В історії іудаїзму Єрусалимський Храм постійно згадується не стільки як святе місце, що увічнює давню подію або ритуал, а як символ месіанської надії. Єрусалим, у бік якого євреї тричі на день повертаються під час молитви — це не Єрусалим їхнього родоводу, а уявний Єрусалим прийдешнього.

В іудаїзмі священний зв’язок між людьми і Богом здійснюється у скинії, храмі та синагозі. Хоча Бог всюдисущий і, отже, здатний проявити себе де завгодно, він все ж встановив привілейовані святилища, коли наказав євреям побудувати скинію для того, щоб розмістити Ковчег Заповіту, де належало зберігати Скрижалі Тори.

Скинія, перша свята обитель в єврейській історії, детально описується у Біблії («І нехай вони побудують мені святилище, щоб я міг перебувати серед них»). Вона повинна була мати форму намету-святилища, яке можна перенести, аби чітко показати, що його святість завдячує присутності Бога, а не пов’язана з якимось певним місцем. На присутність Бога вказував Ковчег Заповіту з херувимом, розпростерті крила якого утворювали трон божественного царя.

Упорядкування внутрішнього простору та оздоблення скинії творяться відповідно до Божественних заповітів. Вони, зокрема, стосуються Ковчега Заповіту, менори — багаторіжнового підвісного світильника, столу для хлібів і вівтаря. Більше того, заповіді вказують розділити скинію на дві окремі частини — головну залу і Святая Святих, розміри яких, призначення та зміст належало повторити у Храмі Соломона, таким чином забезпечивши наступність задуму побудови святилища.

Побудова Храму Соломона близько 950 року до нашої ери — це свідчення осілості народу Ізраїлю, а також пік величі, досягнутої царством Давида. Єрусалимський Храм став релігійним центром нації. Під час паломництва благовірні стікалися з всієї Іудеї і навіть із найвіддаленіших місць, щоб принести свої дари та зробити пожертвування. Звичай, установлений у Біблії, набув довершеної форми, а Храм став як втіленням задуму про святе місце, так і зразком церковної архітектури.

Можна вважати, що ще з давніх-давен поряд зі звичаєм жертопринесення, яке відбувалося у Храмі і давніх святилищах, євреї творили й молитву. Однак є мало письмових свідчень і зовсім немає археологічних даних, які б підтвердили цю гіпотезу. Тому виникнення синагоги як місця для молитви, можливо, відноситься до часів Вавилонського вигнання (587 рік до н. е.).

Саме бранці, які повернулися з Вавилону до Ізраїлю у 538 році до нашої ери, принесли з собою звичай збиратися для молитви й слухати читання Тори. Така практика співіснувала з ритуалом Храму упродовж багатьох століть, а потім продовжувалася і після зруйнування Другого Храму у 70-му році.

Будівництво синагог

Оскільки синагога виникла після появи Біблії, то не існувало конкретних вказівок, як її будувати. В єдиній згадці у Талмуді про це мовиться, що синагогу треба будувати на узвишші і вона повинна бути вищою за довколишні будівлі. З Книги Даниїла у Старому заповіті можна винести, що для молитви були необхідні вікна, тому що вони давали змогу тим, хто молився, звертатися до небес, які надихали їх шаною і вірою. Даниїл також повертався обличчям до Єрусалима, коли молився, і це мало значний вплив на будівництво синагог.

Хоча синагоги мусили бути повернутими до Єрусалима, у перші роки християнської ери архітектурне розв’язання цієї вимоги було неоднаковим. Спочатку до Єрусалима синагога була повернута фасадом. У будовах за таким планом немає ніяких позначок розташування Святого Ковчега з Торою, яку, вважалось, треба тримати або у сусідньому приміщенні, або поза синагогою, куди її лише приносили для читання Закону. Починаючи з III століття відбулися істотні зміни у плані синагоги і положення будинку стало визначатися за місцем у ньому Ковчега.

Історик Йосиф Флавій (37—100 рр.) у своїх «Іудейських старожитностях» згадує звичай розташування синагог біля річок або моря, щоб до місця молитви можна було додати кімнату для ритуального омовіння.

Народний дім

Поява синагоги становила суттєвий розрив з Храмовим культом. Вона означала перехід від ритуалів, що їх відправляли виключно Верховний рабин і його помічники-левіти, до певної форми колективного богослужіння. Цей перехід від ритуалу жертвопринесення до молитви мав певне суспільне значення, оскільки різні частини культових відправ — читання Тори і молитва — могли тепер проводитися будь-яким дорослим чоловіком і не вимагали духовного сану.

Синагога стала центром суспільного життя. Йосиф Флавій відзначав, що правовірні збиралися не тільки для того, щоб послухати читання Тори і помолитися, а також і для обговорення проблем життя громади. У великій синагозі в Александрії люди займали місця відповідно до їхніх професій. Прядильники, ювеліри і ковалі мали зазначені місця, і той, хто входив до синагоги, зразу ж довідувався про те, де знайти своїх товаришів по ремеслу. Синагога була також центром інтелектуального життя і називалася бет-ха-мідраш, або дім навчання.

Нове місце для літургії

Взагалі у синагозі елементи архітектурного стилю мали другорядне значення і часто започувалися з сусідніх будівель. Однак можна сказати, що поза цим місцевим впливом все ж таки існував суто синагогічний стиль зі своїм внутрішнім порядком та іконографією.

Львівська синагога “Золота Роза”, до нашого часу нажаль не збереглась.

Храм Соломона, побудований згідно з традиційним планом розташування святилищ Ханаану і за взірцем скинії, складався з трьох частин — улам, або передпокій, головна кімната — хекхал і Свята Святих — девір, куди заходити міг тільки Верховний рабин. Крім того, існувала різниця між місцями для жінок, чоловіків і для рабинів.

Однак у синагогах, де всі брали участь у богослужінні, внутрішній устрій базувався на двох головних точках — Святому Ковчезі і біма, або кафедрі, за якою розгорталась і зачитувалася Тора.

Святий Ковчег міститься у всіх на виду, його не можна не бачити, тому що він розташований у тому напрямку, в якому віруючі повертаються під час молитви. Він розміщений у ніші або на видному місці на підвищенні й утворює реальний і водночас символічний зв’язок між віруючими і їх молитвами — земним Єрусалимом і, через нього, з Божественним містом.

Вже з середніх віків біма займає центральне місце, хоч би як бракувало простору, а Святий Ковчег завжди розміщується біля східної стіни. Його розташування — це фізичне вираження зміни форми богослужіння. Віруючі утворюють коло навколо центра синагоги і по черзі підходять до біма.

Оздоблення

У перші століття нашої ери відбувся перехід від зовнішнього оздоблення до оздоблення внутрішнього. Це було зумовлено дією законодавства, ворожого до поширенню іудаїзму. Через майже сто років після смерті римського імператора Костянтина Великого (288— 337 p.) євреям заборонили будувати нові синагоги і навіть відновлювати вже існуючі, аби вони геть розвалилися. Поступово багате ліпне зовнішнє оздоблення перших синагог відійшло, зате почали з’являтись внутрішні мозаїчні підлоги, найкоштовніші з яких датуються V—VI століттями.

Рабини майже не заперечували картинного відображення письма Біблії. Щодо цього, принаймні у Стародавній Палестині, синагоги відкрили Шлях до оздоблення церков. Окремі релігійні теми почали з’являтись поряд з натуралістичними і поганськими сюжетами та геометричними мотивами, запозиченими з елліністичних мозаїк.

Духовні зв’язки між Храмом і синагогою та між Ковчегом Заповіту і Святим Ковчегом слід вбачати в оздобленні культових об’єктів, що пов’язані з Торою — ткані покривала, срібні орнаменти і посуд нагадують вбрання і панагію Первосвященика; оздоблення Святого Ковчега (а він часто складається з колон і завіси, яка походить від серпанку, що відділяв Святая Святих) нагадує спорядження Храму. Говорячи узагальнено, постійне повторення архітектурних мотивів у єврейських культових об’єктах (Ханукських лампах, кадилах) дає підстави вважати, що у них теж втілене символічне значення, що нагадує ще раз про будівлю будівель — Храм.

Автор: Лоранс Сігаль

P. S. А еще строительство и устройство синагог во многом повлияло на развитие архитектурной мысли. Так что если вы собираетесь, например, построить коттедж по нашим проектам (точнее проектам от компании ПРОМЖИТЛОБУД КОТТЕДЖ) то в его основе могут стоять некоторые наработки старинных еврейских архитекторов.