Кохання і злочин, страх і пристрасть – це, як кажуть, наші базові інстинкти, і неослабний інтерес до них цілком зрозумілий. Інтерес, який приймає найхимерніші, найнесподіваніші форми в культурі, живописі, музиці, літературі, театрі, на телебаченні і в кіно. Але ось чому тема вампірів, цих екзотичних створінь з середньовічних легенд, зробилася однією з головних у сучасній масовій культурі? Чому до них такий, прямо скажемо, хворобливий інтерес – адже сьогодні кількість фільмів про вампірів не поступається екранізаціями детективів, бойовиків, вестернів і любовних романів?

ЦЯ ЗАГАДКОВА ТРАНСІЛЬВАНІЯ

Знавці стверджують, що вампіри родом із Трансільванії і найвідоміший з них – цілком реальний історичний персонаж – румунський князь Влад Цепеш, який прославився неймовірною відвагою в боротьбі християн за звільнення від турецького ярма. Його й донині румуни шанують як національного героя, який вчинив безліч подвигів на славу Вітчизни і віри Христової. Але чому саме цей гідний чоловік став прототипом безлічі страшних легенд про вампірів і героєм відомого роману Брема Стокера «Дракула»? Справа вся в його житті… після смерті. Так, він продовжував жити і після того, як досяг критичної своєї точки – смерті, але для цього йому була потрібна – завжди і постійно – людська кров. Він перетворився в «Дракулу» – тобто «дракона», монстра, який продовжує своє життя за рахунок нових і нових жертв. Випита кров живої людини давала йому життєву енергію і силу.

Який би не був феномен Влада Цепеш – Дракули, але його власна посмертна історія поклала початок темним історіям про трансільванське чудовисько. І не цей окремий випадок болісно притягує людей до явища вампіризму… Справа куди складніше. Коріння цих дуже популярних сюжетів сягають глибокої давнини…

У ті далекі часи, коли Сонце вважалося втіленням Божественного Світла, а тому сонячний рік з усіма його метаморфозами був мірою речей і моделлю існування Всесвіту, а значить, і моделлю долі людини, людського життя, в ті часи центральною чарівною точкою року був момент зимового сонцестояння: Сонце, опустившись вниз, до пітьми в підземний холод, здавалося, померло, а воно саме в цей момент народжувалося для нового життя, подавало «благу звістку» про неминучу, прийдешню Весну, про світло, про спасіння світу. Точка, в якій поєдналися смерть і воскресіння.

Власне, цей найдавніший сакральний сюжет досить відомий. Ми знаходимо його і в світлому оповіданні про долю Спасителя, Який Своєю смертю привів людство до нового і благодатного божественного життя.

У християнському таїнстві – хрещенні – людина, тричі занурюючись в хрещальну купіль, проходить через символічну смерть – помирає для старого життя, щоб воскреснути разом з Христом і зодягнутися в білий одяг нового життя. А «зішестя Спасителя в пекло»? Як і Велике Початкове Сонце, Христос після розп’яття спускається в самі нижні регіони творіння, щоб вивести звідти до світла праотців, що нудяться в очікуванні воскресіння, патріархів, пророків, царів праведників.

Але який же зв’язок сонячного сакрального сюжету з легендами про вампірів? Розберемося, відмовившись для цього від прямолінійного і морального ставлення до вампіричної теми. Само німецьке слово «вампір» походить швидше за все від давньослов’янського кореня «упир» («опір»), який деякі етимологи пов’язують зі словами від «парити», «пурхати», тобто «літати», а також «дихати». (І лише набагато пізніше воно стало означати «кровопивця».) «Вампір» – це дохристиянське поняття «душі» людини, що проходить через критичну точку «зимового сонцестояння», «паузу смерті», після чого слідує нове життя, нове народження.

У сюжетах про вампірів сценарій міфу про «зимове сонцестояння», про «паузу смерті» і воскресіння повторюється в темному, похмурому ключі: замість сонячного воскресіння плоті в момент Другого Пришестя – зловісне пробудження кадавра в темряві могильного склепу. Замість сонячного нового життя – мерехтливе, уривчасте, тліюче існування. Замість жертовної Крові Сина Божого, куштування якої причащає християн Божественного життя, – трансільванські монстри насильно п’ють кров звичайних людських істот…

Можливо, така демонізація священного сюжету – це лише одна з його версій, яку ми можемо бачити в традиції різних культур. У стародавніх греків, наприклад, була «звичка» «відправляти» богів, колись світлих і позитивних, в темні, низькі «відсіки» світу – тоді, коли були потрібні нові, «свіжі» боги, які могли б на новому, сучасному рівні висловити ті ж найдавніші сюжети, що передують духовним культам. Але це момент зовнішній і дуже відносний. Нові релігійні інститути зазвичай побоюються тих найбільш низьких, магічно-матеріальних аспектів, які зберігаються в пам’яті народу від міфів давніх часів, і тому в масовій проповіді відкидають їх. Тим часом духовні і небесні основи цих сюжетів вбираються навчаннями і вводяться в новий контекст.

Так збереглася в сучасних релігіях від Початкової Традиції і переконаність, що смерті – як повного кінця – просто не існує, що за фатальним порогом могили, безумовно, починається нове існування, і воно так само конкретно і матеріально, так само реально (або настільки ж примарно , якщо завгодно), як наше власне. І легенди про вампірів – явний відгомін цієї давньої традиції.

СЕКС І ЖЕРТВОПРИНЕСЕННЯ

Зверніть увагу: у всіх цих історіях про вовкулаків і упирів якщо цей кровопивця – чоловік, то доривається обов’язково до крові дівчат і жінок, якщо жінка харчується кров’ю, то забирає її у юнаків і чоловіків. Та ж ситуація і в легендах і переказах про чорних магів, чаклунів, відьом, злих чарівників, чудовиськ и т. п., жертва повинна бути «потрібної» статі і віку. Буває, що привілейованою жертвою стають діти. Це зрозуміло, якщо згадати про сонячний протосюжет вампіричних легенд. Діти символізують «нове життя», народження Нового Року після основного магічного моменту – зимового сонцестояння. Символ-немовля – відмінна риса всіх новорічних містерій у самих архаїчних народів. Але у вампіричних історіях все в інфернальному, демонізованому ключі, тому й немовлята присутні в них як жертви.

В архаїчних культах нове Сонце народжувалося від священного шлюбу Неба і Землі – цей ритуальний акт зображували жрець і жриця або цар і цариця. У довгої зимової ночі Небо і Земля чорні, межі між ними розмиті, вони сплетені в шлюбних обіймах – єдина нерозрізнена істота. Еротичний момент, незмінно присутній у легендах про вампірів, – спогад про це ритуальне сполучення. Але замість буденного статевого парування вампір висмоктує кров жертви, добуваючи тим самим собі життєву субстанцію, і після «злягання» зливається з «нареченою» навіки, дві сутності стають однією. Це говорить про магічний характері того, що відбувається.

Історії про жінок-вампірів продовжують лінію русалок, сирен, жіночих чудовиськ давньої міфології, і в них також симетричний аналог ритуального шлюбу Неба і Землі. У деяких міфологіях саме Сонце зображується у вигляді жінки, принцеси, царівни і т. д. – свідчення того, що міф народився задовго до появи міфологічного персонажа – чоловічого героя. А еротичні теми і викрадання немовлят в історіях про вампірів нагадують нам про зв’язок цих легенд з древнім сюжетом «зимового сонцестояння», доповнюючи картину. (І ще про жінок вампірів: цікаво чи користуються вони косметикою, наскільки взагалі стежать за своїм зовнішнім виглядом, а може навіть купують собі епілятори на сайті wmarket.com.ua/tehnika/epilyatori/)

МАГІЯ КРОВІ І СИЛА ХРЕСТА

Але чому саме кров дає вампірам продовження життя? Традиція вважає кров еквівалентом самого життя, особливою магічною субстанцією. Тому в деяких традиціях, в іудаїзмі, наприклад, заборонено використання крові в їжу. При синагогах навіть існує культова посада – «різник», який випускає особливим чином кров з тварин. Тільки тоді м’ясо вважається ритуально чистим, «кошерним».

Кров – це часто ще й прямий аналог вогню у всьому складному символізмі (жар, світло). Вона – проміжна інстанція між тілесним і психічним рівнями в людині. А серце, що жене кров по організму має в центрі якусь речовину – ефір. Тут, згідно з індуїзмом, знаходиться «місце Брахми». Словом, кров – це згущений вогонь або навіть світло; це матеріальне вираження того рівня, який окультисти слідом за Парацельсом називають «астралом», або «зоряним світлом». Давні традиції вважали, що людська душа, що приходить у світ, в міру свого руху до матеріального тілу вбирається в кілька оболонок, які не що інше, як випромінювання зоряного світла різної щільності. Сама ж душа проникає у світ через отвори в небосхилі, які ми, через незнання, називаємо зірками. Так що кров – остання ступінь ущільнення цих тонких оболонок, зав’язь яких іде до зіркових далей. Тіло пов’язано з душею через кров і зоряне світло, вони ж – суть лише різні стани однієї і тієї ж субстанції.

Тепер зрозуміло, чому вампірові так необхідна кров жертв – адже це зоряна субстанція, розташована в проміжному просторі між звичайною їжею плоті і духовними променями наднебесного ангелічного світу. А йому потрібно не духовне безсмертя, а квазіфізичне існування за межами звичайного життя. Саме мотив крові привносить у всю цю вампіричну тематику специфічно зловісний, похмурий, чорномагічний характер.

У православ’ї збережена чисто духовна сторона культового комплексу «зимового сонцестояння», що йде від Початкової Традиції. Збережена і зведена до вищого, божественно-світлового рівня. У християнській традиції обряд Євхаристії – куштування Крові Господньої і Тіла Його – може відноситися і до духовного, ангелічного плану, і до перетворення психофізичної структури християнина. Проте зовнішня традиція, зберігши форму таїнства, втратила ясне усвідомлення його освячувального характеру. Відвідування служби і причастя стали настільки загальнообов’язковими елементами життя християн, що магічний, надприродний, трансформуючий сенс події майже стерся, і ця сторона християнської Євхаристії стала сприйматися скоріше як алегорія. Тим часом цей потенціал християнства зробився надбанням закритих езотеричних організацій, таємним вченням ісихастів, практикою «розумного діяння».

А тематика вампіризму розцвіла пишним цвітом, ввівши, як би з чорного ходу, в культурний обіг найважливіші сюжети і ритуали посвячення. Народилася дивна і страшна пародія, яка, переводячи всю проблему в сферу нічного жаху і унікального жахливого досвіду, повідомляла питанням життя після смерті, магії крові, зоряного тіла і т. д. смак екстравагантної актуальності.

Так в середньовічних карнавалах, скомороших танцях і сатурналіях – гротеск і спотворення нормальних пропорцій, свідоме пародіювання загальноприйнятого культу була не нігілістичним руйнуванням, але необхідним інтегральним компонентом сакрального, яке, по-перше, містить у собі не тільки світлі, але і темні аспекти, а по-друге, періодично змушене за допомогою гротеску і контрольованого протиставлення повідомляти позитивній стороні Традиції і культу свіжість, ефективність, дієвість.

Зверніть увагу на таку деталь. У сюжетах про вампірів християнська символіка, особливо Розп’яття, Хрест, відновлює своє значення духовного знаряддя, повертаючись від звичного і навіть банального культового атрибута до стародавнього значення магічного світлового знаряддя. Хрест здатний зупинити жах вампіричної агресії. Кров, пролита Спасителем в ім’я людства, зупиняє своєю могутністю темного монстра, який прагне знекровити людей, позбавити їх зоряного аспекту життя.

Продовження читайте в наступній статті.

Автор: Олександр Дугін.