Загадки Венери

Posted by on

Венера

Венера, мабуть, одна з найзагадковіших планет нашої Сонячної системи. Вчені і донині займаються її пильним вивченням, подібно їх колегам, халдейським жерцям, що складали на підставі спостережень за «ранковою зорею» як поетично називали Венеру свої перші гороскопи. Тому не дивно, що планета Венера займає важливе місце як в астрономії, так і астрології.

Хмари Венери

Хмари Венери, що здаються густими і щільними, при детальному розгляді виявилися схожими швидше на легкий туман. Як з’ясувалося, оманливе враження створювалося багатокілометровою товщиною шару. Але ось з чого складаються хмари? На цей рахунок висловлювалося чимало припущень. Багато з них відпали в останнє десятиліття, а серед можливих кандидатів залишалися пари ртуті, хлористого заліза, частинки сірки, деякі кислоти та інші сполуки.

Спостереження з Землі підказували, що туманна пелена, що вкриває планету, повинна складатися з крапель якоїсь рідини, що не замерзає навіть при великих морозах, які панують у верхнього кордону хмар. Американські вчені Сілла та Янг знайшли, що такими та іншими відповідними властивостями володіє концентрована сірчана кислота. Ну і планета! — скажете ви. Не поспішайте. Вдивіться спочатку в небо над головою. Вас що-небудь дивує? А тим часом в атмосфері Землі недавно виявлений невеликий шар сірчанокислотних частинок. І концентрація кислоти в цих крапельках близька до 90 відсотків.

Поверхня Венери

Меркурій – місяць Венери?

Вимірюючи температуру поверхні, дослідницькі зонди не відкрили нічого нового — все ті ж 470 градусів. Але ще раз змусили задуматися про причини розігріву планети. Головним винуватцем цього вважається «парниковий ефект». Суть його в тому, що вуглекислий газ, з якого на 95 відсотків складається атмосфера планети, пропускаючи до поверхні сонячні промені, затримує біля поверхні відбите від неї теплове випромінювання.

Нещодавно з цим поясненням стала змагатися нова гіпотеза. Намагаючись пояснити повільне обертання планети (тривалість доби там дорівнює 118 земним) впливом масивного природного супутника, що колись покинув планету, астрономи, на свій подив, впізнали його в Меркурії. Виконані на комп’ютері розрахунки еволюції руху Меркурія, поміщеного на орбіту супутника Венери, несподівано показали неминучість його втечі від своєї господині.

Але якщо планети були колись пов’язані настільки тісними узами, їх взаємодія повинна була супроводжуватися виділенням величезної енергії. Значна частина її витрачалася на розігрів надр обох небесних тіл і посилене виділення газів з доданків їх первинної речовини.

Але хоча математичний доказ спорідненості двох планет був досить переконливим, остаточно підтвердити або спростувати його могли тільки експерименти. Для цього, перш за все, потрібно було визначити вміст інертних газів в атмосфері Венери. Справа в тому, що, потрапивши в атмосферу при народженні планет, вони вже не можуть хімічно зв’язатися ні з якими іншими елементами і залишаються практично незмінними свідками самих ранніх етапів їх еволюції.

Особливо важливо знати співвідношення різних ізотопів аргону. На Землі аргон в основному представлений важким ізотопом з атомною масою 40. Він утворюється в результаті радіоактивного розпаду калію з тією ж масою, і його кількість в атмосфері поступово зростає. Більш легких ізотопів аргону в повітрі значно менше, і з часом зміст їх майже не змінюється.

Так як вік Землі і Венери, їх маса і розміри приблизно однакові, то, здавалося б, вони не повинні відрізнятися і за змістом аргону в атмосферах. Якщо ж Венера дійсно пережила колись епоху бурхливого розвитку, пов’язаного з супутником і супроводжуваним інтенсивним виділенням летючих речовин з її надр, то співвідношення легких і важкого ізотопів аргону на ній має бути вище, ніж на Землі. Що ж виявилося насправді?

Космічні апарати виміряли вміст інертних газів двома незалежними методами. З’ясувалося, що легких ізотопів аргону на Венері майже стільки ж, скільки і важких. А ось загальна кількість аргону в атмосфері Венери приблизно в сто разів поступається його вмісту в земному повітрі. Нова загадка. Чи не означає цей результат, що процеси формування Землі і Венери з протопланетній туманності з самого початку йшли по-різному? Допомогти відповісти на це питання повинні дані інших вимірювань, їх аналіз і зіставлення.

Крім аргону, в останньому польоті до Венери знайшли неон і криптон, окис вуглецю, азот, чадний і сірчистий гази. Уточнили і вміст водяної пари. До речі, з водою пов’язана одна з найбільших загадок Венери.

Вода на Венері

Вся вода на Венері розчинена в атмосфері. На розпеченій поверхні навіть при тиску 100 атмосфер рідка вода існувати не може. Води на Венері, в порівнянні з Землею, виявилося мізерно мало. Правда, «Венера-9» і «Венера-10» вимірювали кількість водяної пари на висотах від двадцяти до сорока кілометрів, і підрахунок загальної кількості води в атмосфері ґрунтувався на припущенні, що її концентрація не змінюється до поверхні. Але це потрібно було перевірити. Мас-спектрометри нових «Венер» промацали атмосферу наскрізь. Чи не змінять отримані дані наших уявлень про закони розвитку планети і її газової оболонки? Адже якби на Венері було більше води, то на ній не було б такої великої кількості вуглекислого газу. Як і на Землі, він взаємодіяв би з водою, утворюючи тверді карбонатні породи. А менше вуглекислоти — слабкіше парниковий ефект і, отже, не така висока температура поверхні. І так далі…

Цікаво, що сухість атмосфери можна пояснити присутністю в хмарах тієї ж сірчаної кислоти — її концентрований розчин дуже добре поглинає воду. А може бути, на Венері взагалі не було багато води? Адже щоб утримати її від кипіння, планета, так близько розташована до Сонця, повинна була з самого початку мати атмосферу, в сто разів більш щільну, ніж Земля.

«Іду на грозу». Чи є на Венері грози?

Так, тепер «на грозу» ходять і до інших планет. Блискавки, якщо вони дійсно спалахують на Венері, могли б багато додати до показань наукових приладів. На Землі грози утворюють в повітрі озон і оксиди азоту. Іоносфера є і на Венері, а які процеси впливають на склад оточуючих її газів, ще далеко не ясно. І, нарешті, ще одне явище хотіли досліджувати вчені своїми блискавколічильниками — світіння нічного неба Венери. Часті і сильні грози цілком можуть бути його причиною.

Блискавка на Венері

Колись блискавки були єдиним джерелом радіосигналів. Потім стали далеко не єдиним джерелом радіоперешкод. І ось знову, як за часів Попова, радіоприймачі слухали блискавки. Тільки тепер вже на Венері.

Приладам вдалося зловити кілька сильних і тривалих електричних розрядів. Тільки блискавки це? На освітленій Сонцем стороні планети, куди сідали апарати «Венери-11» і «Венери-12», їх світло не видно. Так блискавки або не блискавки? І згадується, як ще п’ята «Венера» зареєструвала незрозумілий спалах в нічному небі Венери.

Автор: Ю. Колесов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers