Вже первісна свідомість зрозуміла взаємозв’язок природної і людської сфер – про це говорять і широко поширені тотемічні повір’я про перевтілення (реінкарнацію) душ померлих людей в тотемічних тварин. Ще раз підкреслю: ця «первісна екологія» ґрунтувалася на надприродних відносинах, але в тих умовах подібна «екологічна концепція» виступала досить ефективним регулятором відносин природи і суспільства. Всюди в первісну епоху отримання надлишків – будь то мисливська здобич або рясний урожай – сприймалося як відхід від норми, що загрожував порушенням нормального плину життя; найбільш успішних мисливців і хліборобів підозрювали в чаклунстві (східні тукано, мисливці Південної Америки, вважали небезпечним вбивати більше дичини, ніж було необхідно для насичення: жадібний мисливець накликав на себе хворобу).

Відносини людини і природи мислилися взаємно обумовленими. Так, індіанці бороро в Бразилії вірили, що смерть їх родича – результат втручання надприродних сил, що мешкали в природному світі. Смерть сприймалась як збитки, завдані природою, – тому у відповідь влаштовувалось колективне полювання, а здобич вважалась «боргом», який природа повертала покійному і всьому колективу.

«Цивілізований» європеєць, який зіткнувся з первісною вірою в тотожність людини і звіра, дивувався наївності і разом з тим «справедливості» цієї віри . Згадаймо, як описував Арсеньєв діалог Дерсу Узала з тигром: тайговий мисливець переконаний, що звір розуміє його слова, вмовляє тигра піти, не заподіявши шкоди людям. Первісне мисливське суспільство прагнуло встановити регулярний контакт з тваринним царством, від якого залежало його благополуччя. Філософ М. А. Лівшиць вважав навіть, що «більшу частину магічних обрядів первісного суспільства можна набагато краще зрозуміти як спокутні символічні дії, в основі яких лежить темна свідомість нерівноваги, створеної людиною в природі, і необхідності домогтися легалізації її нового положення в ній».

І ось що показово: у міфах тотемні тварини або першопредки поводилися, як люди, і навпаки, при відправленні ритуалів, які повторюють дії першопредків, люди наслідували звичкам тварин. Первісне суспільство прагнуло до досягнення взаєморозуміння з природним світом! Про яку «нездатність » дикуна вичленувати себе з природи можна тут говорити – у наявності швидше певні правила, особлива логіка первісної культури, втілена в міфі і ритуалі. Тією ж логікою були багато в чому підпорядковані і принципи розрізнення людини і тварини, а також природного і культурного світів. Так, в міфі одного з папуаських народів, мисливців і примітивних хліборобів, юнак, народжений тотемом – свинею і вихований у папуаському селі, покидає людей, коли ті на полюванні вбивають його «родичів», і там воскрешає їх. Коли ж люди збираються на канібальську церемонію, юнак пропонує замінити призначених на поживу свинями. Обряд поїдання тотемної тварини одночасно усуває загрозу нормальної життєдіяльності людського колективу – людоїдства…

Так що ж – у взаємовідносинах людини з природою на зорі цивілізації панували тиша, гладь та повна гармонія? Навряд чи треба впадати і в таку крайність, ідеалізувати прагнення первісних людей до гармонії між людьми і природою. Уявлення про звіра – шлюбного партнера людини, тотемного першопредка, породило не тільки поетичні міфи, а й бузувірські ритуали. До минулого сторіччя дожило повір’я про те, що ведмедю, який задирає худобу, необхідно запропонувати «наречену» – залишити в лісі дівчину. Правда, людство з часом позбавилось від таких уявлень (всім відомі легенди про героїв, які рятують красунь, призначених на місце «нареченої» або жертви чудовиськам), але не так далекий від нас і той час, коли силам природи приносили в жертву людей. Основою подібних ритуалів і повір’їв, що регулюють відносини людини з природою, було, звичайно, її безсилля перед нею.

Залежність від випадку породжувала прагнення в міру своїх сил, магічним способом запобігти невдачі. Невдача на полюванні, поява тотемної тварини, камінь дивної форми, зустрінутий на дорозі, хвороба або смерть людини – все це сприймалося як знаки, сигнали, що посилаються ззовні, з природного світу, який сприймався, таким чином, як інший світ, надприродний. Щоб вижити, необхідно було розгадати сенс цих сигналів – звідси давня традиція ворожінь по польоту птахів, по поведінці священних тварин тощо. Традиція, що виявила себе не тільки в первісному суспільстві, але і в стародавньому світі в народних звичаях – старих і таких, які дожили до нашого часу (повір’я про чорну кішку).

Отже, в первісні часи надприродний світ асоціювався з оточуючою людину природою, від її сил залежав мисливець, риболов, збирач, що населяв ліси, моря, джерела сонмом духів. Духам приписували здатність змінювати форму звірячу і людську, а їх прихильність до людини або, навпаки, ворожість багато в чому залежали не від доброти чи злоби духів, а від ритуалів, здатних убезпечити людину.

Але час йшов, люди поступово освоювали природний світ. З виникненням землеробства і скотарства, соціальним розвитком суспільства, що розділилося на правлячі верхи та підпорядковані їм низи, змінюються і межі надприродного…

Автор: В. Петрухін.

P. S. Духи вещают: А еще интересно как бы реагировали наши далекие предки, находящие в плену разных тотемических верований и архаических табу на различные современные вещи, например, торты из памперсов, авторучки, мобильные телефоны и планшеты? Может, сделали бы их своими новыми тотемами, знаками богов?