«То хто ж ця велика й могутня особа, що до неї товпляться християни з обох боків Піренеїв? Така сила-силенна мандрівників на західній дорозі, що ніде голці впасти. Нам відповіли, що ця особа — «святий Яків, апостол нашого Господа і Спасителя», тіло якого поховане в Галіції і якого вшановують як покровителя й заступника всі християнські країни — Франція, Англія, Італія, Німеччина і, насамперед, Іспанія».

Отак захоплено розповідали посли еміра Альф бен Юсуфа (1106-1142) про свої відвідини Сантьяго де Компостела на північному заході Іспанії. Звідки прибув цей натовп прочан, що заповнив шлях? Коли вони вирушили в дорогу?

Проща «шлях святого Якова» названа так за ім’ям історичної особи з Нового Заповіту, апостола святого Якова. Син рибалки з Тіверіядського озера Зебедея та Саломеї, однієї з святих жінок, що завжди супроводжували Ісуса, Яків Великий був братом святого Івана Євангеліста, іншої історичної особи з Нового Заповіту.

Після смерті Христа святий Яків поширював Євангеліє в Палестині, аж поки йому не відрубали голову за наказом Ірода Агріппи, внука сумної слави Ірода Великого. Страчений, орієнтовно, у 44 році нашої ери, святий Яків став першим апостолом-мучеником. За легендою, він проповідував Євангеліє і в Іспанії, куди перевезли й поховали (в Галіції) його останки.

МІФІЧНИЙ МАВРОБОРЕЦЬ

У 711 році мусульманське військо з Північної Африки висадилося на узбережжі Іспанії поруч із Гібралтаром. Заповзята й навчена армія завойовників без особливих зусиль завдала поразки владі тодішніх вестготських володарів Іспанії, і протягом семи років захопила весь півострів. Відтоді цілих вісім сторіч історія Іспанії була історією двох світів, протилежних за релігією та культурою — ісламу та християнства, та їхніх непростих, хоча й не завжди ворожих, стосунків протягом всього середньовіччя.

Святий Яків став символічним героєм Реконкісти (відвоювання) Іспанії силами християнства, і знання його міфологічної ролі в цій боротьбі є важливим для розуміння середньовічної Іспанії. Святий Яків Мавроборець традиційно зображується як озброєний мечем вояк верхи на білому коні.

Дуже доречно в IX сторіччі було знайдено могилу святого Якова поблизу міста Ірія Флавія на заході Іберійського півострова.

Протягом якогось часу схимник Пелаж та мешканці цієї місцевості дивувалися з загадкового й дивного явища: серед ночі, сповненої надприродного світла, лунали янгольської ніжності пісні та хорали. Про це сповістили єпископа Теодомира, з’ясувалося й джерело дива — могильний склеп, що його було негайно і без тіні сумніву ідентифіковано як поховання Якова Великого. Отримавши звістку про це щасливе відкриття, правитель невеличкого королівства Астурії і Леону Альфонс II Благочесний (759-842) зазначив:«…нас сповістили про знахідку коштовного скарбу благословенного апостола, тобто його святого тіла. Як тільки мені повідомили, я поспішив із душею, сповненою побожності й молитви, у супроводі мого двору, щоб вклонитися реліквії і вшанувати її, і ми віддали шану зі слізьми й молитвами святому покровителю й заступникові Іспанії…»

ВИТОКИ ТА ІСТОРІЯ ПРОЩІ

У тогочасних документах це відкриття кваліфікується як «inventio» в розумінні несподіваної і дивовижної, тобто надприродної «зустрічі». На місці могили правитель наказав спорудити каплицю, яку невдовзі розбудували й перетворили на церкву. Могила апостола, навколо якої виросло місто Сантьяго де Компостела, стало таким могутнім символом християнської Іспанії, що перемогу християнського війська під Клавіхо в 844 році було приписано безпосередньому втручанню святого Якова. Місто, зруйноване Аль-Мансором (Аль-Мансуром) у 997 році, відбудували в XI сторіччі. Собор, будівництво якого розпочалося в 1075 році було завершено в 1188 році.

Важко назвати точну дату першої прощі до Компостели. Згаданий вище запис Альфонса II — то перша письмова згадка про таку прощу, а невдовзі після цього до Компостели потяглися вірні з усіх провінцій північної Іспанії, започаткувавши постійний потік прочан, що не припиняється й досі. Віднайшовся слід і першого прочанина з-за кордону — то був єпископ Годскаль з Лe Пюї (Франція), який відвідав Компостелу зі своїм оточенням через 100 років після Альфонса II.

Відтоді більшість прочан були чужинцями. Мандрівники прибували з усіх куточків Європи давніми римськими шляхами, з часом утворилися особливі шляхи, які за звичкою охрестили загальною назвою «шлях святого Якова».

Безумовно, «золотим віком» прощі до Компостели були Х-ХІІ сторіччя, коли віддати шану могилі святого Якова сюди прибували численні відомі особи. Проте проща Карла Великого, здається, міф. Так само необгрунтовані чутки про прощу (приблизно 1213 року) святого Франциска Ассізського, хоч чимало монастирів вздовж шляху до Компостели пишаються тим, що їх заснував «злидар з Ассізи».

ДОВГІ Й НЕБЕЗПЕЧНІ МАНДРИ

Як правило, похід на прощу відбувався групами з того чи того міста, він був приводом для урочистостей та святкувань, включно з церемонією освячення необхідних прочанинові речей — верхнього одягу, жебрацької торби, ціпка, дорожньої фляги та крислатого капелюха. На підтвердження того, що вони досягли кінцевої мети, прочани приносили спершу з Компостели мушлю. Пізніше вона стала своєрідною відзнакою, можна було навіть начепити на себе кілька мушель, через що галіційці називали прочан «мушлярами».

Вирушити до Компостели означало все покинути — сім’ю, працю, торгівлю — на термін від 6 місяців до 2 років, а також наражатися на дорожні пригоди та хвороби. Як вважалося, в деякі періоди додому не поверталася половина прочан. Дехто з них просто вирішував зупинитися й оселитися десь на узбіччі шляху, особливо зайшовши на територію Іспанії. У багатьох містах вздовж шляху до Компостели виростали цілі квартали, заселені чужинцями різних професій, які займалися своїм ремеслом. Більшість із них були французи, звідки й пішла назва «французьких» кварталів у Памплоні, Бургосі, Леоні та в самій Компостелі.

Часом такі «неповерненці» засновували свої власні міста, що називалися «Віллафранка». Якийсь невідомий літописець з міста Саагун описував, як «король вирішив і наказав, щоб там побудували місто, і до нього з усіх кінців світу потекли городяни різних численних професій, а саме — ковалі, теслярі, кравці, кожум’яки, шевці, зброярі та вчені люди з багатьох різних провінцій та королівств, зокрема з Гасконії, Бретані, Німеччини, Англії, Бургундії, Нормандії, Тулузи, Провансу, Ломбардії, та багато інших торгівців, що розмовляли різними чужинецькими мовами».

Із плином часу, особливо незадовго до Реформації, Компостела дещо втратила своє значення. Проте недавнє відродження релігійних почуттів знову вивело на шлях до Компостели тисячі прочан з всього світу.

На мармуровій колоні головного порталу собору святого Якова в Компостелі стоїть чудова статуя роботи скульптора Матьє, яка вітає прочан, що дісталися мети своєї мандрівки. Згідно з давньою традицією, прочани мають торкнутися колони, правицею на знак шаноби, аби одержати благословення святого Якова. Тож скільки мільйонів рук торкалися цієї мармурової колони, якщо в цьому місці вона стерлася на глибину півтора сантиметра?

Автор: Мілан Браво Лосано.