Письмо – теж магія

Posted by on January 9, 2015

письмениця

Існує на світі таке прекрасне хобі – посткроссинг. Це можливість надсилати поштівки випадковим людям у різні країни. І написати на них щось важливе. А ще у вашу поштову скриньку потрапляють листівки з різних місць, в яких ви тільки і мрієте побувати. Подумати тільки, а оцей простий шматочок картону, обклеєний марками, вже там був. І годі собі уявити, скільки рук торкалися його, поки він не потрапив до ваших. І якими дорогами він мандрував – де проїжджали фури, над чим летіли літаки? Але зараз я не про це. Мені випало надсилати листівку одній феміністці. І вона дуже хотіла, щоб на поштівках для неї були зображені жінки, які роблять щось екстраординарне. І я, не мудрствуючи лукаво, надіслала їй листівку з портретом жінки, що пише.

«Що може бути звичніше від письма?», – скажете ви. Але замисліться на хвилинку… Вміти писати – це дар, який не багатьом дістався – якщо озирнутися на всю історію людства. Вдумайтеся…. Попри стереотипи, за інформацією перепису населення у Російській Імперії 1897 року серед українців вміли читати і писати 23 % чоловіків і лише 4(!) % жінок [1].

Ми живемо в щасливу добу, коли у мільйонів людей, нарешті, з’явився голос. Історично оця можливість викласти свої думки на папір і так поділитися ними з однією людиною чи з сотнями тисяч була прерогативою чоловіків, рідше – жінок, чиї родини мали достатньо статків, щоб оплатити навчання. І питання було не лише в оплаті. Наприклад, чимало українських дівчаток кінця 19 століття не могли вчитися через те, що була нагальна потреба у їхній праці у домашньому господарстві. І можливості відірватися від важкої праці із забезпечення родини одягом та їжею у переважної більшості з них не було. Хоча винятки є завжди. А тепер наймонотоннішу роботу за нас роблять машини, і ми можемо вчитися. І уявіть, тепер ми можемо почути голоси людей різних національностей, статків, професій. Їхні думки та погляди на світ. Розділити їхні почуття. Ми можемо чути не лише невеличку купку людей, а багатьох! Людей різних-різних типів, а не лише інтелігентних чоловіків, як це переважно траплялося.

І знати чужу думку – це скарб. Звісно, ми тепер нарікаємо, що у світі завдяки Інтернету стало забагато інформації. Що кожен постить, що йому заманеться, часто – примітив (з нашої точки зору). Але що для одного – «сміття», для іншого – відкриття. Залежить від погляду. Й індивідуальний голос кожного важливий для цілісної картини світу.

Хоча картина у мене трішки спрощена. Хто вмів писати і для чого вчився це робити у різних регіонах та століттях – це тема для тисяч дуже поважних та ретельних досліджень.
Що пише жінка, зображена на листівці? Листа? Хіба це не магія – коли слова вміють долати відстань? Коли людина може дізнатися думки, спостереження і почуття іншої людини, навіть якщо між ними сотні кілометрів?

Можливо, вона робить запис у свій щоденник? Теж магія. Бо наскільки розвантажує серце і розум проста можливість не тримати все пережите в собі, а просто викласти на папір. Сказати, реалізувати, випустити – хоча б для себе самого. Іноді здається, що скидаєш із серця тонни вантажу. І багато новітніх психологічних практик фокусуються саме на терапевтичних листах самому собі. Які зберігаєш або знищуєш. А ще у щоденник можна писати для того, щоб зберегти якісь дорогі для себе події. Хоча б на папері, бо пам’ять з роками потопає у тумані.

Можливо, вона пише художню книгу? Так невагома матерія фантазій стає реальною. І в неї можуть поринути інші люди, вона стає надбанням світу. Звичайно, в уяві кожного написане слово оживає по-своєму. У своїх фарбах. Одні і ті ж слова – і тисячі різних кольорів і картин. Хіба не диво?

Чи міркує над питаннями, важливими навіть для вас? І ви прочитаєте її слова, і вони стануть для вас відкриттям, частинкою пазла, яка знайшлася? Частинкою, важливою для формування вашої власної думки, якою ви потім так само зможете поділитися іншими? Через книги ми можемо спілкуватися з людьми, відділеними від нас кілометрами та епохами.

Гірська зозуля зранку закувала!
Мандруючи,
Напевно, на нічліг
Цвіт мандаринів,
Зрештою, обрала [2].

Це був вірш невідомого японського поета (чи поетеси) з антології «Кокін-сю» 905-913 рр. І ви можете глянути на мить краси спостережливими очима людини, яка вже понад тисячу років як померла. І жила у зовсім іншій культурі, ніж наша. Так далеко! Одна мить! Спів зозулі, якої теж тисячу років як немає. І аромат мандаринового цвіту, який розтанув у повітрі і немає його більш. Хіба нащадки тієї зозулі досі співають, і нащадки того дерева досі розквітають, тому і ми можемо вихоплювати для себе миті чарівності. І писати про них іншим. І цим ми стаємо разюче близькими японцям, які жили тисячу років тому. А зрештою – усім людям.

Можливо, жінка пише наукову статтю? Аж страшно думати, скільки наукових відкриттів та досягнень сталися лише завдяки тому, що в людей завдяки писемності була можливість вивчити дослідження інших, віддалених у часі і просторі? Ох, без писемності не було би ні польотів у космос, ні туші, яка максимально збільшує вії. Не було би вашого комп’ютера та багатоповерхівок. О ні, масштаби колосальні, одним розумом вхопити важко.

А раптом вона пише рецепт смачнючого пирога для подруги, щоб та могла потішити ним свого чоловіка і діток, – і так висловити свою любов? Різним технікам рукоділля, садівництва, виховання дітей ми також вчимося завдяки письму.

Письмо винайшли генії. І не за одну мить… Від наскельних малюнків палеоліту до піктограм 9000 років до н. е. у Сирії… І до першої справжньої писемності – шумерських табличок з клинописом (2750 років до н. е.). І до нашого фонетичного письма, коли звуки позначаються буквами…

А ще – вітання китайцеві Цай Луню, який у 105 році винайшов папір. О так, всі книги – які стоять на вашій поличці виглядають саме так завдяки йому.

От візьміть вашу улюблену книгу… І згадайте Гутенберга, який винайшов друкарський станок. А ще хтось вигадав чорнила, якими вона надрукована. А хтось їх виготовив. Якісь люди заготовляли матеріали для оцих чорнил, а інші – робили із цього всього чорнило. А ще, з іншого ракурсу, – автор книги. Коректор, редактор. Власник друкарні, менеджер. Водій, який віз книгу з друкарні у книгарню. І продавець. І ще десятки людей. Ось і маєте вашу книгу.

І… Візьміть свою кулькову ручку. Стисніть її пальцями. Правда ж щастя, що у вас ці пальці є, що якимось дивним чином з атомів, що перебували у зірках, які мільйони років тому вибухнули, склалися молекули ваших пальців? Які так вигадливо гнуться і відчувають дотик ручки до шкіри?

Між іншим, принцип дії кулькової ручки запатентував 30 жовтня 1888 року Джон Лауд. Людина трішки змінила світ. Але чи вигадав би він це, якби не існувало письма? О, а скільки людей взяли участь у процесі винайдення, виробництва, продажу та транспортування пристрою, з якого ви зараз читаєте цю статтю. І його програмного забезпечення, і Інтернету? А ще – мого ноутбука, завдяки якому я зараз пишу вам цю статтю? Чи реально було би це без письма?

Письмо – завжди досягнення. Тріумф батьків – перша написана дитиною літера. Що ж, візьміть папір, ручку, і напишіть рідним для вас людям (родичам / друзям / коханим) що ви їх любите. Оце і буде справжня магія, правда ж?

P. S. А феміністці моя листівка сподобалася. Вона теж думає, що жінка, яка пише, робить щось екстраординарне.

Автор: Олександра Канафоцька

1. Кісь Оксана. Жінка в традиційній українській культурі (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) : монографія / Оксана Кісь; НАН України, Інститут народознавства. – 2-ге вид. – Львів, 2012. – 287 с. – Бібліогр. : с. 254 – 286
2. Японська класична поезія / Передмова та переклад з яп. І. П. Бондаренка; Худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. – Харків: Фоліо, 2007. – 415 с.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers