“Найкращий правитель той, про якого народ знає лише те, що він існує. Дещо гірше ті правителі, які вимагають від народу їх любити і прославляти. Ще гірші ті правителі, яких народ боїться, і гірше за всіх ті правителі, яких народ зневажає”. (Лао-Цзи).

Вже ось зовсім скоро на Україні відбудеться великий шабаш темних сил – вибори у Верховну зраду та всілякі зради поменше (там обласні, місцеві, сільські). І як то водиться, вулиці та площі всіх без винятку українських міст та містечок вже завішані обличчями кандидатів у тепленьке депутатське крісло. Всі вони, певно що, обіцяють «золоті гори» своїм виборцям, «покращення життя вже сьогодні», «соціальний захист», і так далі, і тому подібне, тільки б їх обрали. А через 4-5 років знову все повторюється, як то кажуть: «наша песня хороша, начинай сначала». Взагалі цей сайт хоч і не стосується політики жодним боком (і сподіваюсь, не буде стосуватись), але таки вирішив зробити маленький виняток і написати статтю, яка трошки, та стосуватиметься тієї брудної панянки – політики. Але і не стільки політики, скільки просто життя та людської психології. Може вам не сподобається це що тут напишу, але це правда (принаймі, для мене). Отож:

Отож, на мою скромну думку головна (і навіть глобальна) помилка багатьох людей полягає в наступному: люди в переважній своїй більшості очікують, що до влади неодмінно має прийти якийсь хороший дядя президент (як варіант цар, король, пророк), який одразу (чи майже одразу) всюди і скрізь наведе лад і порядок, після чого всі житимуть багато, довго і щасливо. Але чогось він гад такий, цей міфічний суперпрезидент все ніяк не з’являється. О так, перед виборами всі вони прагнуть видати себе за НЬОГО – суперпрезидента, та ось непорядок, як тільки приходять до влади, все і далі лишається як було – стабільно погано, і так до нових виборів без вибору…

Якщо ви шановний читач (ким би ви не були) теж вірите у прихід міфічного суперпрезидента (чи супервлади), який неодмінно всім все зробить добре, то спішу вас дещо засмутити – він ніколи не прийде. Таке буває хіба у якихось казках, але ніяк у реальному житті. Хто б не прийшов до влади, будь-яка партія, будь-який президент, у людей завжди будуть нарікання, просто така вже людська природа та психологія – бути чимось незадоволеним, а ще – перекладати відповідальність за власне життя на когось ще (в даному випадку на владу). Але люба влада в принципі не може (чи майже не може) зробити нічого доброго для людей, по тій простій причині, що вона сама складається з таких же самих людей, грішних, недосконалих, часом жадібних, часто боязливих і майже завжди егоїстичних. Подумалось, а може варто запросити нами правити якихось високо просунутих інопланетян з планети «Альфа-Центавра», але це вже з області фантастики, краще повернімось на грішну землю.

Часом люди критикують можновладців, буцімто ті зовсім не дбають за народ, а самі бісяться з жиру. Так, не дбають за народ (більше того, мають його десь далеко і глибоко), так, бісяться з жиру, ставлячи собі золоті унітази. Але спитайте себе, якби ви опинились на місці можновладця, чи не вели би себе так само, чи змогли б побороти цю спокусу (а спокуса владою та грошима – одна з найсильніших), чи маючи величезні доходи (або маючи можливість їх мати) їздили б на жигулях (а не хоча б якомусь лексусі), жили б у двохкімнатній квартирі (а не розкішній віллі) ?

Розповім вам маленьку казку. Жив був один дракон. І як кожний порядний дракон він то і діло наводив страху на околиці, тероризував навколишні села, гамаючи зазівавшихся невдах. Звісно, з драконом намагалися боротись, чимало хоробрих та відважних лицарів впевнено йшли у драконе лігово у надії вбити дракона. Але жоден з них не повернувся назад, а дракон і далі продовжував собі «жити-не тужити». І ось черговий лицар знов хоробро скаче в «гості» до дракона, вступає з ним у жорстокий двобій, і о диво – перемагає! Та не тут то було, той лицар одразу почав дуже пихатитись своєю перемогою, як не помітив, а сам перетворився на дракона. Насправді печера, в якій жив дракон, була всіяна кістьми вбитих, ні не лицарів, а драконів, просто кожний лицар перемагав дракона, але потім сам ставав таким самим драконом. Між іншим цей дракон живе і досі… Хочете його перемогти? Ласкаво просимо, але не нарікайте, коли хтось потім переможе вас.

На завершення можна лишень пригадати велику мудрість: «Хочеш змінити світ? Почни з себе.» І нема чого чекати, коли хтось зробить все добре, ви маєте самі зробити добре для себе та навколишніх людей. Можна почати з простих дрібниць, наприклад, прибирати після себе сміття у парках та на природі. Знаєте, кожен народ має ту владу, на яку заслуговує, я з цим висловом погоджуюсь на всі двісті відсотків. Так, наша влада далеко не бездоганна, але ми самі її заслужили. Як доказ цього пройдіться навколишніми парками та «помилуйтесь» горами сміття залишених не інопланетянами, а простими українцями. Або поїдьте у якесь маленьке містечко (чи навіть село), підіть у клуб на дискотівку та послухайте, як там спілкується тамтешня молодь. А потім не дивуйтесь, що ми обрали президента-зека.

Одне я знаю точно, моє життя, мій благоустрій залежатиме тільки від мене самого, а ваше життя, ваш благоустрій залежатиме тільки від вас.

P. S. У день виборів обов’язково прийдіть на виборчу дільницю та проголосуйте за ту партію і тих кандидатів, які вам найбільше імпонують. Але тільки не чекайте, що вони покращуватимуть ваше життя замість вас.

P. P. S. Духи вещают: А вообще порой хотелось бы отправить наше «любимое» украинское правительство на какую-то обычную нормальную работу. Скажем, ремонт стартера в Киеве, и посмотреть на выражение их лиц. А то крутить гаечным ключом это вам не законы в Верховной раде принимать, может, научились бы уму-разуму.