Ритми вічності – давньоєгипетське мистецтво

Posted by on June 15, 2016

давньоєгипетське мистецтво

Пустеля, початок всіх початків, либонь, має бути нашим відправним пунктом. Якщо шукати таємниці тих, хто будував для вічності, то, мабуть, треба знову відкрити для себе пустелю такою, якою вона була до появи пірамід. Я не історик і кажу «мабуть», щоб дозволити собі пофантазувати про цей легендарний «стартовий майданчик», уявити народження давньоєгипетського мистецтва.

Є країни, де такий розбір естетичної діяльності, здається, цілком відповідає їх ландшафтові. Єгипет — одна з них. Земля Єгипетська у своїй основі — це tabula rasa, на якій течія Нілу з півдня на північ, хід сонця зі сходу на захід становлять координати тієї ідеальної мапи, що існувала ще до появи географічних карт. Геометрія — плід не тільки розмірковувань. На тлі рівної площини пустелі у чистому прозорому світлі постають у красі чіткої окресленості різні форми. Безмежний у часі й просторі краєвид перетинається циклічним рухом сонця і течією річки, цими живими константами між двох берегів вічності. У цій країні констант геометрія народжується з ритуальної зустрічі світла й простору. Символ символів, ця благословенна зустріч породжує і розкриває саму суть естетики. «О Ра, чиї промені створили очі всіх живих істот…»

ДАЙР АЛЬ-БАХРІ – БЛАГОСЛОВЕННЕ ВИДІННЯ

Висока круча західної гори здіймається на лівому березі Нілу. Гора — це ствердження всього того, чим не є пустеля. Пустеля існує поза часом, це зяюча, нерухома безмежність, відкрита всім вітрам. Найслабший вітерець формує ландшафт і прокладає стежки, що нараз зникають. Мінливе безладне пересування піску діє як форма самопригнічення, що і є самим часом (або його браком, що те саме). Водночас обіймаючи минуле, сучасне і майбутнє, пустеля цілком свідома абсолютної реальності абстракцій. Пустеля не має пам’яті, не має історії й відкрита всім випадковостям. Це нульова точка історії, навіть історії самої Землі.

Гора — навпаки. Це — сама ґрунтовність. Гора має пам’ять: зберігає старі, викарбувані вітром риси і дозволяє з’явитися новим. Це — монумент, свідок історії, криптограма часу. Гору можна розгледіти, тимчасом як пустеля завжди уникає нашого розуміння. Як і будь-який нерухомий предмет, гору можна уявити. На відміну від пустелі, вона — сирий матеріал, що чекає обробки. Хто або що надає їй форми? Ні, не вітер, який карбує мимохіть, лишаючи в темряві непевні обриси. Обробити — означає зробити видимим. Головним у наданні форми виступає сонце.

Сонячне око перше бачить темну гору. Коли сонячне світло окреслює обриси, воно висвітлює її з безлічі точок, дає безліч незмінних образів. Коли сонце освітлює гору, воно надає форми темній невиразній масі, і ця перша «обробка» і є справді «народженням», «виходом до світла», схожим на процес, завдяки якому поняття формується у задумі митця.

Дейр эль-Бахри

Як і сонце, око створює світ у всій його красі. Сонячне око вимальовує обриси темної гори своїми променями і карбує свій власний храм. Дайр аль-Бахрі, усипальниця цариці, Хатшепсут у Фівах, витесана у західній горі так само, як сама гора була викарбувана з темряви. Така стилізація природного мистецтва сонця розкриває закони, що керують людською творчістю, і процес, завдяки якому око висвітлює цілий світ. Храм освячує метафору сонячного ока як творця світу. Ми перебуваємо на самому початку, в момент, коли час стає часом; творчий акт — не частина історичного процесу: він знаменує новий початок. Храм Дайр аль-Бахрі — це храм, створений оком творця.

Його краса, пориваючи з вічністю пустелі, робить можливою історію. Те, що ми називаємо «темним серпанком часу», передує просвітлінню, творчому вторгненню людського ока. Саме це втілено в камені у храмі Дайр аль-Бахрі — красу світу в мить його народження.

Дейр эль-Бахри

Барельєфи пам’яті

Хоча творчий акт започатковує час, він також закарбовує людську історію. Стіни, стеля і колони єгипетських храмів вкриті різьбленнями, де зображені ритуали, обряди й військові епізоди. На портиках храму-усипальниці Хатшепсут різьблення на барельєфах відтворюють божественне народження цариці, морські походи до землі Пунт (сомалійське узбережжя) і залишають для вічності славу про самодержицю. Лінії на барельєфах такі витончені, що вони здаються більше схожими на малюнок, ніж на скульптуру.

Скульптори наслідували ескізи, зроблені вітром, зовнішні стіни монументів увігнуті, тимчасом як внутрішні — опуклі. Скульптори вирізали тло епізодів так, що фігури рельєфно виступають, причому деталі кожної проясняються найменшими змінами поверхні. Рука скульптора вкладає в камінь інформацію, закарбовує на ньому пам’ять, якій судилося тривати вічно.

Ось чому кожен митець поважав знамениті «умовності», або ритуали свого ремесла, першим з яких був закон ідеальних пропорцій. Будь-яка особиста новація зруйнувала б жадану усталеність. Сліди, залишені вітром на схилах гори, можуть змінюватись під впливом інших вітрів, а митець приборкує ерозію, оволодіває вітром і накидає йому свою волю й засади. Увічнюючи творчий акт скульптора, майстерність допомагає йому досягти усталеностей.

давньоєгипетське мистецтво

Отак діяння якогось монарха, переказані за законами, визначеними небом, вириваються з царини історії і вкарбовуються у вічність. Все зображується у згоді з умовностями, коли ігнорується перспектива — свідчення того, що краса — не особисте прозріння. Все зображено з погляду сонця, так, як його бачить вічне око, поруч з яким будь-який суб’єктивний погляд — всього-на-всього ілюзія, ба навіть хибне уявлення. Завдяки незмінності матерії в єдності форми «людина стає Людиною» і прилучається до безсмертних богів.

МИСТЕЦТВО ФРЕСКИ – ВІЧНІСТЬ У РИТМАХ

«Нічого в мистецтві, навіть рух, не повинно здаватись випадковим». Ці слова Дега, якими він характеризує свою особисту техніку передачі легкої граційності танцівниці на нерухомому малюнку, напрочуд влучні й щодо фресок Стародавнього Єгипту. Дега також малював фігури у профіль, але так, що ті дивляться на глядача, іноді у сценах за лаштунками, а іноді в чудових композиціях із рухомими та нерухомими фігурами. Мистецтвознавці вже давно відзначають статичний характер єгипетського мистецтва і картають його за «дивну сліпоту». Але саме завдяки невтомному повторенню одного й того самого обрису можна досягти чистоти лінії.

давньоєгипетське мистецтво

Символічний малюнок схоплює суть руху танцівниці як втілення всякого руху. Згадаймо про виснажливі репетиції танцівниць, невтомне повторення кожного руху, аж поки він стане графічно чітким. Виконуючи свій танець, танцівниця мусить вивільнити своє тіло і сягнути узагальнення, самої глибини танцю, його душі, його істини. У танцівниці можна вбачати втілення малюнка. Єгипетське мистецтво заповнюють танці й танцівники — від священних ритуальних танців на честь богині Хатор і до світських танців, зображених у сценах бенкетів. Ми бачимо, як танцівники, ці чудодії, рухаються у вічності.

давньоєгипетське мистецтво

На фресці зображені три химерно переплетені танцівниці так, нібито їх зафіксовано на різних стадіях виконання одного й того самого па. Вони виконують піруети, нога підноситься, й акробатичне «колесо» — легкий, як пух, обрис — вказує на те, що рух не закінчено. Той самий метод використовується для зображення процесій, коли окремі фігури репрезентовані у позах, які відбивають поступальний рух. Ми чуємо ритм їхніх кроків, так само, як чуємо безперервне голосіння учасників процесії, чиї повільні рухи віддають скорботу, що їх охопила.

Отак краса постає в живій вічності. Завжди рухома в часі, вона коливається між тим, що було і є, та тим, що настане. Це розмірений ритм шедевра, що прагне свого майбутнього тлумачення, бо краса веде свій «вічний діалог» із часом.

давньоєгипетське мистецтво

КРАСА І ЧАС – НЕЗАКІНЧЕНИЙ ДІАЛОГ

Пориваючи з первісною пустелею, храм Хатшепсут дав поштовх історії й залишив свої пам’ятні знаки, але й він теж став підвладним примхам часу — вітрам історії, бо ворожнеча царських династій позначилася на храмі новою руйнацією.

Після смерті Хатшепсут Тутмос III осквернив її пам’ять, зруйнувавши статуї і стерши її ім’я. І все ж для нас ці спотворені обличчя лишаються творами мистецтва. Ушкодження, завдані деяким з них, на щастя, не завадили наступним поколінням захоплюватись ними. Час відроджує красу, а краса це відчуває і починає сяяти під час нової жаданої зустрічі. Твір мистецтва народжує мрію, а наша справа — увічнити її. Його нескінченним мандрам у часі допомагає ланцюг глядачів, що невпинно змінюють один одного.

голова Нефертіті

Щаслива доля незавершеної голови Нефертіті в Каїрському музеї — чи не ілюстрація цього вічного діалогу. Своїми ледь окресленими рисами й підмальованими губами вона викликає нескінченні тлумачення. Краса в ній вже є й так, але її незавершеність натякає, що сподіватись можна було ще більшого.

Однак зачарування, яке цей чудовий етюд — можливо, лише проба скульптора — викликає у нас сьогодні, пов’язане, мабуть, навіть більше з його незавершеністю, ніж із славою самої цариці Нефертіті. Вона пречудова тому, що ми бачимо в ній нашу сучасність. Спокусливо було б заперечити, перефразовуючи Шонберга, що вона не сучасна, а просто не закінчена. Та що вдієш, коли незавершеність, недомовленість — це зараз сучасно. Доказом є те, що незавершена голова врешті-решт затьмарила закінчений портрет Нефертіті у Берлінському музеї.

Чи він не занадто докінчений? У цій повністю довершеній голові несподіваний кут, утворений пишною зачіскою і граційною шиєю цариці,свідчить про художню майстерність, що сама з себе — божественна. Але нехай божественне і лишається з Богом; мовчанням можна сказати більше, ніж словами. Є негативні форми естетики, в яких красу засвідчує її брак. Не дивно, що незавершена голова Нефертіті стала об’єктом схиляння наших сучасників, які віддають перевагу писанню над написаним й уривкам над всім віршем.

Коли таємниця початку, первісного народження розкрилася, мусило здаватися, ніби жити знов у нову епоху — це просто повторювати в нових пустелях ритуал Першотвору. Обличчя єгипетських статуй посміхаються, дивлячись на дитячу гру в творення, перетворення і відтворення часу, що, зрештою, просто означає знайти згоду з самим часом.

Немає нічого особливо єгипетського в намаганні подолати сувору тимчасовість існування і, завдяки постійності творення, вирушити на пошуки недосяжної мрії — безсмертя. Можливо, це й героїчна боротьба, але від цього вона не перестає бути банальною. А ось менш банальним є прозріння щодо сутності речей, у відчайдушних пошуках найпридатніших засобів вітання вічного. У пошуках шляхів, що відвернуть нас від смерті, найбільший здобуток — осягнення таємниці вічного життя, пізнання того, як створити форми, що зможуть і через тисячі років породити новий сенс.

Автор: Айям Вассеф.

P. S. А для того чтобы самому непосредственно прикоснутся к древнеегипетскому искусству, ощутить его величество необходимо самому отправится в страну фараонов, благо хорошие туры в Египет сейчас вам могут предложить множество турфирм, в том числе турагентство «Любой каприз».

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers