В гостях у масаїв

Posted by on September 13, 2012

Масаи

Ми під’їхали до придорожнього поселення і покликали вождя. Вірніше, я просто гукнув по-англійськи, що нам потрібен вождь, і на крик дійсно вийшов старійшина. Можна було просто зупинитися і нічого не кричати, тому що у поселення вешталося з десяток воїнів і стільки ж дітей. Побачивши нас, діти поплескали один одного по спині і по щоках, зігнали мух і підійшли до машини. А воїни підняли списи і уважно стежили, як би ми не зробили несанкціоновані знімки.

Поселення масаїв називається бом. Це кілька хатин, обгороджених краалем, – круглою стіною з переплетених між собою колючих гілок і сухого листя сизалю. Зебу (корів) в крааль заганяють рідко, бо він у масаїв невеликий. А ось кіз на ніч ховають, коли холодно, сплять з ними в хатинах. Пасуть худобу діти, а охороняють масаї-воїни, тобто неодружені хлопці, головна мета у яких – зробити подвиг, довести, що вони готові до одруження. Справжнім подвигом вважається вбивство лева або леопарда (в даний час рідкий випадок), подвигом другого ступеню – вбивство злодія, ну а крадіжка чужої корови входить в прямі обов’язки воїна і подвигом вважається тільки велика кількість таких крадіжок.

Масаи

Хатини масаїв – це ті ж переплетені гілки, але на каркасі з товстих зігнутих жердин і обмазані глиною і гноєм. Хатини у найвищих людей планети дуже маленькі, ледь не менше, ніж у пігмеїв. Але ми відволіклися. Щоб побачити хатини, треба спочатку домовитися з вождем про прохід у поселення.

Масаи

Вождем виявився довжелезний сухий чоловік років п’ятдесяти з левиними іклами у вухах, великим годинником «London boy» і ще парою більш дрібних годинників на зап’ясті. Рот у нього був щербатий, з дірою в передніх зубах, і з дірки стирчала сигарета. Тобіас сказав, що знає цього вождя, звуть його Мандака, він вчився в коледжі, і має двоповерховий будинок у місті, але роль свою грає непогано і навіть смердить завжди натурально, по-дикому. Тобіас був з племені чага, а вони ще й не те про масаїв можуть наговорити, всьому вірити не можна. До того ж за час поїздки Тобіас встиг назвати мандаками вже не менше трьох масаїв, які організовували продаж червоних накидок на стоянках. Жінки-масайки трясли зв’язками бус та накидками, а мандаки їх охороняли.

Вождь подивився на нас, оцінив наші фінансові можливості і назвав ціну: п’ятдесят доларів. Я попросив Тобіаса, щоб він на суахілі уточнив у вождя, як його звуть і скільки йому років. Але Тобіас задавати питання відмовився, сказав, що масаї намагаються не називати своїх імен при сторонніх, а віку свого не знають, вони живуть без часу.

Все-таки я зважився назвати вождя Мандакою, дістав тридцять доларів і сказав, що це останні гроші. Мандака подивився на годинник, нігтем постукав по стрілці «London boy» і сказав щось. Гід переклав, що вождь пропустить нас у бом на цілу годину, але – за п’ятдесят доларів. Я порився по кишенях і знайшов ще шість доларів. Я спеціально готувався, порозсував одиночні долари по всіх кишенях, щоб масаї повірили, що я їм віддаю останні гроші. До речі, цей прийом спрацьовує всюди – хоч в Єгипті, хоч в Швейцарії.

Я сказав, що шість доларів – наші самі останні гроші, і Мандака погодився на тридцять шість, дві готельні ручки і розпочатий стовпчик «Мінтон». Він знову постукав по «London boy» – і зробив знак воїнам, щоб відкривали.

Воїни підійшли до огорожі і відкрили масайскі «ворота» – відсунули розсувну частину колючої огорожі, і ми увійшли в бом. Негайно жінки залишили свої заняття, вишукувалися перед нами і почали співати та танцювати. Після недовгого співу та танцю жінки завмерли і заохкали. Тобіас сказав, що так у масаїв починається весілля.

Масаи

Після охання винесли бляшане відерце з темною рідиною трупного запаху. Вождь зробив кілька гучних ковтків і простягнув мені відерце. Пригощайся!

Тут треба відразу сказати, що масаї довго не живуть, і це притому, що тривалість життя їхніх сусідів – горян чага, наприклад, дуже висока, і чага в п’ятдесят-шістдесят років виглядають на сорок. Провідник Міллера, підкорювача Кіліманджаро, Іоханна Лауо помер в 1996 році у віці 132 років! Довгожительство чага – явище масове. А у масаїв чоловіки, які дожили до 45 років, автоматично стають шанованими старійшинами і вождями. Що їдять чага? Нічого особливого: смажене м’ясо з бананами і капустою, вівсянку і все, що продається в сучасних магазинах, навіть китайську локшину швидкого приготування. На відміну від чага, кухня у масаїв своєрідна та неповторна. Основна їжа – молоко або кисле молоко, або кров з молоком. Кров беруть у зебу з вени на шиї, протикають гострою трубкою. Націдивши з піввідра крові, ранку замазують глиною. Їдять масаї також м’ясо, але дуже рідко, тому що заколювати здорову худобу у них не прийнято. Загалом, їдять вони тільки полеглих тварин або дуже старих, яким з жалості допомагають відійти у інший світ.

Масаи

Звички щось запасати у них немає, способів збереження м’яса вони не знають. Тому вони сідають біля туші, відрізають по шматочку м’яса, смажать і їдять, смажать і їдять. Два масаї за добу безперервного поїдання можуть з’їсти зебу середніх розмірів. А для поліпшення травлення вони поїдають разом з м’ясом коріння дикої багаторічної трави, схожої на гігантський полин, це єдиний овоч, який вони коли-небудь їдять.

Масаи

Кожен народ в Танзанії має свій традиційний алкогольний напій. На узбережжі варять найміцніше пиво з верхівки пальми (14 градусів в перший же день бродіння!), називається воно мназі, на півдні п’ють кукурудзяне пиво, в центрі Танзанії роблять чисте пиво-медовуху. Чага багато, по 2 – 3 літри за раз, п’ють мбеге – брагу з ферментованого бананового пюре (10 – 12 градусів). А масаї п’ють молоко або кров або готують кров’яно-молочну суміш, яку ще й зброджують 2 – 3 дні, а то й тиждень. Сусіди-банту називають цей напій «дике віскі» і говорять про нього з огидою.

Зараз в Танзанії чаклунство заборонено законом. Але ще сорок-п’ятдесят років тому в кожному племені був шаман, негри мазали обличчя сажею і охрою, а чаклуни надягали перед камланням шкіряні маски. Масаї не визнають законів, і тому вони і чаклують, і моляться, і навіть жертви приносять. Бог у масаїв поступливий, він дозволяє їм робити все, що вони захочуть, навіть красти і вбивати, лише б це не стосувалось людей їхнього племені. Втім, моління і ритуали зведені до мінімуму. Народження дитини не така вже й важлива подія, важливіше не народитися, а вижити, дожити хоча б до ініціації. Церемонії обрізання і висічення хоч і вважаються святковими, але святкують їх стримано. Весілля теж недовго. А похорону і зовсім немає: небіжчиків масаї відносять в савану гієнам і шакалам. Ні в яке переселення душ масаї не вірять, вони навіть не розуміють питання, не розуміють, що таке душа. Людина може бути або живою, або мертвою, і ніякого іншого стану у людини немає.

Масаи

Пити теплу кров я не ризикнув, відерце забрали, і жінки знову почали танцювати. Діти розчісували мушачі виразки та очі, а воїни зібралися в коло і стрибали, хто кого перестрибне, доводячи тим самим парубоцьку вдачу. Молоді масаї у вільний час стрибають. Не розмовляють, тим більше не читають, а підстрибують на одному місці, намагаючись не згинати ноги. Чим пряміше ноги і вище стрибок, тим здоровіше хлопець, тим легше йому буде одружуватись. Звичайно, і одруження, і кількість дружин у масая залежать, насамперед, від величини стада. Але вміння високо стрибати – друге щастя. Стрибунів поважають, а повага в будь-якому суспільстві чогось та вартує.

Масаи

Нарешті вождь запропонував пройти до хатини. Масайська хатина схожа на маленьку і дуже низьку юрту з солом’яною стріхою. Вікон немає, вхід висотою в половину зросту самого низькорослого масая. На додачу прохід-коридор викривлений, доводиться не тільки зігнутися в поперек, але на повороті ще й не вдарити спину до стіни. Я протиснувся всередину і опинився в напівтемряві. За підсиленим смородом стало ясно, що десь поруч знаходиться недопите відерце з молоком або навіть з «диким віскі». Посередині хатини тліло багаттячко, а дим йшов в невеликий отвір в даху. Через цей же отвір в хатину проникає тонкий стовп світла. Вождь підняв руку, підставив під сонячний промінь долоню, промінь відбився від долоні, розсіявся – і в хатині стало ясно. Потім він прибрав долоню – і знову стемніло. Багаття горить тільки вдень, щоб спати було не димно. Тому коли сонце заходить, в хатині непроглядна темрява. Масаї лягають спати не пізніше сьомої вечора, в тропіках темніє рано. Не сплять лише чергові воїни, вони охороняють стада і бом.

Масаи

Ми вибралися з хатини. Воїни виконали прощальні стрибки, вождь показав на свій «London boy». І хоча стрілки залишилися на колишньому місці, і йому і нам було зрозуміло, що час минув. Хоча, звичайно, у масаїв свій час, а у нас свій, і навряд чи коли-небудь це зміниться. Якби масаї хотіли перейти в наш час і змінити своє життя, вони б давно це зробили.

Автор: Аріф Алієв.

P. S. Духи вещают: А с другой стороны полудикая жизнь масайских племен имеет и свои маленькие прелести. Скажем, масаи даже малейшего представления не имеют что такое бюрократия, юриспруденция, всякие судовые споры и заседания. Что ни говорите, а профессия адвокат по гражданским делам, да или просто любой адвокат, судья, прокурор, чиновник, юрист у масаев точно была бы не востребована, да и не нужна она им вовсе, все судовые споры масаи решают просто, по-старинному: у кого копье побольше, тот и прав.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers