На дворі 1185 рік, ми з вами на півночі півострова Юкатан (нині територія сучасної Мексики) у давньому індіанському місті Чічен Іца. Прогулюємось по центральній площі, з усіх боків оточеної величними пірамідальними храмами, присвяченими різним богам релігії індіанців майя. Але куди всі кругом поспішають? Мабуть зараз відбуватиметься щось цікавеньке, і точно – в одну мить привичний гам міста поглинається ритмічним (та вельми гучним) стукотом барабанів, урочистою грою труб, флейт, та ще якихось чудернацьких інструментів. І не має нічого дивно, адже вже за мить почнеться самий справжній мезоамериканський футбол! Хоча не зовсім футбол (ну як ми його собі звикли уявляти), а ритуальна гра в м’яч, ходімо швидше, займемо місця згідно куплених білетів.

Футбол – одна з найдавніших (та найулюбленіших) спортивних ігор у світі, в яку так люблять бавитися хлопчаки (і навіть деякі дівчатка) практично у всіх куточках нашої планети. Зараз до футбольної тематики прикована увага величезної кількості людей, ще б пак, коли нещодавно розпочався Євро 2012. От і я теж вирішив не лишатись осторонь та написати щось таке цікаве про футбол, та оскільки наш сайт далекий від спорту, зате вельми близький до різних «високих матерій» таких як культура, мистецтво, релігія. А думаєте, футбол не має нічого спільного з релігією, а просто цікава спортивна гра? Нічого подібного, ще в глибоку давнину у деяких народів, зокрема індіанців майя, поява футболу була нерозривно пов’язана із священним релігійним епосом та носила справжнісінький ритуальний характер. А давньоіндіанський футбол, який так полюбляли індіанці майя був самою справжньою релігійною містерією, яка відтворювала події священного епосу Пополь-Вух. Тож ласкаво просимо на футбол-містерію, ритуальну гру в м’яч.

І ми з вами знову переносимось на майянський стадіон, ось так він виглядає у наш час.

Як бачите, все кругом поросло травою та прийшло у запустіння, однак по бокам ще збереглись ось такі кам’яні кільця.

Вони виконували функцію воріт, саме у них потрібно було потрапити важким величезним каучуковим м’ячем. Зробити це було не просто, адже м’яч був великий і важкий, (кажуть, міг з легкістю завдати фатальних травм якомусь нерозторопному гравцю, ну а синяки від ударів, для давньоіндіанських футболістів взагалі були звичною справою) кільце ж було маленьке, лишень на кілька сантиметрів більше за розміри самого м’яча. Гра йшла до одного гола, команда, яка першою забивала, одразу перемагала. М’яч не можна було брати руками, бити по ньому дозволялось лишень коліном, ліктями або спеціальною битою. То все технічні моменти, але давайте уявимо, як воно могло бути.

Включаємо машину часу та відмотаємо дев’ять століть назад, ми на тому самому стадіоні, навкруги якого вирує життя, з його двох сторін і яблуку нема де впасти, все забито цікавими глядачами-вболівальниками. Урочисто б’ють барабани та грають труби, на стадіон виходять дві команди, чудово натреновані, безмежно хоробрі та відважні гравці-воїни одягнені у спеціальні щитки, шкіряні налокітники та наколінники, сьогодні вони будуть грати, хоча яке там грати – битися, не на життя, а на смерть. Адже команда, яка програє ритуальну гру в м’яч, згідно давніх, жорстоких звичаїв майя, в повному складі буде принесена в жертву богам, їх покладуть на вівтар та ще живим вирвуть серця. Зате команда, яка переможе, буде покрита величезною славною та не аби якими почестями, вони знають, на що йдуть.

Одна з давніх майянських фресок на якій зображено жертвопринесення гравця в м’яч.

Ось гравці вже вийшли на поле та зайняли свої позиції, черговий жрець (який же по сумісництву виступає суддею) дає умовний знак, барабани та труби змовкають, нарешті починається гра! Сотні глядачів заворожено спостерігають за польотом важкого каучукового м’яча, який гравці відчайдушно намагаються забити у заповітне кільце. Та все марно, м’яч, то і діло відскакує від кільця. До речі, за невдалі удари, коли м’яч просто вдаряється об кільце, нараховують штрафні очки. Всі дії гравців перебувають під пильною увагою глядачів, вдалі майстерні удари, високі стрибки публіка супроводжує гучними оваціями та оплесками. Бували навіть випадки, коли хтось з глядачів надто захоплений грою падав з трибуни, що часто для такого бідаки мало фатальні наслідки (падати було високо).

…Гра вже триває дві години, гравці (та й глядачі теж) порядком стомились, а жерці подумують рахувати перемогу по очкам, але тут кремезний капітан одної з команд раптово перехоплює м’яча, підкидає його у верх та щосили гатить по ньому своєю битою, м’яч потрапляє прямісінько в кільце, трибуни буквально вибухають в оплесках та оваціях присвячених команді переможців. А на стінах сусіднього храму вже запалились жертовні вогні, бідолаг з команди, яка зазнала поразки, за мить чекає секір бошка…

Ось така вона – ритуальна гра у м’яч, жорстока кривава містерія не менш жорстокої релігії індіанців майя. Для самих індіанців гра в м’яч була не простою забавою, а мала величезне обрядове та сакральне значення, вони вірили, що таким чином служать богам. Частенько ритуальна гра в м’яч проводилась, коли було необхідно викликати дощ, попросити богів про перемогу у війні чи просто дати якогось хабаря. Але цікавою є її поява, яка пов’язана з міфічним індіанським епосом Пополь-Вух про пригоди двох божественних братів близнюків, саме там є одна з перших (та і чи не найдавніших) згадок про футбол. Але про Пополь-Вух читайте вже у наступній статі.

P. S. Духи вещают: Да уж ритуальная игра в мяч индейцев майя была не то слово травматичной, даже очень травматичной, и то и дело представляла угрозу для жизни игроков, а травмы так и вовсе были обыденным явлением. Но поскольку медицина в те далекие времена оставляла желать лучшего, древним футболистам приходилось еще и быть целителями по совместительству, уметь разбираться в разных травмах и вообще болячках (например, знать, как болит печень симптомы и все такое) и разумеется, уметь их лечить.