Нещодавно на блозі свого колеги пана Воробуса прочитав цікаве інтерв’ю з одною панянкою Юлією Гриценко, вона теж з нашої блогерської братії, та веде свій персональний блог «Думки без фільтрів». І зокрема там зайшла розмова за таку цікаву тему як справжність. І що таке означає бути справжнім. Ви як гадаєте? Цитуючи Юлію: «Справжній це той, хто не видушує з себе посмішку, коли йому гидко на душі». Так, саме так, але не тільки це. Як на мене, питання справжності та штучності надзвичайно важливе у житті кожної людини, тож вирішив трошки пофілософствувати над ним, дякую Юлі за файну ідею.

Отож, справжність це не тільки, коли хтось видушує з себе посмішку, буває і навпаки, коли людина весела всередині, але вимушена одягати пісне обличчя. Чи просто грати якусь роль, та взагалі просто щось грати. Замість того, щоб просто бути. Самим собою…

Адже бути самим собою – це велике мистецтво, геніально просте та водночас складне. Щоб його осягнути потрібно подивитись на маленьких дітей, хто-хто, а вони справжні, самі справжні, такі як є, якщо веселі то радіють, а коли сумні то плачуть. Їм ще не треба грати всілякі ролі, здаватися якимось іншими. Може саме тому в Біблії написано: поки не станете, як діти не увійдете до Царства Небесного. Так, поки не станемо справжніми, такими як діти, взагалі нікуди не увійдемо. Хоча ні, звісно увійдемо і багато куди з допомогою хитрості, штучності, лицемірства, підлабузництва, та брехні, але користі з того буде жодної. Бо коли ми стаємо штучними то втрачаємо головне – самих себе, та Бога всередині. І всі духовні практики, всі релігії є вказівниками, мапами, дорогами, які ведуть до того, щоб знову віднайти самих себе, знову стати такими як діти – справжніми. А ще щирими, наївними, цікавими, грайливими, веселими. Я от що подумав, справжня людина це та, яка знову віднайшла в собі Бога, а значить пізнала, осягнула свою справжню природу, Божественну природу…

А що таке штучність, та невидима стіна, яка відділяє нас від нас самих, з чого вона побудована? Та з нашої ж пихатості та гордині, адже чи не через пиху, гординю та почуття власної важливості ми граємо всякі різні ролі, одягаємо маски, (які з часом приростають до облич), чіпляємо фальшиві посмішки і таке інше, для того, щоб здаватись крутим, успішним, розумним, багатим, духовним, корисним, потрібне підкресліть самі. Хіба ні?

Тож першим кроком до тої справжньої справжності буде бути щирим та відвертим із самим собою (а значить і іншими), не одягати не потрібні маски, не грати не потрібні ролі, не видушувати посмішку, коли на душі зле. Дуже не люблю штучні американські посмішки, вже краще хай людина буде сумною, але такою як є, замість вдавання з себе не знати що, якийсь нікому не потрібний образ щасливої та успішної особистості. У 19-му столітті серед російських гусарів був дуже гарний тост: «Вип’ємо за те, щоб бути, а не здаватись». Тож дзинь.

P. S. Духи вещают: А еще отличным средством избавления от фальши и путем к нашей настоящей подлинности является его величество танец. Да именно в танце можно легко сбросить все фальшивые маски, надуманные роли и снова прийти к себе самому, настоящему себе… Недаром священные танцы есть практически во всех религиях. Между прочим, научится танцевать вовсе не сложно, ведь есть множество отличных танцевальных школ (вот недавно такая интересная страница школы танцев на глаза попалась), различных танцевальных стилей, найдите то, что вам близко по душе, и танцуйте!