Чи треба розвивати здібності у дітей?

Posted by on September 1, 2016
Журнал Пробудження

талановиті діти

Чи можуть батьки, взагалі дорослі якось вплинути на формування схильностей або навіть здібностей дитини? Мабуть, це одне з найбільш тривожних питань, з якими до нас, вчителів, звертаються батьки. Шкода тільки, що питання ці виникають у батьків пізніше, ніж треба б. Хлопчикові або дівчинці вже шістнадцять-сімнадцять, і тільки тоді в школу приходять тати і мами. Вони стурбовані тим, що їх несподівано змужнілу дитину ніщо не цікавить глибоко – вона все виконує байдуже, як обридлий обов’язок, і тільки. Батьків лякає головним чином, що буде після школи. Це, звичайно, дуже важливо.

Хоча, на мою думку, навіть не найголовніше, тому що відсутність у юнака чи дівчини цього віку стійкого захоплення, за моїми спостереженнями, веде до неминучого знебарвлення особистості, до розчарованості, гірких думок про свою бездарність, непридатність, тощо. Напевно, кожному, у кого є діти такого віку, доводиться помічати у них подібні настрої. А якщо ви близькі зі своїми дітьми і вони звикли довіряти вам свій душевний стан, то вам доводилося вислуховувати і такі визнання: «Що мені робити? Ось у Миколи вже намітилися схильності до математики. Він знає, чого хоче добитися в житті. А я… нічого не хочу, ні до чого не прагну».

Мені доводиться читати подібні сумні сповіді десятками – в різних творах старшокласників. Причому цікаво, що вони часто переважають в роботах дітей, яких ми звикли вважати якщо не сильними учнями, то, у всякому разі, учнями, які не вселяють особливих занепокоєнь: все завжди рівно, все в порядку. І ось на порозі життя ці благополучні діти пишуть твори, в яких звучить така невтішна, просто лякаюча туга за покликанням.

Чому ж так сталося? Хто винен? Тут, безсумнівно, є якась частка вчительського недогляду. «Відкриття» дитини – звичайно, найперший обов’язок педагога. Але покласти це завдання тільки на його плечі було б неправильно. Так, у вчителя є якісь професійні переваги. Він спостерігає дитину в обстановці, найбільш сприятливій для розкриття здібностей. І все-таки в більшості випадків навіть самий хороший вчитель не може знати дитини так, як знають її уважні і вдумливі батьки. Саме такі батьки шукають ту стежку, яка коли-небудь допоможе синові або дочці вийти на головну дорогу свого життя.

Ось ви купили хлопчикові «конструктор» або кубики, з яких можна будувати будинки. Придивіться до того, як ваша малюк поводиться з ними. Може бути, для нього це не просто іграшка, він не задовольняється малюнками, зазначеними автором «конструктора», придумує якісь свої комбінації деталей – шукає, фантазує. Це дуже добре! І обов’язково привчіть його до того, щоб він пояснив вам свої задуми, довів їх до кінця, допоможіть йому в грі, яка може завтра перерости в серйозне захоплення і назавжди визначить той головний інтерес, без якого людиною неминуче опановує нудьга.

Ми часто помічаємо, що здібності, нахили, передаються від одного покоління до іншого. Що ж, тут діють таємничі закони спадковості, і саме завдяки їм утворюються цілі династії не тільки художників, музикантів, акторів, а й лікарів, вчителів (а тепер можливо і програмістів).

Визначальну роль, звичайно, грає атмосфера, в якій живе дитина, коло інтересів і занять, в орбіту яких вона неминуче залучена з дитинства. Я добре знаю одне сімейство геологів; в ньому не тільки мати і батько, але навіть бабуся і дідусь – геологи. Я думаю, що син, який поки ще малий, теж, напевно, буде геологом. Адже батьки беруть його з собою в походи, допомагають йому збирати систематизовану колекцію каменів. Мені одного разу довелося чути, як батько розповідав синові про один новий екземпляр цієї колекції. Це була справжня поема. І треба було бачити, як слухав його хлопчик!

Але буває і так: свою захопленість справою ми залишаємо десь далеко за порогом будинку, і діти навіть не знають, чим займаються їхні батьки на роботі. Тим часом прагнення дітей вибрати надалі собі таку ж спеціальність, як у батьків, природне. У творах наші учні часто пишуть: «Я хочу бути машиністом, як і мій тато». Найчастіше рання спрямованість до чогось проявляється у тих дітей, батьки яких багато і розумно трудяться над тим, щоб вона проявилася. Яким же чином це досягається? Часом навіть непомітно для себе, а тим більше для дитини.

Якщо ви гуляєте зі своїми дітьми у весняному лісі і при цьому розповідаєте їм про те, як живуть дерева і квіти, або вчите їх прислухатися і придивлятися до того, як трава росте, як зелена голочка піднімає минулорічний лист, то не дивно, що до чотирнадцяти-п’ятнадцяти років у вашого сина або дочки складеться усвідомлений інтерес до світу живої природи, і він або вона, вирішить присвятити себе йому.

Напевно, ваш синочок збирає марки. А чи замислювалися ви над тим, як він це робить, що, власне привертає його в колекціонуванні? Чи здійснюєте ви зі своїм хлопчиком захоплюючі подорожі по карті по тих країнах, звідки приїхали в хлопчачі альбоми марки? Чи розповідаєте йому про історію цих країн, про їх клімат? В результаті цих домашніх занять хлопчик не тільки буде чудово вчитися в школі з історії та географії, а й захоче якось пов’язати з цими науками свою долю в майбутньому. Між іншим, для цього зовсім не обов’язково бути істориком чи географом. Я знаю такого батька. Він слюсар-монтажник. Цей батько просто хоче, щоб світ, в якому живуть його діти, був змістовним.

Нещодавно я познайомилася з однією жінкою. Її турбує, що дочка із задоволенням читає белетристику і зовсім не цікавиться навіть популярно написаними науковими книгами. Тим часом мати хоче прищепити своїй дівчинці інтерес до точних наук. Вечорами, приходячи з роботи, вона сама читає одинадцятирічній дівчинці науково-популярні книги про вчених, про зроблені ними відкриття, про таємниці природи. Важко, звичайно, заздалегідь і напевно обіцяти успіх в її нелегкій справі, тому що з усіх світів найважчий для будівництва – це світ внутрішній. Але відкривати його і починати це будівництво треба якомога раніше, коли володар цього світу зовсім ще малий.

Нещодавно в автобусі я спостерігала таку сценку. Молоденька мама везла свого малюка, мабуть, додому з дитячого садка. Сидять вони поруч і дуже серйозно розмовляють:
- Юрчику, ну порахуй, скільки чорних машин ми зустріли. Загинай пальчики. А сірих скільки? А тепер давай складемо: скільки всього машин нам зустрілося?

Я прислухалася до цього своєрідного уроку арифметики, який давала мама своєму хлопцеві, який ще не навчився вимовляти «р». І думала про те, що якщо цей самий хлопчик виявиться коли-небудь переможцем математичних олімпіад, то в цьому, безумовно, буде заслуга його матері. І навпаки, якщо дівчинка, яка зараз жваво розпитує про щось свого тата і чує у відповідь роздратоване «Відчепися!», згодом стане байдужою, втратить інтерес до чого б то не було, то якась частка провини ляже на цього втомленого, мовчазного тата.

Коли ми прищеплюємо дитині інтерес до чого-небудь, ми сіємо в її душі якісь зернятка, і з часом вони дають сходи у вигляді тих чи інших здібностей. Звичайно, здібності у дітей можуть сформуватися і без допомоги батьків і навіть всупереч їм іноді, але це все шляхи звивисті, складні, і не кожен може їх пройти.

Батьківська рука, яка вчасно підтримає, направить, вкаже дорогу, тут дуже потрібна. І найбільше в той момент, коли дитина сама замислюється над тим, до чого вона здатна.

Чим же можуть допомогти батьки? Ну, перш за все треба діяти обов’язково заодно зі школою, закликавши на допомогу вчителя. Розкажіть йому про свої спостереження, а він вам – про свої. Тільки разом ви можете розібратися в тому, що найбільш потрібно вашій дитині, до чого проявляє вона більше схильностей, в якому гуртку їй краще займатися.

Між іншим, іноді нам, вчителям, доводиться долати глибоко помилкове ставлення батьків до участі дітей в шкільних гуртках. Правда, останнім часом деякі з них (особливо це стосується батьків старшокласників) раді, якщо їхні діти займаються в математичному або фізичному гуртку: вважається, що це одна з форм підготовки до вищого навчального закладу. Зате іноді робота в драматичному або літературному гуртку викликає батьківський протест. Заняття в таких гуртках розглядаються як порожня трата часу. Я прекрасно пам’ятаю історію, яка сталася з одним моїм колишнім учнем.

Хлопчик захопився заняттями в шкільному театральному колективі, яким керував талановитий, буквально одержимий театром вчитель. Цей хлопчик зіграв кілька великих ролей в шкільних спектаклях, зіграв успішно, і театр став якоюсь дуже значною частиною його життя. Напевно, в цей момент він потребував серйозної, довірчої розмови з розумним дорослим, який, не впадаючи в крайності, поставив би все на свої місця, пояснивши йому, що театральні підмостки вимагають не просто здібностей, але неабиякого таланту. Чи є у тебе талант – покаже час, а поки що треба отримати серйозну загальну освіту.

Але батько цього хлопчика вчинив інакше. Він угледів в захопленні сина загрозу всьому його майбутньому (на його думку, цим майбутнім повинна була бути обов’язково техніка) і просто заборонив йому виступати і взагалі брати участь в роботі шкільного театру. Не знаю, чи вийде: чи з цього хлопчика в майбутньому хороший програміст, але одне не викликає у мене сумнівів; якась красива, хороша частина його життя була штучно відсічена назавжди. Здається, що такий принцип «корисності» – суто утилітарний підхід у захопленнях дітей – невірний.

Нехай заняття в самодіяльному хорі, в художній судії не приведуть ваших дітей на професійну естраду або в училище живопису, все одно вони не пройдуть безслідно. Якась цеглинка в душі, характер буде закладено саме завдяки цим заняттям, які внесуть в життя щось яскраве, якісь нові фарби і переживання.

Автор: І. Овчинникова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers