотримується на цей рахунок приблизно наступної думки: Років двадцять тому, коли бібліотека тільки встигла з’явитися на антикварному ринку Каїра, молодий французький вчений Жан Доресс (нині відомий фахівець з історії релігії) спробував спочатку на власний страх і ризик з’ясувати місце знахідки. Після ж придбання бібліотеки єгипетським урядом, коли вона вступила до Коптського музею в Каїрі, Ж. Дорессу ця задача була доручена вже офіційно, від імені музею.

Він спорядив невелику експедицію в пустелю і після всіляких пригод (довелося навіть побувати в лікарні через укус скаженої собаки) досяг передбачуваного місця знахідки: некрополя римської епохи, розташованого неподалік від сучасного містечка Наг-Хаммаді, поруч з маленьким селом Хамра-Дом (дві третини шляху вгору по Нілу від Каїра до Луксора).

Кладовище розташовувалося на вузькому «клаптику» пустелі шириною не більше ста метрів, обмеженому з одного боку зеленню біля берегів Нілу, а з іншого – прямовисною скелею. Біля підніжжя скелі кам’яний осип утворював нерівний схил, над яким височіла майже вертикальна стіна десятиметрової висоти.

У цьому місці в скелі були висічені печери, ймовірно, в епоху VI династії. Деякі з них залишилися незавершеними, інші використовувалися для поховання, а в одній були навіть виявлені барельєф і розпис, типові для гробниць фараонів. Всі печери, однак, ще в глибоку давнину піддалися пограбуванню, і до початку IV століття н. е. були порожні. Пануюча в них прохолода робила їх ідеальним житлом для пустельників.

Про те, що печери дійсно служили чернечими келіями, свідчить грубий червоний розпис на стінах. У деяких печерах знайдені великі хрести. На стіні однієї з них виявився довгий текст – початкові рядки біблійних псалмів, помічені номерами, очевидно для того, щоб не плутати їх під час молитовних обрядів. В іншій знайдено напис з вихвалянням Зевса-Серапіса, який свідчить про те, що святий відлюдник, який жив тут колись був не християнином (або принаймні не тільки християнином).

З печер відкривався вид на кладовище внизу, в пісках, де кожному з пустельників належало спочивати після смерті. Іноді, при похованні особливо вельмишановних осіб, в могилу клали книгу, бо в давнину звичай ховати разом з покійним що-небудь з належних йому речей був поширений більше, ніж тепер. Можна також припустити, за аналогією із сувоями Мертвого моря, що книги заривали з метою збереження – це відбувалося тоді, коли ченці піддавалися гонінням, і саме їх існування опинялося під загрозою.

Такі гоніння відбувалися, ймовірно, в кінці IV століття. До цього часу Римська імперія стала вже офіційно християнською, тобто ортодоксально християнською. Єпископи піддавали осуду єретичні погляди, що проповідувалися в окремих церквах і монастирях, а для провінційних намісників «викривальні кампанії» відкривали широке поле діяльності.

Сталося так, що невелика долина Нілу, завдяки якій площа орної землі в окрузі Наг-Хаммаді більше, ніж в інших округах, стала в середині IV століття місцем, де зародився рух за створення християнських монастирів. Молодий чернець Пахомій перший об’єднав пустельників-ченців у громаду або монастир.

Можливо, що з часом ці монастирі, розташовані в родючих населених місцевостях, стали здаватися надто зручними, занадто «мирськими» у порівнянні з більш суворим, відокремленим життям святих пустельників минулих років.

На користь цього припущення говорить і те, що міське духовенство в ті роки посилює контроль над ченцями і навіть таврує як єретиків найбільш спіритуалістично налаштованих серед них, а книги з Наг-Хаммаді відображають більш спіритуалістичні, більш «потойбічні» релігійні погляди, ніж ті, які були типові для ортодоксального християнства.

За таких обставин було цілком природно, що монахи-єретики вважали за краще віддалитися знову (добровільно чи вимушено) в пустелю і влаштувалися далеко від мирських благ. Вони цілком могли понести з собою свої єретичні книги – джерело їхнього натхнення.

Звичайно, такі припущення про причини приховування книг досить умовні, але вони здаються більш вірогідними, ніж інші гіпотези, наприклад, гіпотеза про те, що бібліотека була зібрана не групою єретиків, а якимось одним правовірним борцем проти єресей, який зайнявся цією справою нібито тому, що шукав матеріал для полемічних виступів і в той же час прагнув вилучити з обігу небезпечну літературу. Але ж найпоширенішим способом позбутися заборонених книг було тоді віддати їх вогню; в той же час ми знаємо, що в давнину люди, бажаючи зберегти щось, зазвичай закопували ці речі, помістивши їх в керамічну посудину.

Чому ж так важко з’ясувати, хто зарив ці книги? Одна з причин наступна: люди, які користувалися книгами і нарешті, закопали їх у землю, були зовсім не ті, які їх написали. Над листуванням збережених до нас тринадцяти книг трудилося, мабуть, від п’яти до десяти переписувачів. Рідко в листуванні однієї книги брало участь більше однієї людини. Тому немає підстав вважати, що всі тринадцять книг були переписані якоюсь однією групою осіб.

Швидше можна припустити, що бібліотека не була з самого початку задумана як єдина серія, що вона склалася з окремих томів або менших зібрань. Насамперед, ми виявляємо в текстах принаймні два різних діалекти; це наводить на думку, що деякі книги походять не з тієї місцевості, звідки інші. Походження цих книг з різних місць підтверджується і тією обставиною, що списки одного і того ж документа повторюються в різних томах. У Біблії, наприклад, кожен твір представлено тільки в одному списку. Ні в одній книзі із зібрання Наг-Хаммаді один і той же документ не фігурує більше одного разу, що свідчить про таке ж прагнення уникати дублікатів. В одній позначці, адресованій переписувачу, виражається навіть побоювання, як би він не переписав чогось зайвого, щоб не вийшло повторення.

Більше того, у всіх випадках дублювання текст представлений в абсолютно різних редакціях; звідси ясно, що переписувачі не тільки не списували один в одного, але й не було випадку, щоб два переписувача списували з якогось одного не збереженого екземпляра. Вони працювали незалежно. Очевидно ряд книг був переданий різними особами якійсь одній особі або групі осіб, і тільки тоді з них склалася бібліотека. Кожен окремий том являє собою збірник творів, які не тільки належать різним авторам, але розрізняються також за часом і місцем їх створення.

Книги, що складають бібліотеку Наг-Хаммаді, написані на коптській мові, але всі вони, мабуть, були перекладені з грецької (коптська мова складалася на основі давньоєгипетської, в епоху раннього християнства її писемність ґрунтувалася на грецькому алфавіті).

Перекладачі були, мабуть, ще менше пов’язані один з одним, ніж переписувачі. Бо якщо кожна окрема книга зазвичай переписана однією людиною, то переклади, що входять до неї різних творів, судячи з усього, виконані різними особами. Таким чином, тринадцять книг, переписаних кількома переписувачами, що в більшості випадків працювали порізно, містять в собі більше п’ятдесяти творів, у перекладі яких брало участь значно більше число осіб.

Спробуємо відступити ще на один крок – до грецьких оригіналів. Якщо відкинути дублікати, перед нами – майже п’ятдесят самостійних творів. Серед них, безумовно, можна виділити групи творів, що відображають окремі поширені в той період релігійно-філософські вчення, і навіть спробувати ототожнити їх з тими чи іншими єретичними сектами (як, наприклад, валентиніанами або сіфіанами), відомими за іншими джерелами.

Однак відомості, отримані з цих інших джерел, настільки мізерні, що використовувати їх для вирішення загадок, пов’язаних з нашою бібліотекою, – все одно що намагатися прояснити світло темрявою. Швидше може відбутися зворотне – бібліотека Наг-Хаммаді допоможе нам зрозуміти окремі вирвані з контексту цитати, навмисні карикатурно-наклепницькі спотворення і туманні натяки, які там знаходимо в полемічних творах прихильників ортодоксальної церкви.

Саме в цьому і полягає подвійна історична цінність бібліотеки Наг-Хаммаді. Звичайно, вона колосально поповнила кількість наявних в нашому розпорядженні письмових джерел – більш ніж на тисячу сторінок стародавнього рукописного тексту – і, безсумнівно, значно розширить наші відомості про єретичні релігійні рухи епохи раннього християнства. Однак ці нові відомості повинні також пролити нове світло і на ортодоксальне християнство, з яким багато з цих сект вели полеміку.

Наприклад, автори документів Наг-Хаммаді не тільки приводять в підтвердження своїх поглядів відповідні цитати з Нового Завіту і посилаються у своїх доказах на Христа і апостолів; в деяких випадках вони, по суті, підтримують – нехай навіть в гіперболізованій або спотвореній формі – деякі примітивні християнські традиції, що поступово зникли з ортодоксального віровчення, бути може, саме тому, що вони врешті-решт вилилися в єресі.

Таким чином, те, що на перший погляд, принаймні, недосвідченій людині, справляло враження якихось запорошених старих рукописів, невідомо коли створених і невідомо де знайдених, написаних до того ж на мові, про яку майже ніхто не чув, насправді виявилося цілою бібліотекою, що включає близько п’ятдесяти творів. Ці твори становлять невід’ємну частину літератури давньогрецькою мовою – основного джерела нашої класичної спадщини: написані в різних частинах стародавнього світу, від Єгипту до Сирії, вони охоплюють період, який, з одного боку, сходить до часу написання Нового Завіту, а з іншого продовжує історію єретичних сект приблизно з того моменту, коли вона обривається в свитках Мертвого моря!

Дійсно, якщо найбільш пізній з сувоїв датується приблизно 70 роком н. е., коли громада есеїв була знищена під час іудейського повстання, то найдавніший з датованих текстів Наг-Хаммаді – «Одкровення Адама» – відноситься до I століття до н. е. або до I століття н. е.. І якщо сувої Мертвого моря є документом, який висвітлює історію однієї з згодом знищених іудейських сект, то бібліотека Наг-Хаммаді служить джерелом історичної документації як християнського, так і іудейського сектантства.

Перехід від пергаментів Мертвого моря до рукописів Наг-Хаммаді характеризується також переходом від «свитка» – довгого, скрученого в трубку листа – до складеної з сторінок книги – такої, якою ми користуємося донині.

Вже зараз цілком очевидно, що бібліотека Наг-Хаммаді значно ширше за змістом, ніж можна було припускати. Її зазвичай називають «гностичною» – по імені спіритуалістичних віровчень, дуже поширених у стародавньому світі в часи раннього християнства.

Далі буде.

Автор: Джеймс Робінсон.