“В кожній людині є частинка самотності. Не наповнять її ані близькі людські відносини, і навіть найсильніша любов двох істот. Проте, ти ніколи не є сам. Проникни в глибину свого серця і переконаєшся, що не для того була створена людина, щоб у ній жила пустка. На дні єства, там, де кожний є іншим, чекає на тебе Христос”. Брат Роже.

Дуже гарно сказав Брат Роже, дійсно, в кожній людині є частинка самотності, яку ніколи не наповнять жодні земні розваги, задоволення чи насолоди. Так вже повелося ще з часів Адама та Єви, а саме з того моменту, коли вони були вигнанні із Раю, в серця людей поселилась самотність. Може самотність є тою одвічною тугою за часами перебування у раю, за Богом, що живе в наших серцях, і часом промовляє до нас таким приємним шепотом кохання? І лише Він один може наповнити пустелю самотності, та перетворити її у квітучий оазис. А поки доводиться нам мандрувати тою пустелею, та і в ній є своя дивовижна краса.

Багато людей намагається заповнити свою самотність, чим завгодно (спілкуванням з іншими людьми, розпитями алкогольних напоїв, телевізором, інтернетом, комп’ютерними іграми, роботою, стрибками з парашутом, вишиваннями хрестиком, чим завгодно ще), лиш би її не відчувати. Однак і в натовпі чи шумній веселій компанії людина може лишатись самотньою, та може бути зовсім не самотньою на самоті. А може штука в тому, що не варто втікати від своєї самотності, а навпаки – хоробро зазирнути в її очі. Людина, яка не боїться своєї самотності, стає самодостатньою і вільною, адже вона перестає бути залежною від оточуючого світу, інших людей, обставин. І це буде першим кроком для перемоги над нею – щоб позбутись самотності треба її прийняти і полюбити.

Прийняти самотність для мене значить – не боятись бути самотнім, не боятись залишитись одному, вміти сумувати. Часом сумування може бути дуже корисним для душі. Звісно тут головне не переборщити із сумуваннями, бо веселитись теж треба, та не можна веселитись весь час (як і весь час сумувати).

А прийнявши йти далі, продовжувати шукати той чарівний оазис, який знаходиться посеред пустелі самотності. В цьому оазисі живе Бог, і тільки він один може наповнити нашу самотність, та напоїти спраглих мандрівників (себто нас), зробити наше життя повним і щасливим, чого всім і бажаю.