Сон – міст між минулим і майбутнім

Posted by on December 24, 2014

сновидіння

Тлумачення сновидінь – це основний шлях до пізнання несвідомого. (Зигмунд Фрейд).

Загадковий стан, в якому людина перебуває третину свого життя, – сон – здавна хвилює дослідників, поетів, богословів, психологів. Навіщо людині сни? І чому вони сняться? Який тут задум Природи? Отець Павло Флоренський вважав, що під час сновидінь людина знаходиться на кордоні дотику двох світів – «видимого» і «невидимого». А якщо це так, то, можливо, в стані сну вдасться заглянути за таємничу завісу, побачити чи почути знак згори? Багато хто переконаний, що це так… Деякі філософи, психологи, які вивчають проблеми сну, приходять до висновку, що сон дозволяє людині правильно оцінити минуле, скорегувати сьогодення і навіть з великою точністю прозріти майбутнє. Виявляється, сном можна управляти, і осягнувши цю науку, привести в порядок думки і емоції, розібратися в ситуації та навіть змінити долю.

Свого часу я звернув увагу на дивну особливість сну – відсутність у ньому сміху. Уві сні ми часто лякаємося, радіємо, плачемо, страждаємо, відчуваємо еротичні спокуси, прагнемо до якоїсь мети, але вкрай рідко сміємося самі або чуємо сміх інших. Власне, і ті рідкісні випадки сміху або посмішки уві сні, які можна пригадати, – це, як правило, наслідок радості, надлишку життєвих сил, але майже ніколи не оцінка комічності тої чи іншої ситуації. До того ж, сміх у сні майже завжди виявляється сигналом, знаком того, що наш сон закінчується. Ми сміємося і – прокидаємося, переходячи з одного стану буття в інший. Ця зв’язка добре відома міфології, де сміх героя перед пробудженням або відразу після нього – явище досить звичайне. Отже, сон – це людина без сміху. Без того сміху, який виконує безліч функцій в період неспання.

Але чи тільки сміху ми не знаходимо у сні? Взявши сміх (вірніше, його відсутність) як ключ до таємничих підвалин сну, я незабаром виявив, що серед втрат, які несе наша сонна свідомість, виявилося і настільки звичне для нашого денного життя почуття подиву. Втім, як і в ситуації зі сміхом, не можна сказати, що сни начисто позбавлені подиву. Але ми тут дивуємося вкрай рідко і, знову-таки, коли сон наш вже закінчується. Є особливий рід подиву уві сні – усвідомлення того, що ми спимо, що видиме нами всього лише сон, а не щось реальне. Сну, втім, нерідко вдається обдурити нас і в цьому випадку: усвідомивши сон, ми вважаємо, що вже прокинулися, а насправді, як потім з’ясовується, лише перейшли з одного сну в інший. Однак, як правило, факт усвідомлення сну означає його припинення. Механізм подиву розриває матерію сну, і крізь утворені діри ми вибираємося з сну в дійсність.

Зазвичай же спокійно спляча людина не дивується нічому. Вона може побачити померлих родичів, чудовиськ, химер, власного двійника, і всі ці образи, незважаючи на свою фантастичність і гротескність, не викличуть у неї ніякого інтелектуального протесту. Сон, яким би дивним з денної точки зору він не був, сприймається нами як щось, що не підлягає сумніву. Ми можемо боятися побаченого, можемо захоплюватись, але в достовірності своїх нічних образів, в їх праві на існування ми не сумніваємося.

Третя особливість сну розташовується вже за його межами. Я маю на увазі феномен забування тільки що побачених сновидінь. Правда, і тут можна згадати випадки, коли сон запам’ятався надовго і в найрізноманітніших подробицях, однак у порівнянні з сотнями снів, які ми бачимо щоночі і повністю або частково забуваємо, таке запам’ятовування – велика рідкість. Звичайна картина ранкового пробудження виглядає приблизно так: прокинувшись від сну, в якому ми зіткнулися з якимись дивними і вражаючими обставинами, ми починаємо стрімко, буквально з кожною секундою забувати свій сон. У результаті через дві-три хвилини у нас не те що не залишається подробиць сну, але ми взагалі забуваємо, про що в ньому йшлося.

Можливо, протягом дня або на інший день ми згадаємо якусь подробицю сну або якийсь його епізод, але цим, швидше за все, справа й закінчиться. Сон залишиться закритим для нас; коли-небудь ми згадаємо про нього в іншому своєму сні, може бути, навіть переглянемо його заново, з новими подробицями і поворотами сюжету, але пам’ять про цю подію на ранок залишить нас точно так само, як і колись.

Три символічних моменти, які я позначив, дають можливість побачити в феномені сну щось несподіване і дуже важливе. Перш за все, при уважному погляді стає ясно, що всі вони якось між собою пов’язані або, якщо сказати точніше, мають загальну причину або природу. Сон – особливе буття; свого роду інобуття нашої особистості.

Головна вада сплячого розуму полягає в тому, що він повністю позбавлений «інтелектуального дзеркала», завдяки якому людина здатна оцінювати свої дії так, як якби вона дивилася на них з боку. Інакше кажучи, вдень ми здатні не тільки бачити щось і думати про щось, але і одночасно з цим (непомітно для себе) оцінювати свої думки і почуття з позицій «другого Я», що представляє собою нерозривне з’єднання інтелекту і морального почуття. У сні ж відбувається наступне: ми можемо у всіх подробицях розглянути яку-небудь з нічних химер, але при цьому не побачити самого головного – її фіктивності. Як сказав би Андрій Платонов, «сторож розуму» якщо й не спить у сні разом з усією людиною, то, у всякому разі, ніяк свого неспання не видає.

Мабуть, «сторож розуму» – словосполучення найбільш вдале для того сенсу, який я хочу висловити. «Сторож розуму» – це і є «другим Я» або «інтелектуально моральне дзеркало», без якого немає цілісної людської особистості. Свідомість – це саме со-знання, а не одна тільки інформація. Власне кажучи, саме це дзеркало і дає можливість побачити смішне, оцінити його і розсміятися. Адже сміх – дитя рефлексії. Сміх – справжній сміх, а не звичайна радість – являє собою справді інтелектуальне почуття. Тварини вміють радіти і боятися, але сміятися не вміють; не випадково Аристотель вважав сміх однією з родових рис людини. У сні ми робимо крок назад – до природної стихії, що породила нас: ось чому тут не чути сміху. Природа – річ суто серйозна.

Я вже говорив про здатність згадувати уві сні те, що було побачено нами в снах попередніх, нехай вони наснилися нам багато днів або навіть років тому. Прокинувшись і намагаючись утримати нитки щойно побаченого сну, ми іноді усвідомлюємо, що вже бачили цей сон раніше або що, в усякому разі, цей сон був якось пов’язаний з іншим сном, нами давним-давно забутим.

Що це означає, якщо перевести розмову в площину теорії або, вірніше, філософії пам’яті? В наявності ситуація, у якій стикаються дві протилежні інтенції: забування і запам’ятовування. Відсутність у сплячої людини «дзеркала рефлексії», про яке я вже говорив, допомагає зрозуміти причину швидкого забування сновидінь: не можна запам’ятати те, що не було оцінено, зважено на вагах розуму, перевірено свідомістю. У той же час у сні ми можемо згадати про події, які давним-давно вже стали недоступними нашій денній пам’яті. Ось ця обставина і підводить мене до припущення про особливий характер пам’яті, діючої уві сні.

Пам’ять сну – тотальна. Власне, це скоріше визначення для всієї пам’яті людини. Відомо, що пам’ять – це механізм для забування різних подій в набагато більшому ступені, ніж для їх запам’ятовування і закріплення. У сні, схоже, механізм забування тимчасово відключається, і людина опиняється сам на сам з пам’яттю про прожите нею життя в повному обсязі і без будь-якої цензури. Уві сні людина пам’ятає абсолютно все, що коли-небудь чула, бачила або відчувала. Віддалене уявлення про таку пам’ять можуть дати, напевно, свідчення людей, що опинилися у надзвичайній ситуації і спостерігали протягом декількох миттєвостей все своє життя. Втім, це порівняння досить недосконале: уві сні ситуація інша. Картина минулого виявляється набагато більш повною. Вона складається не з якихось окремих яскравих вражень-фрагментів, а з усіх без винятку скільки-небудь значущих елементів прожитого життя.

І разом з тим ця картина в певному сенсі виявляється куди більш бідною і марною, оскільки являється вона розуму не бадьорому, не знаючому, а сплячому. Чоловік денний подібний тому, хто бродить біля дверей скарбниці, знаючи, що там зберігаються незліченні багатства, але не бачачи перед собою нічого, крім замкнених дверей.

Чоловік нічний, сплячий – це той, хто відкрив двері, зайшов всередину скарбниці і бачить все, але бачить, не розуміючи, не оцінюючи те, що перед ним лежить. «Сторож розуму» не діє, і чоловік зливається з навколишнім його знаковим різноманіттям. Чоловік бачить своє минуле і одночасно як би не бачить його: він отримує в своє розпорядження знання про минуле, але позбавляється можливості со-знавати його. У сні «Я» людини виявляється розчиненим у пам’яті. Причому саме пам’яті, а не «Я» належить уві сні головна роль: пам’ять наказує, наполягає, підказує, забороняє, спокушає. Нагадаю те, що я вже говорив про сміх, здивування і забування. Бачачи перед собою відразу все своє минуле, сплячий не може ні розсміятися, ні здивуватися побаченому. Не може він всього цього і запам’ятати. Пам’ять сну і розум дня надійно розмежовані тендітною стіною пробудження.

Зі сказаного не випливає, що всяке сновидіння розігрується на всіх просторах нашої тотальної пам’яті. Сон, його сюжет і особливо його подробиці являють собою результат спільних дій нашої тотальної пам’яті і сьогоднішньої психологічної потреби в самоідентифікації. В неозорих просторах нашої пам’яті про минуле (а минуле є все, що відбувалося з нами аж до щойно минулої секунди) сон прокреслює лише одну доріжку з її особливими поворотами, підйомами, спусками, тупиками і провалами. Сон вибудовується з найрізноманітніших, найчастіше недавно бачених деталей, що підбираються одна до іншої в будь-якому порядку.

Питання, щоправда, в тому, хто саме підбирає деталі, хто саме вибудовує сюжет сну. Якби це була сама спляча людина, вона, напевно, зуміла би запам’ятати свої нічні фантазії і без праці проаналізувати їх днем. І якщо цього не відбувається, ми маємо право припустити, що існує якийсь незалежний центр, контролюючий хід нашого сновидіння, що відбирає необхідні деталі і спрямовує його сюжет.

Питання про місцезнаходження цього центру мене зараз не цікавить, тим більше що де б він не знаходився – всередині людини або поза нею, – суті справи це не змінює. Ми відчуваємо, що сон має владу над нами, що він ставить перед нами свої питання, і цього виявляється цілком достатньо, щоб визнати його першість; не дарма ж ми говоримо: «Мені наснилося», – тобто прийшло саме, звідкись, не з моєї волі.

Але якщо сон є зовнішня сила, якщо він нав’язує нам свій задум і сюжет, значить, ми перед ним беззахисні? Втім, хто від кого беззахисний? Адже якщо ми говоримо про владу пам’яті над нашим сьогоднішнім «Я», то мова йде саме про нашу пам’ять, тобто все про те ж «Я», але тільки розтягнуте в часі, яке пішло в минуле, забуте. Можливо, тут і приховано джерело сновидінь: сни приходять з минулого. Вірніше, так: сон є форма прояву тотальної пам’яті людини, це спосіб прояву минулого таким, яким воно було насправді, в нашій сьогоднішній свідомості.

Чому я кажу «таким, яким воно було насправді»? Хіба днем ми не пам’ятаємо те, що відбувалося з нами колись? Пам’ятаємо, але пам’ятаємо про дуже небагато подій; переважна ж частина минулого йде в підвали пам’яті, перекодовується і укладається так, що на денне світло це витягнути вже практично неможливо. Хіба що іноді якась випадкова деталь, звук, колір, запах можуть раптом наштовхнути нас на спомин про речі, здавалося б, давним-давно забуті. Ми, зрозуміло, пам’ятаємо про те, як переїжджали з одного міста в інше або як складали іспит в інститут, але пам’ятаємо вельми своєрідно. Замість реального минулого в різноманітті його істинних подробиць, нерідко для нас неприємних, в пам’яті поступово створюється міф про минуле. Свого роду конспект минулого, його далека від дійсності схема.

Формальна послідовність найбільш помітних подій життя зберігається, проте їх характер і, головне, їх справжній сенс в більшій чи меншій мірі змінюються, спотворюються. Інакше кажучи, йде відбір подій і підсвідома їх підгонка під задовольняючу нашу особистісну самодостатність схему. Одним подіям надається більше значення, ніж вони мали насправді, іншим – менше. Змінюються оцінки того, що сталося: те, що здавалося вірним і справедливим, після багатьох років може виглядати вже несправедливим, і навпаки. Є, звичайно, речі, які ніщо не може змінити (вони, власне, і складають стрижень особистості, «самість» душі), проте дуже багато чого зазнає переоцінку. Ось чому часто, коли зустрічаються люди, які давно не бачились, їх вражає розбіжність оцінок подій, учасниками яких вони були, і взагалі велика кількість фактів, деталей, про які сама людина вже давно забула, а інша чомусь пам’ятає.

Тотальна пам’ять дрімає при світлі дня, даючи нам можливість побути в ілюзіях щодо себе та свого минулого. Вона знає, як все було насправді, але її знання ослаблене контролем розуму, який вибудовує міф про минуле. «Сторож розуму» уважно стежить за всім, що відбувається в просторах самооцінки, і відсікає все, що може порушити наявний до даного моменту психологічний комфорт або, у всякому разі, відносний баланс.

Але от приходить ніч, і тотальна пам’ять прокидається, беручи душу беззахисної людини в свої руки. Тепер пам’ять панує і наказує, людині ж залишається битися за міф про саму себе, позбувшись таких потужних і вірних союзників, як подив і сміх.

Далі буде.

Автор: Л. Карасьов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers