Не так давно відсвяткували 20-ту річницю незалежності рідної неньки України. Це все мене наштовхнуло на роздуми: а що ж таке взагалі незалежність і свобода, та якими вони мають бути насправді. Роздумував я більше не про незалежність України, а особисту індивідуальну незалежність кожної окремої людини, бо ж Україна, це, передусім люди, які в ній живуть. А якщо люди будуть відчувати себе вільними та незалежними то і Україна буде незалежною, не лише офіційно на папері, але й фактично.

Питання ж свободи і незалежності дуже і дуже філософські. Та і сама свобода різною буває. Є свобода економічна (або матеріальна), є політична (зокрема однойменна політична партія, та наш сайт зовсім не про політику), але найвища свобода з усіх можливих – це духовна свобода. Людина, яка її має, може, навіть перебуваючи в тюрмі відчували себе вільним неначе птах. Про це є гарна історія, головним героєм якої є відомий грецький філософ Діоген (той самий, що жив у бочці).

Якось Діоген був спійманий работорговцями і виставлений на продаж на невільничому ринку. Та Діоген не розгубився і почав щосили кричати зі своєї клітки: “Раби підходьте сюди мерщій, продається господар!”

Мабуть Діоген насправді відчував себе вільним, навіть будучи у клітці. На відміну від нас, звичайних людей, залежних від дуже багатьох речей (тут вже хто від чого, там шоколаду, пива, інтернету, роботи, сексу, телевізора, потрібне підкреслити). Як правило, всі люди є рабами своїх чисельних пристрастей, звичок, прив’язаностей і вже нема на то ради. Хоча ні, вихід є і шлях по якому можна позбутись рабства та досягнути справжньої свободи. Цей шлях старий як світ. Апостол Павло у своєму посланні до Римлян призиває: Тож дяка Богові, що ви, бувши рабами гріха, від серця послухались того роду науки, якому ви себе віддали. А звільнившись від гріха, стали рабами праведності. (Послання до Римлян 6:17-18)

Виходить шлях до справжньої свободи лежить через перемогу над гріхами, адже лише по справжньому може бути вільний той, хто перемагає не інших, а себе. І не той начальник хто керує іншими, а той Начальник (тут навмисне написав з великої букви) хто керує собою. Тож справжня свобода настане лише тоді, коли кожен зможе бути Начальником сам для себе.

Хоча на протязі віків люди неодноразово вели криваві війни та революції за свою свободу.

Та їхня героїчна боротьба заради свободи у більшості випадків так і лишалась безплідною, бо не приносила жодного щастя чи гармонії, натомість лише смерть та руйнування. Бо то не була боротьба за свободу духовну, яку вести значно важче, ніж боротьбу за свободу політичну, чи економічну. І дійсно, це ж легше воювати із своїми зовнішніми політичними противниками, ніж з своїми власними гріхами чи недоліками. Куди легше набити комусь пику ніж, скажімо, самому кинути курити чи пиячити.

Тож виходить, що нібито багато людей і прагнуть свободи, але не тої свободи, що треба, бо не може раб бути вільним (так само як курка не може літати). Мойсей аж сорок років водив єврейський народ по пустелі, зовсім не для того, щоб знайти місце, де не має нафти, а для того, щоб єврейський народ позбувся рабської ментальності, навчився думати, навчився відповідальності.

Адже свобода, перш за все, передбачає відповідальність. Людина вільна має вміти нести відповідальність за себе і свої вчинки, має вміти думати власною головою, приймати рішення. На відміну від раба, який не несе жодної відповідальності, відповідальний за все його начальник, шеф, гуру, або як то колись було: “партия сказало надо, комсомол ответил – есть”.

І на останок бажаю всім потихенько вчитись відповідальності і ставати Начальниками свого життя (що не легко, але ніхто і не обіцяв легких шляхів).

P. S. А вообще свободолюбие начинает проявляться с самого раннего возраста, когда ваш малыш только показывает свой характер. У него может быть хорошая коляска anex, куча игрушек, но он все равно будет играть только теми игрушками, которые ему будут по душе, и этим уже показывать собственный осознанный выбор, продиктованный свободной волей.