Здається, що чисто християнським характером відзначуються писанки з хрестиками. Насправді хрест використовувався в орнаментиці українських писанок ще за довго до християнства, хоча все ж таки сучасні хрестики — як писанкові мотиви наскрізь пронизані християнським духом. Найбільше вони виступають на гуцульських писанках у всіх варіаціях, а також поєднуються з прямокутниками та трикутниками у виді фігур, званих «церковці».

До ряду геометричних прикрас належать ще сітка (решітка) та крапки. Це є найпростіший і одночасно дуже давній орнамент. Ще людина, ледь не у первісну епоху свого розвитку, відчувала потребу виповнити чимось пусту поверхню своїх приладів, або хотіла через такі невибагливі заглиблення полегшити собі охоплювання посудини. Нинішня писанкова сітка має декоративну ціль, вона виглядає немов тоненька, ніжна мережка, наче майстерне кружево і надає писанці вражіння незвичайної легкості. Самозрозуміло, що ні крапки, ані решітка не виступають на головному місці, лишень як побічна частина прикраси.

Порівнюючи українські геометричні мотиви з архаїчними, відкритими в Греції, Італії чи Скандинавії, хочу, перш за все, звернути увагу на аналогії, які мають при археологічних дослідженнях велике значення. Одначе сьогодні не можна ще вирішити складного питання, де саме закінчується схожість, а де починаються сторонні впливи. Вчені старалися звести цю квінтесенцію до спільного знаменника і дві теорії, що писанковий орнамент або має спільне походження і з одного культурного центра розвинувся довкруги, або випливає з так званого полігенізму, себто гіпотези, що два однакові художні елементи могли повстати в тому самому часі в двох різних місцях, незалежно від себе”.

Чомусь перша теорія спершу знайшла собі більше прихильників, але якщо вона була би навіть доведена фактами, то все ж таки цього правила не можна узагальнювати. (а ми то знаємо вже точно, що має рацію друга теорія, адже ще від початку людства вже існував, та й продовжує існувати сама давня мереже, ні не Інтернет, а колективне безсвідоме. Примітка редактора). Ми бачили при меандрі, як не раз дуже складні художні мотиви виринають на українських землях зовсім самостійно, бо-ж годі говорити про впливи в епосі палеоліту! (та мережа колективного безсвідомого файно працювала і в часи палеоліту. Примітка редактора.) Безперечно з розвитком релігійних вірувань мусіла згодом повстати потреба змін та доповнювань вірувань і обрядів, а разом з тим і символіки. Таким чином, у нас з’явилися свастика, триніг і рожа під знаменами сонця. Але поза тими емблемами постає ще ціла низка геометричних мотивів, витворених без сумніву в значній мірі у нас, на Україні.

Про старовинне походження геометричної орнаментики свідчить ще один факт. Як було вже вище сказано, писанки та вишивки з Геометричними елементами збереглися на Україні як правило в мало доступних місцях, а саме на Поліссі і в Карпатах. Мешканці тієї місцевості, відокремлені природними межами від полоси псевдо культурного руху та залізної ходи науково-технічного прогресу, зуміли зберегти та захистити свої первісні мистецькі прикраси і взагалі всі етнологічні здобутки в первісному вигляді. Поза згаданими землями заховалися писанки з геометричною орнаментацією тільки в тих місцях, де була сильно закорінена традиція.

Зовсім інакше представляється справа з рослинним орнаментом. Він розвинувся на широкому просторі українських земель під впливом Сходу. Одразу і тут домінувала колись — по всякій ймовірності — геометрична орнаментація, та вона мусіла уступити перед новими течіями, які її витиснули поза поліські болота і карпатські верхи. Від княжих часів половецькі узори і візантійсько-перські поволоки (особливі тканини, що накладались на ікону дошку) відкривали українкам новий світ краси, почався процес присвоювання нових декоративних тем і форм. Однак таке наслідування чужих зразків спрямувало врешті наших тодішніх писанчарок та вишивальниць на власну дорогу, вони стали відчувати, що єдиним джерелом творчих поривів є лишень чарівна магія природи, з величезним багатством мистецьких форм. І тим шляхом пішли врешті цілком самостійно. Весь процес мусів скінчитися справжньою українізацією артистичних досягнень; чимраз більше почали затиратися сторонні впливи та залишався чистий, закристалізований орнамент.

При аналізуванні рослинних мотивів, важко поділити їх на основні роди. Ця ділянка є незвичайно багатогранною і такою безмежно широкою, що подати точнішу характеристику рослинної орнаментики у зв’язку з нашою темою — мабуть неможливе. Тому слід на цьому місці спинитися лише над деякими елементами, котрі мають виразне символічне значіння.

Дубовий лист виступає на писанках окремо, або входить у склад інших мотивів. Його походження також є дуже давнім, про що найкраще свідчить нахідка з Подебрадів у Чехії. На глиняних амулетах зі старшої залізної доби вирито там поруч тринога, круги сонця, ще й два дубові листки, які символічно доповнювалися. Цей елемент зустрічаємо на писанках із Галицького Поділля, Дніпропетровщини, Кубані і інших місцевостей України.

Іншим популярним орнаментом являється смерічка або сосна. Сосна буває часто поєднана із сонячними колесами, що означує відроджену весняну природу. Писанки із смерічками красять на Кубані (яка нині хоч і належить до Росії, але де проживає так багато етнічних українців) і у Галичині.

Рожа покривається як виглядом, так і символічним значенням із геометричною зіркою. З різних рослинних мотивів зображують на писанках ще гвоздики, фіалки, виноград (цей останній вже походить з християнської символіки), руту, горіховий лист, незабудки, дзвіночки, тощо. Гвоздики розмальовують на харківських і галицьких писанках. Іноді відтворюють також овочі, як наприклад суниці, малину (Сокальщина).

Торкаючись тепер до звірячої орнаментики треба зазначити, що й ця ділянка має в нас глибоку традицію. Вже мешканці печер кам’яної доби старалися виковувати на стінах своїх печер мамонтів (які тоді ще бороздили терени наших земель), коней і оленів. Відтак скіфи поширили на Україні зацікавлення звірячими прикрасами, самі залюбки виконуючи різьби оленів. Нічого дивного, що ще й досі бачимо особливо на гуцульських писанках прості, але вправно намальовані постаті звірят, скажімо оленя, коня, а відтак курей і качат.

Зображення курки й півня має доповнювати обрядове значення яйця. Качата є аналогією до півня, при чому схожий мотив зустрічається також у Фінляндії. Баранчики з гуцульських писанок зраджують риси новітнього походження. Рідше появляється рак і риба, рак на Сокальщині, риба на Гуцульщині. Можливе, що риба належить тут до християнської символіки, в зв’язку з грецьким словом «Іхтос» Христовою монограмою.

Окрім малюнків звірят перейшли до писанкової орнаментики ще і частин їхнього тіла, як «курячі лапки», «баранячі роги», «заячі вуха», тощо. Найцікавішим елементом в цьому ряді є курячі лапки, що окрім звірячої назви зберігають характер геометричної форми. Це рід тризуба, котрий у грецькій, українській і германській символіці, відіграє поважну роль. У давніх німецьких рунах він означав — схиливши вістря униз, — небо та хмари, а звернений вістрям до гори — місяць і чоловіка. В тім це символ влади, знак ладу і сили.

Людей — окрім дуже нечисленних винятків, — не зображують на писанках. Тим більше не робилось цього в минулому, бо людина лише виконувала прикраси релігійного культу, але сама ставала осторонь, для неї не було місця там.

Але все таки дивне явище — ці наші писанки. На тонкій, найбільше нетривалій поверхні заховалися досі найстарші декоративні мотиви, прийняті символи вірувань і ритуальних містерій. З невибагливих прикрас розвинулися протягом довших тисячоліть нові мистецькі форми, чудова симфонія малюнку, кольорів і ритму.

Автор: Дам’ян Горняткевич.