Життя поза тілом

Posted by on November 25, 2014

Життя поза тілом

Потойбічні переживання під час клінічної смерті відомі з незапам’ятних часів, і описи наших сучасників не несуть якісної новизни. Однак у XX столітті, у зв’язку з успіхами реанімаційної медицини, частка таких випадків значно збільшилася по відношенню до числа вмираючих. До того ж, значно зросла чисельність населення. У результаті кількість людей, які щорічно проходять через клінічну смерть і виносять з неї нове, перевірене на особистому досвіді і глибоко відчуте світосприйняття, наближається до якоїсь критичної точки, з якої може початися ланцюгова реакція в ноосферу.

Психіка кожної людини, образно кажучи, включає в себе два моря: море несвідомого і море усвідомленого; з моря несвідомого свідомість, немов прожектор, вихоплює щомиті крихітну сферу світла і переводить її в море усвідомленого. Моря всіх людей утворюють нескінченний океан, який і називають ноосферою. Вона проявляється на декількох рівнях (починаючи з ефірного, астрального, ментального і кінчаючи каузальним і духовним). Думки, почуття, життєві енергії течуть потоками в ноосферу, проникаючи в несвідоме і свідомість кожної людини.

Для багатьох людей існування телепатії вельми проблематично. Їм невтямки, що деякі думки, що приймаються за власні, мають інше джерело. Як добрі, так і злі думки і почуття, що генеруються людиною, не зникають, а несвідомо передаються іншим, часто незнайомим, але налаштованим на їхнє сприйняття людям.

Кожна людина володіє власним індивідуально-особистісним комплексом конкретної інформації, накопиченої протягом життя. Кожна думка, що виникає у свідомості проходить крізь призму цього комплексу і приймає особливий спектр. Саме він і створює ілюзію, ніби всі думки і почуття людина створює сама. Таке твердження може здатися дивним для того, хто не відрізняє думку і почуття від їх словесно-знакового оформлення. Люди, які не володіють спільною мовою, не розуміють один одного – наприклад, німець і француз, англієць і українець. Але якщо вони досить чутливі, то зрозуміють думки один одного, бо телепатична мова не знає національних кордонів.

Кожен, хто дійсно вдумливо і осмислено відноситься до себе і оточуючих, не буде сумніватися в телепатії. Сумніви виникають у можливості повного оволодіння нею на даному рівні розвитку людей, що цілком виправдано. Людині потрібно спочатку піднятися на більш високий духовний щабель, перш ніж оволодіти цим чудовим даром.

Факти передачі екстремальної інформації гинучими рослинами та іншими живими істотами зафіксовані приладами. Це не підлягає сумніву. Так невже якщо навіть рослини спілкуються за допомогою внутрішньої, телепатичної мови, людина її позбавлена?! Втім, технологічна цивілізація все більше перетворює частину людей в біологічних роботів і в цьому відношенні як би ставить їх ієрархічно нижче рослин…

Всяке велике і мале відносні. Камінь малий у порівнянні з горою і величезний по відношенню до електрона. Якщо кинути з гори горошину, то вона швидше за все не викличе обвалу. Однак навіть одного каменю вже буває достатньо для виникнення гірської лавини. Аналогічним чином, накопичення свідомого досвіду посмертного існування досить великим числом людей наближається до тієї точки відліку, з якої, можливо, почнеться лавиноподібна зміна у світовідчутті і світогляді всього людства.

Свамі Вівекананда свого часу писав, що досить кілька сотень духовно пробуджених людей, щоб їх думки могли змінити ментальність всього людства. Великий йог зазначав, що деякі великі люди пройшли в історії непоміченими, але кожен з них продумав кілька думок і передав їх в ментальну сферу людства. Звідти їх думки впливали на духовність людей.

Англійський біолог Губерт Шелдрейк в книзі «Нова наука про життя» висловлює думку про те, що придбання нових навичок (ідей) одними живими особинами передається по «невидимим організуючим полям (морфологічним полям)» всьому виду, до якого вони належать. Він пише про «морфологічний резонанс» – передачу знайденого еволюційного рішення від одного до багатьох.

Джон Уайт ввів особливий термін для людей майбутнього – «Homo Noeticus» («Людина ноосфери»). Термін цей позначає якісну зміну свідомості у нових поколінь. Завдяки поглибленій самосвідомості і саморозумінню вони зуміють звільнитися від опіки і контролю традиційних інститутів суспільства. Нова психологія буде заснована на вираженні почуттів, а не на придушенні їх. «Вихідний мотив їх дій – співпраця і любов, а не конкуренція і агресивність. Їхня логіка багаторівнева (інтегрована), одночасна, а не лінійна (послідовна), не за принципом «або-або». Їх почуття ідентичності всеохоплююче: воно колективістичне, а не ізольовано-егоїстичне. Їх психічні здібності застосовуються задля благородних, етичних цілей… Традиційні шляхи розвитку суспільства їх не задовольняють. Вони стурбовані пошуками нового способу життя та нових інститутів. Вони шукають культуру, засновану на більш високому рівні свідомості, культуру, чиї інститути засновані на любові і мудрості, культуру, що втілює вічну філософію».

У США число людей, виведених з клінічної смерті, сягає близько 10 мільйонів. З них 15 відсотків винесли з неї свідомий досвід. 1,5 мільйона осіб є посередниками в ноосферу людства між живими і померлими! І це тільки в США.

Проблеми сучасних людей в основному впираються в духовний глухий кут, хоча кожному окремо може здаватися, що саме матеріальні труднощі затиснули його в лещата. Матеріалізм, випробувавши тріумф у XX столітті і потіснивши всі світові релігії, підвів людство до духовного тупику. Виникла тенденція повернення до традиційних релігій, що несе промінь надії. Але людина, дійсно сприймає духовний вимір буття, з різним ступенем усвідомленості відчуває недостатність тієї чи іншої традиційної релігії.

Мова йде не про те, що всі ці релігії в корені помилкові. У них багато цінного і, безумовно, потрібного. Справа в іншому. Одні люди, вступаючи на шлях сповідування якоїсь релігії, набувають більшу або меншу духовне просвітлення, входять в контакт з Богом різною мірою свідомості. Інші, стикаючись з тією ж самою релігією, виконуючи ті ж самі ритуали і правила, не тільки не набувають духовного просвітлення й умиротворення, але, на жаль, перетворюють свою душу у вируючу безодню пристрастей. Їх душа покривається непробивною бронею фанатизму, і вони готові піднятися на «священну» війну в ім’я торжества однієї «єдино вірної релігії».

Їм невтямки, що конфронтація всіх світових релігій здатна викликати лише світову пожежу, в якій згорить все людство. Зрозуміло, жоден фанатик не бажає цього свідомо, думаючи, що переможе саме його віра. У своїй ж підсвідомості він до цього прагне, бо подібне притягується до подібного: індивідуальне пекло, немов крапля, намагається злитися з пеклом колективним.

Чи існує пекло? Як стан людської душі – безсумнівно. Втративши фізичне тіло і залишившись наодинці зі своєю душею, перетвореною в пекло, людина опиняється в суспільстві собі подібних.

Чи існує диявол? Як абсолютна істота – противник Бога, він є, мабуть, проекцією релігійного фанатизму. Абсолютним може бути тільки Один. Однак, як істота відносна, диявол існує. Інше ім’я диявола – зло. Є зло мале і велике: однієї людини, народу, людства, Землі, планетарної системи, фізичного космосу. Відповідно, існує і ієрархія зла. Кожному виду зла протистоїть певне добро. Бог перебуває за ними і над ними, будучи Абсолютним Благом. Бог – це абсолютне благо. Добро і зло відносні. Вони можуть бути як абстрактні, так і відносні. Бог є або абсолютно, або індивідуально, або в синтезі обох, але ніколи не абстрактно, не відносно. Зло може бути персоніфіковано, тоді ми говоримо про диявола.

Христос вчив абсолютної любові, кажучи, що той, хто не пізнав Любові не пізнав Бога, бо бог є Любов. Він називав себе як сином Божим, так і сином людським. Отже, його сутність може бути виражена в словосполученні – «син Любові». Для християн він насамперед Спаситель. Але в історичне християнство звичайно звертали не притягальним словом Любові, а страхом диявола, пекла і його мук. Звідси не стільки тяга до власне Бога Любові, скільки жага порятунку як наслідок потойбічного страху.

У християнстві (цим грішать і інші релігії) безпосередній контакт з Богом інший раз підміняється менторством проповідника, не кажучи вже про використання Церкви світською владою в своїх інтересах.

І тим не менше в християнстві прихована велика істина – таємниця індивідуальної любові до Бога через любов однієї людини до іншої. Говорячи про тіньові сторони історичного християнства, ми прагнемо очистити його від органічно чужих вченню Христа нашарувань. На наш погляд, християнство, як і інші релігії, потребує розвитку і вдосконалення. Духовні істини людство знаходить в одкровенні у різні епохи.

Продовження читайте в наступній статті.

Автор: Ігор Ларіонов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers