Якщо минула наша казка про Червону шапочку, як виявилось, була втіленням шляху до божевілля, ненормальності (у поганому значенні цих слів), то сьогоднішня казка про гидке каченя, зовсім навпаки – теж про своєрідну ненормальність (та незвичайність), але вже у позитивному значенні. Від гидкого каченя до прекрасного лебедя – чи це не той шлях, який проходить чимало духовних шукачів та просто великих людей?

Мабуть, саме тому казка Андерсона про гидке каченя дуже показова, вона насправді не про ні яке каченя, а про певних людей, які видаються так би мовити «дивними» в очах «нормального» суспільства. Також це казка про глибоке нерозуміння, яке, нажаль, існує між людьми. Хто таке гидке каченя? Це такий собі дивак (чи дивачка), який живе своїм життям, думає своєю головою та йде своїм шляхом, а не шляхом більшості, причому робить це незважаючи ні на що (а особливу думку оточуючих). Це та людина, якій вже пощастило звільнитись від багатьох загальноприйнятих стереотипів, упереджень. Частенько це новатор, лідер, творець, вчений-винахідник. «Гидкими каченями» були практично всі великі люди, які лишили свої імені в історії, всі видатні творчі особистості, всі вони пройшли цей непростий, але цікавий шлях, і врешті стали прекрасними лебедями, отримали загальне визнання (правда дехто посмертно), а ті, хто колись їх зневажав та рахував цілковитими дурнями, тепер захоплюється (або ж заздрить).

Він чудово знає, як то буде «гидким каченям».

І він.

І він.

І він.

І ще багато хто, взагалі, якщо поритись у біографіях видатних людей, то можна побачити, як не легко їм часом було, через які стіни непорозуміння їм доводилось перестрибувати (а то й пробивати). Ще більшого драматизму додає те, що ці стіни (непорозуміння) будували їхні ж родичі, батьки, словом, чи не найближчі люди. Нажаль, так є, більшість людей (і в тому числі наших рідних) чомусь страшенно боїться незрозумілих речей, а страх, іноді має властивість породжувати навіть ненависть. Тому будь-яке «гидке каченя» незрозуміле для пересічного обивателя неминуче стане об’єктом агресії з боку так званих «нормальних» людей.

Гидке каченя, як і Червона шапочка не шукає легких шляхів, але на відміну від тої ж Шапочки, власний шлях каченя приводить до щастя та гармонії (перетворення на прекрасного лебедя), а не душевної хвороби (вовка). Хоча часом межа тонка, і може навіть статись так, що на дорозі до лебедя якомусь «качі» доведеться вбити чимало внутрішніх «вовків» та успішно оминути духовні пастки на шляху вгору. Або й не оминути. Ось вам симбіоз «гидкого каченя» та «Червоної шапочки», яку таки поглинув вовк.

У Біблії написано: «Важка та терниста дорога до Бога. Зате легка та широка дорога у Пекло». І більшість людей йдуть саме цією дорогою, вона зручна, широка, добре протоптана, а тут бачите, знаходиться якийсь розумник, який «не такий як всі» та не хоче йти зі всіма, шукає щось своє, нащо йому це треба? Може він рахує себе кращим за нас?! Непорядок! І вони починають клювати каченя, як ті птахи на фермі з казки. Але якби не було в світі тих «гидких каченят», які незважаючи на загальне нерозуміння, цькування, часто ненависть, вперто робили своє діло, йшли своїм шляхом та відкривали щось нове для себе (та інших), якби їх не було, всіх цих мужніх, талановитих, мудрих людей, ми б досі знаходились у печері в якомусь палеоліті промишляючи ведмедя, а ви б зараз не читали цей текст. Весь наш сучасний світ побудований «гидкими каченями», а ви як думали?

P. S. Духи вещают: А еще среди так званых «гадких утят» было и множество талантливых изобретателей, придумавших множество полезных вещей, как например, шнек для мотобура для бурения земли, помогающих научно-техническому прогрессу, и делающих нашу жизнь более комфортной.