Попри всі намагання проектувати майбутнє, світ, природно, живе днем сьогоднішнім. Говорити про світ вчорашній куди легше і приємніше, адже тоді ми маємо право критикувати або захоплюватись. Аналізуючи ситуацію теперішнього часу, ми губимося в суб’єктивності оцінки, нас збиває з пантелику емоційна призма погляду. Якщо ж ми спробуємо спрогнозувати наступний час, тобто уявити ситуацію, в якій ми, можливо, опинимось в певній точці відліку часу, нам на заваді стануть такі чинники, як неоднорідність розвитку в часі та неточність макету сьогодення. Зазираючи у непевне завтра, ми відштовхуємося від даності. Тому щоб уможливити подібну спробу слід вибудувати модель сьогоденного етапу, на межі якого перебуває винесений до розгляду об’єкт – світ, Україна, тощо. Цей момент є важливим в контексті причинно-наслідкового зв’язку. Тому завтрашнім днем ми зображуватимемо те, що найбільш вірогідно «випливе» з того, що маємо на разі.

Неоднорідність розвитку в часі зумовлена елементом, що добре відомий історії, – це своєрідний фактор непередбачуваності, безпосереднього виникнення тих чи інших бар’єрів, і власне явище феномену. Навряд античні римляни уявляли своє майбутнє в кривавих картинах розпаду могутньої імперії. Так само малоймовірно, що очікуваним був стрімкий підйом і раптовий занепад еллінської спільноти. Таким чином, в ряді випадків причини прогресу і деградації ми розуміємо тоді, коли між подіями та нами немає тісного часового зв’язку. Так, зараз ми можемо сказати, що і в першому і в другому випадку були вагомі причини, а зафіксовані наслідки витікали безпосередньо з дійсності. Але чи могли вони оцінити це адекватно, будучи співучасниками всіх цих процесів, а отже, розчиненими у звичайності всього, що відбувається. Тому наперед мушу повідомити Вас, що ці рядки не є пророцтвами, це – тільки спроба влучно вгадати узагальнене «завтра».

А що ж маємо на разі? Суспільство споживачів. Таким його зробила безідейність. Ідейність людини, як представника того чи іншого суспільства вимагає певних передумов. Переживши надконцептуальне, насичене крайнощами 20 сторіччя, людство відмовляється вже не тільки від крайнощів, але й від загального базису – ідейного стрижня буття. Поступове згасання ідеологічних думок, адже розчарування в них (після їх тривалого піднесення над гуманним началом) було неминучим. Суспільство споживачів – наслідок цього, і не тільки, процесу. Звісно, таке суспільство тяжіє до профанності, що в свою чергу драйвує поширення суцільно комерціїзованого світобачення. Дух підприємництва, що проник в усі шпаринки світової “душі і тіла”, набирає все нових обертів, і, як бачимо, мусить поширювати свої монопольні позиції.

В Україні, звісно, будь-які як культурно- ідеаційні, так і соціально-організаційні процеси відбуваються з певною затримкою. І ще не факт, що в перспективі ми від цього страждатимемо. Адже в такому разі ми маємо перед собою досвід передових країн, ми здатні прийняти його і запозичити або відштовхнути, відсахуючись від набутого трешу. Тобто, (наголошую,в перспективі!) ми матимемо змогу утримати рідне політично-соціальне Тіло від тих чи інших похибок. Похибки такого роду стосуються, насамперед, політичних інституцій, що впливають на розвиток інших базових засад – економіки, культуро-виробничої сфери, тощо. Але назвати факт запізнення в часі позитивним і радіти йому теж маломожливо. Давайте дружно посміхнемося сумною і стриманою посмішкою.

Але, знову таки, звернімось до сьогодення: ми маємо уявлення про те, що на теренах Неньки сталось вчора. Ми ясно бачимо певну хиткість деяких площин сучасності. Але, маючи вагомий досвід, ми забуваємо прибрати подалі старі граблі, і наступаємо на них з кожним поштовхом пана Ідіота. І, що зовсім не тішить, робимо це вже свідомо.

Завтрашній день України точно не буде сонячним. Ми продуємо Євро-2012, без сумніву. Без сумніву, буде в нас трішки більше хліба і видовищ. Товстосумчики-монополісти утворять прекрасні штати перспективних молодих працівників (з відбитком долару на очах)=)), які рухатимуть цей важкий віз конячими силами інтелекту. Потім, завтра після обіду, ці молоді працівники утвердяться, перевершать “старшеньких” за рахунок дорогоцінній актуальності фахових знань. Цілком вірогідно, що молоденькі сьогодні – сорокарічні завтра і займуть шкіряні “босівські” місця, поступово, а можливо й раптово, підростаючи до комерційного генія товстосумчиків-кумирів.

Побачать їх по ТБ “Грицьки” і “Христі”, і теж так захочуть. І почнуть вони старанніше і дорожче навчатися – щоб згодом і собі спустити паски. І трішки спустять – перші. А “послідовники школи” – змагатимуться за місце під зимовим ще сонцем. І тоді гуманний снобізм зробить свою вирішальну справу. Обрані талантом і працею, озброєні якоюсь маленькою, але суттєвою ідеєю, вони зніматимуть вершки з киплячого розчину. В конкуренції виникнуть нові гострі вимоги, встановиться прогресивний порядок соціального буття. А власне конкуренція, що вже відбувається, поступово проникне в усі шпаринки екзистенційного творення, і найвагомішою передумовою до розвитку матиме комерційний характер змагань. Це є природнім і невідємним елементом здорового глузду – матеріально-професійні амбіції. Слід зауважити, що це твердження не стосується різного роду фанатиків, адже їм наперед відмовлено в повноцінному (стереотипному) функціонуванні здорового глузду як такого.

Неминучий прогрес макіавелізму в суспільній свідомості безповоротно призведе до негативної реакції, зазнає критики з боку гуманітарної спільноти – бо “світ не без добрих людей”. Але і їй, культурщині-гуманітарщині, не доводиться стояти осторонь від комерції, і вона перебирає на себе форми підприємницької організованості. Хоча, як завжди, мистецтво потрохи протестує, заангажоване у відображення цієї брутальщини буття, а дехто – навпаки,- байдуже відлинає у вільні плавання (не те щоб справді вільні, умовно). Адже мистецтво теж запряжене в одну колісницю з тим усім, і рухається паралельно. Воно і надалі просуватиме в маси свої прості як двері ідеї миру і совісті, показуватиме жахи людської поведінки, її нікчемність і всемогутність “зла”. Побазікали про невловиме.

А от політику нашу, вітчизняну передбачити трішки складніше. Мабуть, років 8 ми постоїмо на місці, хоча Майдану втихомиритись не вдастся. І вся сіль у тому, що ми ніяк самі не визначимось зі своїми потребами і вимогами. Генетично памятаємо керованість і безправність, звикли нічого не мати і не знати. А тут от вже дозволяють бажати чогось, та щось в голову ніяк не прийде чого саме нам захотіти. Особисто я хочу бачити більше красивих заможних людей, людей цілісних і повноцінних, гордих і гідних прекрасного почуття гордості, людей вільних від заздрощів і ліні. Словом, хочу вільних красивих і сильних. А бабулька, що лускає насіння серед засмалених стін хрущовської кухні, не хоче бачити таких сусідів, їй потрібно бачити “добрих християн” – слабких, з гіркою бідною долею і безвольним страждущим серцем. Всі ми прагнемо різного, бо смакуємо життя інакше, і яким би не був пан-Ідіот, “задовольнити всіх баб одним членом” не вийде.

Штука тут лише в можливостях до креатування, які може надати влада. Ніхто за нас не придумає, як заробити мільйон чи відкрити закон фізики. Щоб не було зайвих ілюзій, скажу по секрету, що навіть у Америці ніхто таких схем не розповсюджує. Весь контраст – певний політичний та економічний “клімат” і хороший культурний “грунт” – досвід свободи. Вільний фермер сам вирішує яке насіння, як і коли сіяти. Гарний господар – отримує гарний врожай. В нас же недостатньо хороші не тільки “клімат” і “грунт”, але і самі “фермери” – так собі. От скажіть, ви, хто бідкається на прибутки, чи є у вас ідея і практичне знання її втілення, щоб заробити на краще життя? Чи ви певні, що те, що ви виробляєте корисно і якісно еквівалентно більше, ніж те, що ви маєте. Чи точно ви класний “фермер”, і усвідомлюєте, що і в який грунт сієте?…

Але камбекнемо до політики. Останній з недорозвинених – “Богопомазанник”(-Ідіот) покине рульові позиції, проклавши дорогу молодим наступникам (недо-Ідіотам), яких змінять Не-ідіоти, а їх, в свою чергу, – Обрані. І якщо ще зима, і сіяти дорогоцінні зерна сьогодні безглуздо, то не марнуйте час на вичікування зміни сезону, якщо ви вже справді природжений фермер, а зробіть все, щоб збудувати теплиці, і займайтесь своєю улюбленою справою в адекватний умовам спосіб. Якщо ж ви не вроджений і взагалі не хтось, то ваші вимоги до рівня життя і взагалі до життя до уваги не беруться як в цьому есе, так і в світі, і навіть в Америці.

Що ж, повернемося ще на мить до простого люду. Завтра “Христі” й “Грицьки” зможуть купити свій “жигуль”. Завтра вони припинять спізнюватись на роботу, і почнуть затримуватись після шостої. А тоді, дивись, і щось запрацює в тих незлічених кабінетиках. Завтра Україні доведеться увійти в русло самоаналізу і, нарешті, важкої інтелектуальної праці. І тоді отримаємо той бажаний культурний рівень. Тоді, благородно стомлені працею, не будемо тільки що і говорити про Ідіотів, тоді матимемо красивіші кухні на старості, смачніше пиво у пабах і біліші сторінки в газетах. Завтра в Україні точно не буде сонячно, проте можливі прояснення. А хоч би й так, головне що не “дождь и слезы у окна”.

А я – покину безтурботне студентство, щоб почати тягатися з усіма, з ким доведеться, за хитке місце під зимовим ще сонцем. Я виборюватиму право на тверді позиції і серйозні слова. Завтра я не матиму часу думати про надлишок (пошуки істини і всяка філософська серйозщина), і зосереджусь на “хлібі насущному”. Пережовуючи бізнес-ланч, насолоди заради, проковтну якісь естетичні “квіточки”, запиваючи чимось, що поки не вживаю. Утвердившись, я передам свої вже недорогоцінні знання іншим, таким як я зараз. Завтра я гідно сперечатимусь з сьогоднішім, зазираючи у післязавтра. Завтра я скажу багато важливих і даремних речей, виголошу багато різних слів. Завтра я прокинусь рано.

Автор: Штельмах Єлизавета.

P. S. Духи вещают: А вот интересно размышляя о завтрашнем дне, пофантазировать какой будет техника будущего. Вот представляю, как мобильные телефоны в 22-м веке вживляются в уши и прямо откуда то из головы идет сигнал звонка.