Праця з повною віддачею сил – це завжди праця за здібностями. Але чомусь далеко не всім людям випадає таке щастя. У когось ці здібності блищать вже в ранньому дитинстві, а у інших так і не «прорізаються» до самої смерті. І виникає питання: радість від роботи – це доля обраних або доля кожного? Зустрічаючи щасливця, захопленого своєю справою, ми говоримо – покликання, талант. І певно, що назвемо його працю творчою.

Але якщо у нас перед очима такої людини немає, то ми часто здійснюємо помилку, оцінюючи ту чи іншу професію. Сформована громадська думка поділяє працю на творчу і шаблону дуже вже прямолінійно: якщо розумова – то, значить, інтелектуальна, творча: якщо фізична – шаблона, стандартна. Адже варто лише трохи замислитись, щоб зрозуміти, що це не так. Є і в розумовій праці маса шаблонного, і у виробничій (її вже сьогодні не назвеш тільки фізичною!) – простір для творчості.

Зазвичай творчими вважають професії вчених, конструкторів, працівників мистецтва. Непосвяченому здається, що науковці роблять, щонайменше, по відкриттю, а художники – мінімум по одному шедевру на тиждень. Ці люди чи то забувають, чи то не знають зовсім, що відкриттю нового передують роки копіткої роботи, тисячократного повторення дослідів, спостережень і т. п. Інженер-конструктор, наприклад, проробляє масу стандартних розрахунків, перш ніж він знаходить щось дійсно «своє». Щоб займатися цією одноманітною, часом втомливою працею, потрібна любов і захопленість. Мені довелось зустрічатись з чоловіком, який цілком успішно закінчив Вище технічне училище імені Баумана, був направлений в науково-дослідний інститут, займався найгострішими і найцікавішими проблемами сучасної фізики, але пішов звідти. Втік, як він висловлювався, на «живу» роботу, виявив там неабиякі здібності і щасливий неймовірно, що покинув цей «нудний НДІ» і знайшов себе.

Буває й інше. Буває, що в цих самих творчих професіях бачать тільки майстерність, що досягається великою і наполегливою працею. Думають, ніби достатньо навчитися грати на фортепіано і працювати по 8-10 годин на день, щоб вийшов піаніст, або опанувати досконало малюнком, кольором, тоном і т. д., щоб стати художником. А цього дуже мало! Мало вміти малювати, потрібно вміти бачити світ свіжим, новим поглядом.

Але ж те ж саме можна сказати і про професії, які прийнято називати «нетворчими»! У цю групу потрапляють і токарі, і слюсарі, і ткалі, і багато інших робітничих професій.

Звичайно, у багатьох робочих професіях майстерність, що вимагає «золотих рук», все більше відходить у минуле. Але і токарю, і слюсарю, і розточувальнику потрібно вміти до кожної нової деталі підходити по-новому. І тут, як і у всякій іншій праці, потрібні особливі здібності, таланти, а про це чомусь забувають.

Був якось такий випадок. Монтують компресор, кран піднімає вал – величезну, у кілька метрів сталеву деталь. Монтажник дивиться і каже, що є відхилення від поздовжньої осі. Це значить – розміри потрібно перевіряти знову, затримувати роботи, а вал виготовлений відомою закордонною фірмою, перевірений-перевірений ще раз … Все ж зняли, проміри – відхилення є на … 13 міліметрів. Просторове бачення – досить рідкісний дар, їм володіє не кожен. А хороший монтажник вміє за кресленням бачити машину об’ємно – він вгадує взаємодію її частин, подумки зважує їх, визначає габарити і пропонує свій графік монтажу: деколи в самій несподіваній, але дивно раціональній послідовності.

І виходить, що планують, наприклад, на установку насоса місяць, а монтажники ставлять шість насосів за три тижні. Точно ж, талант монтажника те саме, що й вміння інженера, і мистецтво художника.

Часто говорять, що людина може освоїти будь-яку професію. Головне – наполеглива праця, воля, терпіння. Якби справа була тільки в цьому, все було б значно простіше. Безсумнівно, можливості людства в цілому безмежні, але кожна окрема людина може далеко не все. І тому їй доводиться знаходити своє місце в житті, як кажуть, «шукати себе».

Починаючи цей пошук, не треба думати, що для кожного десь прихована одна-єдина, «його» професія, що потрібно відшукати своє місце і сидіти там без всяких надій і перспектив. Це дуже вузький і неправильний погляд на речі, так само як і протилежний, який виражається відомим афоризмом: «всякий солдат може стати генералом». Проблема значно складніше. У кожної людини можуть бути здібності до якогось виду діяльності, а ось всередині цього виду діяльності вона звичайно може знайти досить широкі можливості, щоб пристосувати свій характер і схильності до інтересів справи. Взяти хоча б лікаря. Ця професія висуває цілком певні вимоги до якостей людини, але в той же час у лікарській справі потрібні різні люди: і діагностики, і лікуючі лікарі, і фахівці з санітарії та гігієни, та організатори охорони здоров’я, і дослідники-медики.

І, мабуть, найважливіше – зрозуміти, що ж являють собою здібності, без яких немає успіху в праці. Довгий час на них дивилися як на окрему, ізольовану властивість, як на «золотий зуб у роті», який виріс раптом на диво всім.

Тепер вже психологам зрозуміло, що база, на якій розвиваються здібності, – це особливості нервової системи. Відомо, наприклад, що деякі оператори автоматичного виробництва під час аварії губляться, допускають помилки, роблять невиправдані дії або самоусуваються. Інші люди, навпаки, в ці хвилини концентрують свою волю, збирають нерви «в кулак». І справа тут не тільки в почутті відповідальності, боргу. Просто одні придатні до праці оператора, а інші – ні. Все залежить від деяких особливостей нервової системи, які можуть бути виявлені за допомогою спеціальних обстежень. Цим займається ціла галузь науки – профвідбір. Її фахівці встановили, наприклад, що у переважної більшості хороших машиністів (91%) нервові процеси дуже рухливі. Серед тих, у кого вони уповільнені, хороших машиністів немає, але 18% цих людей таки непогано справляються зі справою. Так, – але якою ціною? Перенапруження всіх сил – сходинка до хвороби, і тому людям цим слід змінити професію.

Різниця між людьми полягає і в тому, як працює їхній мозок: від образу до слова або від слова до образу? Є підстави припускати, що чоловік першого типу в науковій діяльності буде схильний до експериментальної роботи, а другого – до теоретичної. Дуже важливо і те, як легко і швидко людина набуває знання, досвід. Звичайно, багато що тут залежить від того, чому і як навчають людину, але не тільки від цього. Навченість людини – є такий термін – теж дуже тісно пов’язана з особливостями її психіки.

І, нарешті, працьовитість. Чим легше дається людині якась діяльність, тим більше їй треба вчитись, освоювати таємниці майстерності, щоб не упустити шанси стати справжнім віртуозом своєї справи. Великий художник Ван-Гог, який не тільки самостійно освоїв живопис, але й відкрив у ньому нову епоху, дотримувався в цьому відношенні дуже чітких поглядів. «Я абсолютно впевнений, – писав він, – що колір, світлотінь, перспектива, тон і малюнок, коротше, – все має свої певні закони, які треба і можна вивчати, як хімію або алгебру. Це далеко не самий зручний погляд на речі, і той, хто говорить: «Ах, всім цим треба володіти від природи!», – сильно полегшує своє завдання. Якби дарування було достатньо! Але його недостатньо: саме той, хто багато чого осягає інтуїтивно, повинен, по-моєму, докладати вдвічі, втричі більше зусиль для того, щоб від інтуїції перейти до розуму».

Так от людина і завойовує собі право на працю за здібностями, в якій розкриваються властивості її натури, її задатки і можливості. Правда, є тут два підходи до справи: здібності можна розуміти і вузько, і широко. Обидва ці підходи дуже добре відображені в двох жартівливих притчах.

«Ніяк не можу знайти собі помічника, – поскаржився одного разу Едісон Ейнштейну. – Кожен день заходять молоді люди, але жоден не підходить.
– А як ви визначаєте їхню придатність? – поцікавився Ейнштейн. Едісон показав листок з питаннями. «Хто на них відповість, той і стане моїм помічником». – «Скільки миль від Нью-Йорка до Чикаго?» – Прочитав Ейнштейн і відповів: «Треба заглянути в залізничний довідник». – «З чого роблять нержавіючу сталь?» – «Про це можна дізнатись в довіднику по металознавству» … Пробігши очима решту питань, Ейнштейн сказав: «Не чекаючи відмови, свою кандидатуру знімаю сам».

А Ернст Резерфорд, як кажуть, при виборі співробітників користувався іншим критерієм: коли до нього приходили в перший раз, Резерфорд давав завдання. Якщо після цього новий співробітник питав, що робити далі, його звільняли.

Звичайно, до цих двох жартів не можна підходити занадто серйозно. Але «сказка ложь, да в ней намек, добрым молодцам урок».

Автор: Л. Кондратьєва.

P. S. Духи вещают: Да уж действительно очень важно найти себя, ту профессию, которая будет приносить не только деньги, но и радость. А для этого необходимо лучше познать самого себя, может, для вас самым лучшим занятием будет делать инсталляции Geberit или работа сантехника, а может вы прирожденный повар? Так что путь к профессиональному успеху лежит через самопознание.