Олександр Павлович БЕРДНИК, улюблений багатьох письменник – фантаст, відомий у 70 – 90 х роках під псевдо Олесь Бердник, мислитель, громадський діяч. Він обігнав всіх нас на півстоліття в пізнанні ведичних знань. Ми сприймали ці знання, як фантастику. Насправді, це був посланник Неба, котрий ніс до людей нові незвичні для загалу, божественні одкровення.

Народився Олесь Бердник на Херсонщині, в інтелігентній сім’ї, незабаром сім’я переїжджає на Київщину. Перші дитячі спогади Олеся характерні: на руках у матері, це ж не більше двох літ йому було, дивлячись на небо запитує – чи полечу я туди, до місяця, до зірок? Життя не вистарчить, відповіла мати. Помовчав, замислившись малий і мовив, – у великому кораблі, якщо летітимуть дорослі і діти, то дорослі помруть, а діти все ж долетять. Дідусь його Василь Олександрович, будучи моряком, здійснив кругосвітню подорож, було що і було кому слухати його нескінченні розповіді. Сестра була археологом.

Нелегко склалося життя Олеся Бердника, було невизнання, бо вісників нового переважно б’ють, це опісля превозносять. У 1944 р. йде добровільно на фронт, а вже у 1949 році – засудження тоталітарною владою тодішньої УРСР “інакомислячого” Олеся Бердника, вдруге – в 1979 році на п’ять років знову несправедливо засуджений Радянською владою. Тюрми, заслання, приниження, від чужих і від своїх, біль… Декілька разів був там на межі життя, лише, як опісля розповідав, Господь і Мати Божа його врятували, чудом. Виходить на волю у 1955 р., а вже у 1956 р. надрукована наступна його книга “Поза часом і простором”.

Починаючи з 1984 р. Бердник веде активну правозахисну діяльність на рівні ООН, співпрацюючи з Левком Лук’яненком, зокрема. Неодноразово був учасником протестних голодувань на захист прав українських політичних ув’язнених.

Одного разу, перебуваючи в гостях у М. М. і Люсі Некрасових, відомих в езотеричних колах, львівських письменників, почула дивну історію пов’язану з Бердником від гостя, іншого відомого письменника. Він розповідав схвильовано, почуте в Києві безпосередньо від О. Бердника. Йшлося про його перебування за гратами, коли чудом йому вдавалось вижити, уникаючи інколи спланованих засад. А, ще цікавішою для мене була розповідь Олеся Бердника про пригоду, яка з ним відбулася в Києві, на пташиному ринку. Цю історію хочеться записати, бо не забувається, хоча повірити важко: до нього, впізнавши, підійшла стара жінка і попросила вислухати історію про Ісуса, яку вона якимось чином отримала. Інший би відмахнувся, не таким був Олесь. Розповіла ця жінка таке:

Розважалася на околиці українського села на вечорницях молодь. Раптово, як блискавка вдарила за селом, там, де жила Марічка-сирота. Побігла дівчина, залишивши друзів, додому і, о, диво, біля її домівки в яскравому світлі лежало чудове сповите немовля. Заопікувалася дитиною Марійка, нікому не сказавши. Нарекла Іванком. Скрите спочатку, стало з часом загальновідомим. Суворі на той час були людські закони до покриток, якою вважали дівчину. Вимушена вона була йти з дому, взявши дитину, яку дуже полюбила. Її супроводжували родичі, точно не скажу – не пам’ятаю, між ними батьків брат, так як була повною сиротою, дядько Андрій, його син Іван, … Попливли човном далеко з рідних місць на Південь. Ця чудо – дитина, як ви здогадалися, був не хто інший, як Ісус – український хлопчик. А чоловіки, які рятували дитину і Марію, стали надалі Апостолами Христа. А, тепер дещо з історії, щоб згадати, чиєї матері ми діти:

Тепер, вивчаючи історію Юдеї, Галилеї, ствердження деяких дослідників про спільне коріння галлів-кельтів Палестини і українців, що веде вглиб історії біля ХII ст. до Р. Х., час масового походу наших краян на Південь, – неспокійні часи тоді були, безконечні завойовницькі орди гнали наших предків подалі від родючих місць в малопридатні палестинські пустелі, гори, де утворилася з часом Галилея, на півночі Юдеї, зі своєю мовою, традиціями. Далі більше: виявляється дійсно першими Апостолами Ісуса стають лише галилеяни, причому Іван і Яків були родичами матері Господа, а саме – двоюрідними братами Марії. Тобто співпадає з розповіддю ясновидиці, котру зустрів Бердник – з Марією був дядько її з синами, ім’я одного з них – Іван, теж співпадає.

Як їхати далеко, так їхати, всією родиною. Це по нашому, по українські, хоча, в ті часи, вірніше буде сказати – по трипільськи, бо не було ще України, як такої. Існувала на нашій території славна трипільська культура (біля 2тис. р. до н. е.), достойні шумери, потомки антів (атлантів).

Є версія, що Господь має трипільське коріння, а, по великому рахунку, Ісус – нащадок Атлантів, по материній лінії, а це не менш поважана родова гілка, аніж бути потомком царя Давида, чи царя Соломона. Доказів асиміляції вистарчає, приведу хоча б цю цитату:

“В ХІІІ ст. до н.е. єврейські племена, на чолі з Ісусом Навином увійшли в землі Ханаану (Палестини) й заселили їх. Місцеве населення було частково виселене, частково знищене й асимільоване. Не відомо що то був за народ, але досить можливо що він мав відношення до шумерської культури,(антів).

… Галілея, Самарія… всі ці землі після ассірійського вторгнення заселяють, очевидно, ассірійці, греки, вавилоняни, а пізніше скіфи та можливо гали (галати).” Але це тема для подальшого аналізу іншим разом, якщо буде дано! Продовжимо.

Апостол Андрій не хто інший, як Андрій Первозванний, хто ж інший міг прагнути на Батьківщину проповідувати Новину, мову знав місцеву, чому віками замовчувалось це? Люди знали, легенди ширилися поміж людьми і про Заповіт Матінки Марії поховати Її на Наддніпрянських кручах, до часу прихований, і про святість Апостола Андрія Первозванного. Збереглися оповіді, як добував воду він ударом жезла об землю. А, найбільших негідників на Україні антипками і іродами називали, як правителя Галилеї, звідки родом був Ісус,- Ірода Антипу, за часів життя Господа. Отака історія, хочете вірте, хочете ні.

Андрія Первозванного вважають першим благовісником Євангелія Христового на землях України. У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож Андрія по українських землях. (Чи міг без знання мови йти він на Україну? авт.):

Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра… І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог».

У соборній постанові 1621 року сказано: Святий Апостол Андрій — перший архієпископ Константинопольський, патріарх Вселенський і Апостол Український. На київських горах стояли ноги його, і очі його Україну бачили, а уста благословляли, і насіння віри він у нас насадив.

Хрещення апостолом Андрієм полянської землі, М.Ломтєв.

Наступна розповідь торкалась візиту Олеся Бердника в Індію. Така була Воля Божа, він це знав. Але матеріальна сторона була не врегульована, попросту не було грошей у нашого героя на цю далеку дорогу. Допомога прийшла з Америки, від побратима, також українського відомого письменника, який вже там став на ноги.

Почув він Голос Божий одного разу, в неділю зранку, виходячи з церкви після Служби Божої, ставши біля образу Господа, щоби наостанок перехреститися для благословення. Сталося чудо – він почув Голос, зрозумівши, що Господь велить йому допомогти фінансово Олесю Берднику, але, як часто буває, ми самі собі не можемо повірити, як кажуть “поки грім не гряне”. І він грянув – розбилася в аварії машина американського українця, з чітким усвідомленням невиконаної Волі Господа. Після цього все було виконано щонайкраще і Берднику вдалося з якоюсь делегацією, чи то, як турист, перетнути кордон Індії.

І, ось там, сталася непересічна подія, заради котрої відбулася, вірогідно, ця поїздка. Під час планової зустрічі з високим Тибетським ламою виник візуальний контакт його з О. Бердником, після чого лама запросив представника України на розмову, яка, на диво всім, надовго затягнулася. Про що була розмова? І це розповів нам гість – очевидно, близьким розповів Бердник суть перемовин. Не всім, бо такий час був, – попереду ще були десятиліття диктатури Радянського Союзу. Отож, що спільного могло бути між цими людьми? Виявляється, приїзд Олеся Бердника був тут, в Індії, очікуваним, саме в якості представника України. І розмова зводилась до передачі умовного вимпелу, яким заволоділа на довший час Індія, як ведуча, у духовному плані, країна світу, саме Україні.

Так, Україна, (можливо, разом з народом – побратимом Росією) було сказано, відтепер вестиме Світове товариство по шляху пізнання Божої Істини, як країна, історія котрої свідчить про її унікальність. Народ наш, переживши численні гоніння, щоразу, як Фенікс відживав, набравшись досвіду і, завоював тепер першість на перспективу. Ця ініціація була здійснена через О. Бердника. Не міг повірити О.Бердник такій своїй місії, перепитуючи знову і знову, мовляв, що самому йому не по силі? Напочатку – будеш сам, мовив до нього почесний монах, а надалі вас буде більше, зміцнієш.

В добу національного відродження, кінця 80-х- початку 90-х років минулого століття, О. Бердник реалізував ідею створення Української Духовної Республіки. У 1990 році відбувся Перший Всесвітній Собор Духовної України в місті Коломиї, котрий зібрав декілька тисяч учасників. Письменник мав свою програму національного відродження України і планував балотуватися на пост президента України в 1991 році. В кінці 80-х — на початку 90-х років Олесь Бердник побував у США, Канаді, Індії, зустрічався з патріархом Мстиславом, Річардом Бахом, Святославом Реріхом.

Непізнаним, невизнаним і недооціненим в повній мірі і, як письменник, і, як будівничий Єдиної Соборної України і, просто, як справжній Українець, інтелігент старого зразку, яких щораз менше, важко хворіючи 1997-2003 р., помер у вузькому колі: дружини Бердник-Сокоринської Валентини Сергіївни та дочки Громовиці, друзів, у себе на дачі в с.Гребені, що неподалік Києва, де й похований.

Він був таким, дуже ефектної, божественної зовнішності: височезного зросту, могутньої статури, копиця білосніжного, сивого волосся обрамляла прекрасне смагляве обличчя, яке вражало спалахом чудових синіх розумних очей, які так тоді гармоніювали з його синьою сорочкою, коли приїжджав з лекціями до Львова, спраглого знань, тоді, на грані зміни епох на початку 90х. Поряд з ним завжди був вірний друг – кобзар Литвин.

Сумно втрачати таких людей, чи зможемо віднайти з посеред живих достойну їм заміну? Помиляються, на мою думку, ті, хто недооцінює вагу особистості, і вважають, що всіх можна замінити, інші будуть, але не такі…

Нагадаю перелік творів Олеся Бердника, щоби хоч тепер частково віддати належне визначній людині, котра жила посеред нас, не з нами. Правда, тепер, як і раніше, нелегко віднайти книги О.Бердника, колись були заборонені, вилучені з бібліотек, тому приводжу тут декотрі їх назви:

1. ПОЗА ЧАСОМ І ПРОСТОРОМ 1956
2. ШЛЯХ ТИТАНІВ 1958р
3. СВІТИ СВІТОВИДА 1960
4. ХТО ТИ 1961
5. СТРІЛА ЧАСУ 1962
6. ДІТИ БЕЗМЕЖЖЯ 1963
7. ЧАША АМРІТИ 1968
8. ЗОРЯНИЙ КОРСАР 1971
9. ЗОЛОТІ ВОРОТА
10.БЛАКИТНИЙ КОВАЛЬ
11.АЛЬТЕРНАТИВНА ЕВОЛЮЦІЯ
12.УКРАЇНА СІЧІ ВОГНЕННОЇ
13.СВЯТА УКРАЇНА1980
14.ВЕРТАЮЧИСЬ ДОДОМУ1984
15.ВОЗНЕСЕННІ 1987
16.ПАДІННЯ ЛЮЦИФЕРА журнал Всесвіт 12\87
17.КАМЕРТОН ДАЖБОГА 1997
18.ПОКРИВАЛО ІЗІДИ 2010 і інші повісті, оповідання.

Автор: пані Марта.

P. S. Духи вещают: А еще знаменитый украинский писатель-фантаст Олесь Бердник порой в своих произведениях пытался предсказать наше будущее. Будущее. Какое оно? Для многих будущее остается великой загадкой (ах, если б можно было купить жд билеты онлайн на поезд в будущее). И только такие люди как Олесь Бердник и подобные ему, имеют мистическое видение грядущих дней.