Місто стоїть на палях: воно все в островах, пересічених каналами. Вулиці, кожна з яких – набережна. Півкруг мостів. Невисокі вузькі будинки, вікна трохи ширше дверей. Старі розкидисті в’язи. Амстердам, жовтень 1669 року. Триста сорок чотири роки тому. З присадкуватої будівлі на набережній Троянд виносять труну. Проводжаючих – майже немає: тільки дочка та стара служниця, кілька жалісливих сусідів – ось і всі, хто прийшов віддати останню шану покійному. І якби не короткий запис у міській цвинтарній книзі – «8 жовтня. Рембрандт ван Рейн, художник», може бути і понині вважали б – так у всякому разі запевняли багато сучасників, – що Рембрандт помер не то в Англії, не то в Іспанії. Він помер у бідності, залишивши, однак, нетлінні багатства – свої картини, і в них – його життя, велич і безсмертя.

… Портрет жінки похилого віку: спокійне, втомлене лице, високе чоло, тонкі губи. Це – мати Рембрандта. Вона підтримувала юного художника в його пошуках, вселяла в нього віру в своє покликання.

… «Вид Амстердама». Кораблі на каналах, вітряні млини, гостроверхі дахи будинків. Вперше Рембрандт, що народився в Лейдені, потрапив сюди в 1626 році двадцятирічним юнаком. З тих пір його доля виявилась тісно переплетеною з історією цього багатющого в Європі XVII століття торгового центру – міста купців, біржових маклерів і судновласників, але одночасно і міста простих ремісників, матросів, портових робітників.

… «Рембрандт і Саскія». Цю картину художник написав в 1633 році. Молодий, ошатний, хмільний від щастя, він високо піднімає келих за здоров’я своєї молодої дружини. Вона тут же, поруч, трохи усміхнена, з соромливими очима і миловидними рисами обличчя …
Прониклива, проста і в той же час неповторно барвиста палітра великого художника. Люди з їх пристрастями і хвилюваннями, з їх глибоким і різноманітним душевним складом, картини рідної природи, життя у всьому його різноманітті та складності займають перше місце в його творіннях. Мислитель і чоловіколюбець, він зробив головним своїм героєм людину. Він не задовольняється старими художніми прийомами, жадібно шукає нових рішень. У 1632 році він написав груповий портрет амстердамських лікарів – «Анатомічний урок доктора Миколи Тульпа».

Але замість звичайних, застиглих з напруженими обличчями, акуратно розсаджених на стільцях персонажів перед глядачем – шматочок анатомічної зали. І як неповторно своєрідні пози учасників цього уроку, як жваво, безпосередньо, кожен по-своєму, реагують вони на слова лектора!

Ці ж принципи Рембрандт поклав в основу і іншої своєї знаменитої картини, відомої під назвою «Нічний дозор» (1642 р.).

Вона була замовлена йому як груповий портрет шістнадцяти амстердамських стрільців на чолі з їх капітаном Баннінг Коком. Коли замовлення було готове, поважні амстердамські бюргери, що входили в стрілецьку роту, відмовились від нього. Ще б! Вони хотіли чинно-парадне полотно, на якому для нащадків були б відображені їх ситі, самовдоволені обличчя, а отримали картину, породжену творчою фантазією художника. На передньому плані – лише дві людини – капітан і його помічник, який віддає накази. Всі ж інші – в русі, в дії, деякі з затемненими обличчями, інші – ледве видні на задньому плані, приголомшливі піками і алебардами, десь на вулиці, упереміш з особистостями, які не знати як сюди затесалися: якісь чоловіки, якась дівчинка. Нічний дозор на вулицях Амстердама.

У 30-40-х роках Рембрандт придбав широку популярність. Його портрети, картини, малюнки, офорти з’явились в королівських палацах, прикрасили манірні житла голландських товстосумів, зайняли почесне місце в колекціях любителів живопису.
Але після історії з «Нічним дозором», в 40-50-х роках, справи у великого майстра пішли гірше. Тому було багато причин. Не останню роль зіграло і те, що Рембрандт майже перестав писати портрети амстердамських багатіїв. У 1657 році його будинок, все майно і багатюща колекція полотен голландських і італійських художників були продані з молотка. Від Рембрандта відвернулися всі його колишні «покровителі», і ті, хто, спекулюючи картинами художника, нажив шалені гроші.

Торгаші і лихварі-кредитори Рембрандта тріумфували. Але їм не під силу було відібрати в художника головного – його таланту. Ні матеріальні негаразди, ні нещастя, що спіткало Рембрандта – смерть Саскії, а потім і другої дружини Гендрік, смерть гаряче улюбленого сина Тита, не змогли зломити великого художника. Ще глибше, проникливіше стають його портрети – тепер він малює простих людей, своїх сусідів-бідняків, пише автопортрети.

У 50-60-ті роки він створює свої самі довершені твори, у тому числі в рік смерті, знамениту картину «Блудний син» (зберігається в Петербурзі, в Ермітажі), просту за сюжетом – старий батько, сліпий і безпорадний, трепетно обіймає непутящого сина, що повернувся до нього, – але приголомшливо сильну по глибині почуттів і людських переживань.

Життя Рембрандта можна по праву назвати творчим подвигом. І справа не тільки в тому, що він весь свій вік багато і наполегливо працював. Були художники, які працювали не менше Рембрандта і написали ще більше число картин. Але лише небагатьом було дано так глибоко розкрити в своїх творах внутрішній світ людей, за приватним, одиничним, побачити загальне, типове і зобразити це з підкорюючою силою і драматизмом, які по праву поставили Рембрандта в ряди найбільш великих художників всіх часів і народів. Його творіння, пронизані любов’ю до життя, залишилися у віках.

P. S. Духи вещают: К слову, за некоторыми картинами великого Рембрандта нужен особый уход и специальная атмосфера. Для этого многим музеям, где хранятся картины славного художника не мешало бы приобрести особые конвекторы отопления устанавливающий нужный картинам микроклимат.