Пані Блаватська та її вчення. Частина друга.

Posted by on July 16, 2013

Тибет

О. П. Блаватська вперше досягла Тибету восени 1868 року. І пробула там до кінця 1870 року. Цей час перебування О. П. Блаватської в Тибеті було встановлено майже нашою сучасницею, теософом Джоан Овертон Фуллер. У книзі «Блаватська та її вчителі» (Лондон, 1988 р.) вона пропонує наступну версію: Є. П. Блаватська навчалася більше двох років у ламаїстському монастирі, що знаходиться під управлінням Траш або Таші-лами.

Цей лама в очах віруючих володів великим релігійним авторитетом, навіть більшим ніж Далай-лама. Вчителями О. П. Блаватської були, на думку англійської дослідниці, Морія і його друг Кут Хумі Лал Сінгх. Саме вони ввели свою ученицю в особливий світ образів та ідей «північного буддизму», який був канонізований буддійським реформатором XII століття Цзонхавою і відомий як «жовта віра», або ламаїзм. Є й інша думка щодо термінів та місця перебування О. П. Блаватської в Тибеті.

Наприклад, російський поет і публіцист В. М. Сидоров вважає, що Олена Петрівна потрапила до Тибету в 1864 році і зникла там на цілих сім років. Ось що він пише: «Ці сім років стануть переломними в її житті. За її визнанням, саме тоді вона встановила постійні контакти з Махатмами, яких індійці шанують як напівбогів, а Олена Петрівна вважала старшими братами по розуму, значно випередивши у своєму розвитку наше людство. Перш за все, вони жителі Космосу, а потім вже – жителі Землі. Тоді, зрозуміло, це сприймалося на рівні казки, але зараз, коли ми прекрасно усвідомлюємо обмеженості сучасного людського розуму, ми не можемо відкидати – в усякому разі, з порога – можливість такого роду контактів». В. М. Сидоров більшою мірою спирається на свідчення самої О. П. Блаватської, ніж її духовна послідовниця Джоан Овертон Фуллер.

Отже, Блаватська запевняла, що їй вдалося завдяки Морії і особливим обставинам відвідати «секретні» центри так званого «Білого братства», члени якого володіють магічною технологією, втраченою на Заході з часів Атлантиди, і надприродним, езотеричним знанням. Ці гімалайські Повелителі управляють зі своїх «центрів» долею планети і людства.

О. П. Блаватська взяла на себе складну задачу дати широкій західній аудиторії хоча б загальне уявлення про зміст комор східної мудрості. Ознайомлення з виявленими духовними скарбами наштовхнуло О. П. Блаватську на важливу і надзвичайно сміливу за тими (та й за нашими) часами думку, що езотеричні, релігійні знання в тій чи іншій мірі підтверджуються науковими знаннями. У взаємному контакті, а не в протиборстві ті й інші знаходять позитивне значення для людей. З цієї думки народжувалась й інша: про необхідність привнесення духовності та моралі в науку. Як тут не згадати пізніше відкриття В. І. Вернадського: «Тільки в абстракції і в уяві, що не відповідає дійсності, наука і науковий світогляд можуть тяжіти самі собі, розвиватися крім участі ідей і понять, розлитих в духовному середовищі, створеному іншим шляхом».

Постійно маючи все це на увазі, розповімо коротко історію листів «махатм» – якою вона постає зі збережених документів. Вперше редактор бомбейської газети «Пайонир» Сіннет виявив їх на своєму письмовому столі 15 жовтня 1880 року. А потім листи «махатм» стали знаходити близькі до О. П. Блаватської люди в найнесподіваніших місцях, іноді вони в її присутності буквально сипалися зі стелі. Багаторазово проводилась експертиза цих таємничих листів, в результаті якої зверталося, зокрема, увагу на російський характер перенесення деяких англійських слів. Але ким би не були написані листи «махатм», неможливо не захопитися неординарністю думок, що містяться в них. У листах обговорювалися теми співвідношення космічної та земної енергії, земного і астрального тіл, наміри і дії, видимого і невидимого, пояснювалося, що є «карма» та інші важливі поняття індуїзму. Центральною, об’єднуючою була в них ідея реінкарнації, проходження душі через сім циклів, кінцева мета якої – набуття не помилкової, а істинної індивідуальності.

Епістолярна творчість «махатм» не закінчилась в дев’ятнадцятому столітті. Вона тривала і в двадцятому. На цей раз листоношею, що розносив «священну» кореспонденцію, став М. К. Реріх.

Автор: Олександр Сенкевич.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers