|
Просто про глибоке: психологія, релігія, мистецтво
|
Без малого три тисячі років тому у великому поясі євразійських степів, напівпустель і пустель, що простягнулися від Дунаю до Північного Китаю, жили кочівники, яких усіх разом — античні письменники називали іноді «скіфами». (Власне скіфи займали тільки найзахіднішу частину степів – Північне Причорномор’я.) У цих кочових народів були своє мистецтво, свій епос, своєрідний і неповторний.
Гойю мучила важка хвороба. Перший раз він переніс страшну депресію в 1778 році, коли йому було тридцять з невеликим. Промучившись близько трьох років, Гойя одужав і з властивою йому нестримною люттю накинувся на роботу. Але років через десять йому стало зовсім погано: правобічний параліч, втрата почуття рівноваги, слуху, частково мови і … зору! – такий страшний перелік нещасть, що обрушилися на нього. І поки хвороба не залишала Гойю, він страждав частими запамороченнями, галюцинаціями та муками. До творчості він повернувся кілька років по тому.
За останні десятиліття накопичилася величезна література, присвячена загадці Стонхенджа – гігантського пам’ятника кам’яного віку в південній частині Англії. Археологічна реконструкція показує, що цей монумент, споруджений, мабуть, між 2000-1500 роками до н. е., представляв собою коло, утворене вертикально встановленими кам’яними блоками, які були увінчані горизонтальними кам’яними пластинами на зразок величезних воріт. Порівняно недавно археолог Обрі виявив, що по зовнішньому периметру споруда була оточена кільцем з 56 рівновіддалених один від одного ям.
Дана публікація розміщена на правах реклами.
Здрастуй, шукач! Можливо, Вам знайоме відчуття внутрішньої «порожнечі»? Начебто все є, але чогось не вистачає. Але чого ж? Може, цей внутрішній поклик, який викликає в нас прагнення постійно чогось досягти, і змушує нас бігати, як білка в колесі, шукати гостроту і повноту переживань, шукати спокою і щастя, насправді підштовхує нас знайти відповіді на найголовніші питання в нашому Житті: «Хто я?» і «Куди лежить мій шлях далі?»
Реабілітація постінсультних хворих досить складний процес. В інтернеті ви можете зустріти багато прикладів успішного одужання, але без системного підходу, чому так сталося. Багато центрів відновлення пішли шляхом “реабілітаційної кінезотерапії” (відновлення рухової активності). Закупили дороге обладнання, навчили тренерів і роблять собі рекламу терапевтичного методу, який працює. Насправді, такий метод працює не завжди і не для всіх, так як потрібні тривалі (багатомісячні), наполегливі тренування в умовах відсутності першого результату.
Сьогодні мені б хотілося поговорити про таке для багатьох нове явище, як йога сміху або сміхотерапія. Народженням цього нового і цікавого напрямку вважається 1995 рік, саме тоді Мадана Катар, індійський лікар, в результаті досліджень для наукового журналу по оздоровленню організму виявила неймовірну кількість робіт і позитивних результатів при лікуванні пацієнтів з допомогою сміху. Сміх буквально зачіпає всі наші фізіологічні та психологічні системи, і добре, від душі, посміявшись можна оздоровити свій організм так само, як після доброї зарядки, контрастного душу і медитації відразу.
Давайте спочатку спробуємо зрозуміти, що ж таке задоволення? Задоволення – позитивно забарвлена емоція, що супроводжує задоволення однієї або кількох потреб. Точно і коротко, але спробуємо ще спростити для повного розуміння. Вам було коли-небудь приємно? Просто приємно. Так ось, всякий раз, коли Вам приємно, – ви відчуваєте задоволення. Багато, чомусь відчувають деяку неприязнь до слова задоволення, особливо люди віруючі. Задоволення асоціюється у них з гріховністю. Питаю, – Ви, коли дивитеся на ікону Божої Матері, хіба не відчуваєте задоволення? Відповідь отримую – ні, мені просто приємно. Повторюся ще раз, – всякий раз, коли Вам приємно, Ви відчуваєте задоволення.
На південь від величних індіанських цивілізацій ацтеків та майя лежала не менш велична цивілізація інків – дітей сонця (як вони самі себе скромно називали). Обожнювання Сонця – доволі поширене явище у багатьох язичницьких культах по цілому світу, але мабуть лише інки придавали йому таке шанобливе винятково-сакральне значення як ніхто інший. Зображення світила з людським обличчям було головним інкським священним символом і шанувалось десь так само як у християн – хрест. Зрештою, з ім’ям Сонця були пов’язані різноманітні легенди про заснування імперії інків. Ось одна з них.
Японський театр кабукі виник приблизно п’ять століть назад в Кіото, давній японській столиці, де споконвіку жінки любили білити обличчя, надягати дивні одежі, голосити речитативом і танцювати. Однак як тільки танцювати і співати стали на сцені, відразу жінок замінили чоловіки. Чому ж актори театру кабукі виключно чоловіки? Офіційна японська версія відсутності в національному театрі актрис: чоловіки-виконавці жіночих ролей спостерігають за жінками об’єктивно, з боку – і мають можливість більш повно передати на сцені жіночу красу і психологію.
Одні люди вважають шахи високоінтелектуальним спортом, так як є змагання і навіть чемпіонат світу. Інші – називають гру в шахи, розумовим мистецтвом. Для третіх, «шахи» – тренування математичних (логічних) здібностей. Популярність шахів, особливо в даний час, пов’язана з безмежною кількістю шахових комбінацій. Сьогодні гра в шахи представляє інтерес не стільки як інтелектуальний спорт, скільки широке поле діяльності для розробників комп’ютерних програм. Кожен розробник намагається створити свій витвір інтелектуального мистецтва з максимальною складністю. Програми вже досягли рівня гросмейстера. Дійшло до того, що гросмейстери світового рівня, не хочуть брати участь у змаганні «людина» – «машина». Тому «машини» зустрічаються між собою. У 2011-му році програма “рибка-4″ програла матч з сорока партій програмі “Гудіні” з рахунком 23,5 на 16,5. Сьогодні першість тримає програма «Стокфіш». Так як “машина” представляє якусь стандартну програму, то по її грі можна судити про шаховий рейтинг світового рівня. Що дає право будь-якому шахісту, не виходячи з дому, брати участь в чемпіонаті світу, борючись з “штучним інтелектом”.
English 
Russian 
Ukrainian