На ображених балкони падають. Народна приказка.

Мінздрав попереджає: образи шкодять вашому здоров’ю, вкорочують вік, викликають рак, серцевосудині захворювання, депресію і ще багато всього “приємного” куди більше ніж куріння, горілка, наркотики та безсистемний секс разом взяті. Не вірите? Що ж, дарма якщо ні, бо не має гіршої, деструктивнішої емоції ніж образа (на будь-кого чи на будь-що). Давайте згадаємо саму популярну християнську молитву “Отче наш”, там є такі мудрі слова: “І прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим”. Згадали? От, а чи прощаємо ми боржникам нашим? Це питання залишиться відкритим, нехай кожен дає на нього свою відповідь.

Що ж таке є образа? Образа вреднющий отруйний хробак, який сидить в середині нашої душі і звітам її душу роз’їдає своєю їдкою отруйною жовчю, плодячи злість, ненависть, злопам’ятство, мстивість. Батьком образи часто є один із найгірших смертних гріхів – гнів, мамою (завжди) – гордість та пиха. Чим більше в людини роздуто почуття власної важливості тим частіше вона буває ображеною, – як же так, мене такого хорошого і пухнастого посміли зачепити, не помітити, не оцінити, насварити, навпаки – проігнорувати, набити пику, тощо (причин виникнення образи може бути безліч, але основна причина лише одна – почуття власної важливості, або ж гордість). Також частими супутниками образи є заздрість (як так, в сусіда хата більша, дружина красивіша, несправедливо), жалість до себе любимого (який я бідний і нещасний, ніхто мене не любить, піду наїмся черв’ячків), розчарування (я все для них, все для них, а вони!).

Звісно хтось з любителів по ображатись спробує мені заперечити, ніби вони ображаються справедливо, от візьмемо наших пенсіонерів, які вкалували все життя заради “світлих” ідеалів, будували комунізм, а зараз доживають останні роки на жалюгідну пенсію. Несправедливо? Так, несправедливо, але нема на то ради, наше життя взагалі не бездоганне і то треба розуміти. Серед пенсіонерів є дуже багато ображених на все людей. (знаю то на своєму досвіді, колись працював у маленькому відділенні Ощадного банку). Але від того що вони на все ображені їхня пенсія точно не підвищиться, зате болячки наплодяться і взагалі їхнє життя робиться ще більш нестерпнішим. Хоча серед дідусів і бабусь були й такі, які, навіть маючи дріб’язкову пенсію, продовжували лишатися щасливими, їхні очі світились добром та радістю. Просто вони не були ображеними. (Як правило, такі світлі дідусі і бабці були глибоко і по справжньому віруючими).

Якось учні запитали в Будди: – А скажи нам о Просвітлений, що робити, коли нас хтось ображає чи кривдить незаслужено? – Уявіть, що стоїте ви собі під деревом і тут на голову падає гілка, чи якийсь фрукт, там яблуко (як Ньютону). Ви будете ображатись на дерево, його колотити? – Звичайно, ні. – відповіли учні. – Так само, коли вас ображають, уявіть, що просто з дерева впала гілка.

Точно, ми ж не будемо ображатись, наприклад на те, що на вулиці йде дощ (а ми запланували собі пікнічок на природі). Це як мінімум глупо, так само глупо взагалі ображатись на будь-що: на світ, маленьку пенсію чи зарплату, економічну кризу, бездарний уряд, інших людей, якими б поганими, жорстокими чи підлими вони не були б. (в будь-якому випадку вони такі, які є, і якщо вам вже довелось з ними зустрітись, значить для чогось це треба, хоча б навчитись не ображатись та приймати інших людей, а то немало). Все просто – якщо не можна змінити обставини, значить необхідно змінити своє ставлення до обставин. Образи зникнуть, як тільки навчимось приймати світ та оточуючих такими як вони є, зі всіма несправедливостями, недосконалостями. Та й ми самі теж далекі від ідеалу: “Замість того, щоб витягнути скалку з чужого ока, витягни колоду із свого ока.” Саме так написано в Біблії, а замість того, щоб ображатись на когось чи не час зайнятись своїми колодами, га?

Всі релігії вчать нас не ображатись. “Якщо тебе б’ють по лівій щоці – постав праву” повчає Ісус Христос. Правда дехто ці слова розуміє трохи інакше: “Якщо тебе б’ють по лівій щоці – постав праву, щоб потім було зручно зробити хук під дих”. Взагалі в тих словах глибока мудрість. Звісно буває, що і хук під дих треба дати декому, але дати той хук треба з любов’ю та співчуттям до кривдника (а не з гнівом та образою). Бо наша ж образа шкодити буде в першу чергу нам самим, а не тим на кого ми ображені (їм то може бути до одного місця).

Якось Будда йшов через одне брахманьске селище, яке було недружелюбно до нього налаштовано (зрозуміло чого, адже він критикував тодішніх брахманів). Брахмани почали його ображати, кричати всіляки гадості на його адресу і навіть кидати в Будду камінням. Та Будда продовжував лишатися спокійним та радісним. Коли його учні спитали як він може лишатись таким спокійним, коли його так ображають, Він відповів : “Мене ніхто не ображає, я й гадки не маю, про кого то вони говорять, не зрозуміло в кого кидають камінням”. Коли Ісуса Христа розпинали на хресті, Він відказав: “Господи прости їм, бо не відають, що творять”. Це є найвищі приклади людської досконалості, в якій не може бути місця жодним образам.

Та поки ми не стали такими досконалими як Будда чи Ісус Христос, кращим засобом від образи буде прощення та примирення. “З своїм супротивником швидко мирися, доки з ним на дорозі ще ти” (Матвія 5:25). Тож: мирись, мирись і більше не дерись. От прочитали ми ці рядки, а тепер якщо ви на когось ображені, з кимось посварились, слабо взяти піти до тої людини (чи хоча б просто подзвонити) і попросити пробачення (нехай та людина буде, хоч 100% неправа, а все рівно попросити пробачення, зробити крок до примирення). Слабо? Так, часом то дуже важко зробити, гордість мішає. Якщо ж ви надалі будете лишатися ображеними, то знайшов для вас в інтернеті спеціальну, чудову мантру, яка так і називається: “Мантра для ображених”. Всім ображеним рекомендую роздрукувати її на аркуші паперу і щоранку з виразом та інтонаціями читати перед дзеркалом.

Мантра для ображених:

Я такий важливий півник, що не можу дозволити, щоб хтось чиним за своєю природою, якщо вона мені не подобається. Я такий важливий індик, що якщо хтось сказав чи вчинив не так, як я очікував – я покараю його своєю образою. О, нехай бачить, як це важливо – моя образа, нехай він отримає її в якості покарання за свій «проступок». Адже я дуже, дуже важливий півник!

Я не ціную своє життя. Я настільки не ціную своє життя, що мені не шкода витрачати його безцінний час на образу. Я відмовлюся від хвилини радості, від хвилини щастя, від хвилини грайливості, я краще віддам цю хвилину своїй образі. І мені все одно, що ці часті хвилини, складуться в години, години – в дні, дні – в тижні, тижні – в місяці, а місяці – в роки. Мені не шкода провести роки свого життя в образі – адже я не ціную своє життя.

Я не вмію дивитися на себе збоку. Я настільки не вмію дивитися на себе збоку, що ніколи не побачу мої зрушені брови, надуті губи, мій скорботний вигляд. Я ніколи не побачу, наскільки я смішний у цьому стані і ніколи не посміюся над його і своєю безглуздістю. Ніколи. Адже я не вмію дивитися на себе збоку.

Я дуже вразливий. Я настільки вразливий, що я змушений охороняти свою територію та відкликатися образою на кожного, хто її зачепив. Я повішу собі на чоло табличку «обережно, злий пес» і хай тільки хтось спробує її не помітити! Я оточу свою вразливість високими стінами, і мені плювати, що через них не видно того, що відбувається зовні – зате моя вразливість буде в безпеці. Адже мені так дорога моя вразливість.

Я дуже залежний від інших. Я такий залежний від інших, що не пропущу ні одного погляду, жодного слова, жодного жесту. Я буду стежити за іншими постійно, я буду оцінювати кожний їх прояв щодо себе і якщо я вирішу, що він неправильний, то я покажу наскільки вони неправі! Адже ті, що навколо і поруч, повинні підкреслювати мої достоїнства, повинні відтіняти мою велич, і не дай Бог, вони вчинять інакше. Я ображуся, щоб приховати – як сильно я залежний від них, від інших.

Я – чужий раб. Я раб слів і вчинків інших людей. Від них, моїх господарів, залежить мій настрій, мої почуття, моє самовідчуття. Не я – вони – несуть за це відповідальність. Не я – вони – винні в тому, що зі мною відбувається. Не я – вони – повинні щось зробити, щоб мені стало легше. Так, мені не важко бути маріонеткою – адже я – чужий раб.

Я роздую з мухи слона. Я візьму цю напівздохлу муху чужого ляпу, я відреагую на неї своєю образою. Я не напишу в щоденнику який прекрасний світ, я напишу – як підло зі мною вчинили. Я не розповім друзям як я їх люблю, я пів вечора присвячу тому, як сильно мене образили. Мені доведеться влити в муху стільки своїх і чужих сил, щоб вона стала слоном. Адже від мухи легко відмахнутися або навіть не помітити, а слона – ні. Тому я роздуватиму муху до розміру слона.

Я бідний. Я настільки бідний, що не можу знайти в собі краплю великодушності – щоб пробачити, краплю самоіронії – щоб посміятися, краплю щедрості – щоб не помітити, краплю мудрості – щоб не зачепитися, краплину любові – щоб прийняти. У мене просто немає цих крапель, адже я дуже, дуже обмежений і бідний.

Я дуже нещасний. Я настільки нещасний, що слова і вчинки інших людей, постійно зачіпають моє нещастя. Адже я дуже важливий півник, але не ціную своє життя, я не вмію дивитися на себе з боку і люблю роздувати з мухи слонів, я дуже вразливий, залежу від думки інших і вбогий, по суті. Не ображайте мене, краще пошкодуйте. Тому що я дуже нещасний.

P. S. Духи вещают: А еще порой доходит, что некоторые люди и вовсе по сущим пустякам обижаются, например, на строителей, за то, что фасадный декор не такой, каким он виделся в голове хозяина. Но ведь у строителей головы другие и вполне возможно, что их вариант фасадного декора куда лучше, а обида хозяина не стоит и выеденного яйца.