Що таке геніальність на даному історичному етапі розвитку свідомості людини

Posted by on April 24, 2017
Журнал Пробудження

геніальність

У цьому есе поговоримо про передумови раптового попиту на геніальних людей. Повинен вам сказати про те, що тема геніальності людини надактуальна по своїй суті і дуже заплутана за своїм змістом. В якості наочного прикладу, візьмемо тему дитячої геніальності (діти вундеркінди, обдаровані діти, діти Індиго). Усі батьки прагнуть виховати обдаровану дитину. Але як тільки вникають у саму суть питання, то розуміють те, що їм самим не вибратися з цього «темного лісу».

Вони закликають на допомогу психологів і педагогів з «центру раннього розвитку». Але і професіонали своєї справи (психологи і педагоги) до кінця не розуміють, кого вони виховують; майбутнього генія або просто успішну особистість. Не розібравшись у суті питання («Що таке геніальність?»), психологи разом з педагогами пішли по лінії найменшого опору. Для того щоб задовольнити ажіотажний попит на обдарованих дітей, вони підмінили поняття. Сьогодні у всіх центрах раннього розвитку світу, садочках для обдарованих дітей, виховання спрямоване на розвиток не стільки дитячої обдарованості (базова форма геніальності), скільки на тренування (копіювання) конкретного таланту: танці, музика, малюнок, шахи, вивчення мов. Всі ці таланти виховуються на інтелектуальному базисі свідомості. В той час, як обдарованість дитини характеризується, насамперед, її креативною здатністю або вмінням пропонувати оригінальне нестандартне рішення.

Розминку настільки складної теми закінчили, перейдемо безпосередньо до нашої розмови. Повинен сказати про те, що про геніальність людини не варто говорити як про деяку загальну, а то й абсолютну ідею. Правильніше буде розмірковувати про геніальність як про корисну модель. Наприклад, креативну модель геніальності. Споглядальну модель геніальності ченців Дзен. Йогівську психоенергетичну модель геніальності. У книзі я розглядаю феноменальну модель геніальності.

У теж час, сама тема геніальності має давню і загальну історію. Ще стародавні греки говорили про геніальність як про «манію» або творчу одержимість духом. До речі, якщо ви хочете зрозуміти, що таке геніальність, дуже уважно ознайомтеся з історією Давньої Греції. Всього лише за три століття (від шостого і по друге століття до нашої ери) стародавні греки дали світові стільки геніїв, що сьогодні здається, що все це відбувалося не на нашій Землі, а десь у інопланетян. З одного боку мудреці Стародавньої Греції відкрили світові новий вигляд цивілізації людей. З іншого боку, древні греки особливо в особі Аристотеля, прийшли до висновку про те, що для людини більш важливим є розвиток метафізичного розуму (спостереження й умовиводи природних явищ). Геніальний розум Аристотеля на цілих 23-ри століття (до початку 21-го століття) загальмував прогрес геніальності людини. Якщо геніальністю вважати креативну і феноменальну здатність людини, то саме Аристотель повернув хід історії в бік розвитку інтелектуальної свідомості і тим самим обмежив розвиток креативного, а тим більше феноменального розуму.

Після Аристотеля був Давній Рим, який збагатив цивілізацію людей латинською культурою, римським правом і моделлю сильної держави. Сьогодні у всіх мовах світу дуже багато слів латинського походження. Так як римські аристократи використовували метафізичний спосіб розуму, то геніальність, в той далекий час, тільки малася на увазі під словом «genius» (дух), без явної тенденції її розвитку. Потім було тисячоліття «темного середньовіччя», де всіх креативних людей переслідувала інквізиція. Настала епоха італійського Відродження, яка дала світові стільки геніїв, що мимоволі напрошується висновок про відродження Стародавньої Греції через дві тисячі років.

Особливий інтерес представляє геній Леонардо да Вінчі. Це геній універсального плану. Зазвичай геніальність людини проявляється в одному конкретному таланті. Леонардо да Вінчі був генієм в живописі, геніальним винахідником, геніальним рисувальником анатомії людини, геніальним вченим.

Після італійського Відродження, настала нова ера в житті геніальних людей. Геніальні люди стали з’являтися у багатьох сферах людської діяльності. Особливо обдарованим на геніальних людей було 19-те століття. Було зроблено багато наукових відкриттів. Стали масово з’являтися генії в: живописі, музиці, поезії, літературі, філософії. Характерним було те, що в 19-му столітті генії царської Росії були «попереду планети всієї». Вірніше тоді було дві Росії. Росія царського самодержавства і креативна Росія геніальних людей.
20-те століття було знаменне тим, що нарешті визнали геніальних людей вищим рівнем розвитку людського розуму. Популярним був вислів про те, що тільки генія можна назвати людиною. Всі інші люди – тільки на шляху до людини (геніальності). Саме ця ідея і лягла в основу книги «Феномен геніальності людини «СВ». Справа в тому, що при глибокому аналізі виявилося те, що розум генія здатний працювати феноменально. На цей доказ я витратив 30-ть років творчого життя і як результат – книга-дослідження під другою назвою «Феноменальна геніальність». А ось люди звичайного розуму, у житті використовують в основному тільки один базовий (інтелектуальний) формат свідомості. Іншими словами, для того щоб звичайній людині стати генієм, потрібно розвинути у своїй свідомості дві додаткові матриці (базисні навички): креативну і феноменальну.

Якщо з креативною матрицею свідомості сучасна людина більш-менш знайома. То при обговоренні феноменальної матриці виникає багато питань. В поясненні, а вірніше, описі феноменального розуму, нам не обійтися без теоретичних основ квантової фізики.

Ось ми і підійшли до найголовнішого моменту всієї книги про «феноменальну геніальність». У 60-тих роках минулого (20-го) століття, стався корінний переворот в усьому природознавстві. Раніше (до середини 20-го століття) поширеною була консервативна думка про те, що об’єктивні закони природи існують незалежно від того, як ми про них думаємо. Філософи в пізнанні світу, розділилися на «матеріалістів» та «ідеалістів» і багато списів зламали на те, що первинно: буття або свідомості? Із звичайної та реальної точки зору, дійсно всі об’єкти нашого світу, що підкоряються законам природи і не залежать від нашої свідомості. З цього випливає те, що «матеріалісти» були праві. Але з точки зору, більш глибокої і важкої для нашого розуму квантової теорії, правий той на кого спрямований «квантовий вектор» уваги.

«Матеріалісти» праві, якщо розглядати світ наших звичайних об’єктів. Але якщо «копнути» вглиб природи і перейти до законів мікросвіту (субатомних частинок), то ми стикаємося вже не з об’єктивною, а «змішаною» (об’єктивно-суб’єктивною) реальністю, де наш звичайний розум відмовляється розуміти те, що відбувається. Адже твердження, що «закони мікросвіту залежать від того, як ми їх спостерігаємо» позбавлене здорової логіки. А ось квантові теоретики на повному серйозі стверджують, що якщо ми задамося метою побачити електрон як частку, то ми так його і побачимо. Якщо поставимо мету побачити електрон у вигляді хвилі, то побачимо хвилю. Іншими словами, у пізнанні законів мікросвіту наше природознавство виходить на дві реальності: об’єктивну і суб’єктивну.

Зрозуміло, електрону глибоко однаково як ми його спостерігаємо. Інша справа як наш розум описує це спостереження. Описати це спостереження можна з однієї точки зору (у квантовій теорії «проста позиція»). А можна з багатьох точок («змішана позиція»). При хвильовому «змішуванні» двох підсистем ми можемо спостерігати резонансне явище або квантову «суперпозицію». Світ звичайних матеріальних об’єктів наш розум описує з одної, так званої класичної точки зору. У квантовій фізиці це називається «світом явного порядку». А ось у квантовому просторі існує інший, так званий «імовірнісний світ» або «світ неявного порядку». Якщо квантову теорію спроектувати на світ нашої психіки, то ми отримаємо три світи нашої свідомості.

Світ щільної або матеріальної об’єктивно-психічної енергії. Світ тонкої або суб’єктивно-психічної енергії і світ тотально-тонкої або голограмно-психічної енергії. Те, що відповідає трьом квантовим позиціях: «проста», «змішана» і «суперпозиція». Тим більше «світ явного порядку» і «світ неявного порядку» цілком можна віднести до нашого «свідомого» і «підсвідомого». Хочу підкреслити важливу думку. Не можна фізичні закони зовнішнього світу, прирівнювати до психічних законів нашого внутрішнього світу.

Але в квантовій теорії ми не говоримо про цю рівність, а лише тільки розмірковуємо про опис цих законів при допомозі нашого суб’єктивного розуму. Описуючи як фізичні, так і психічні закони нашого буття, ми виходимо на голограмний (цілісний) метод еквівалентності, де буття і свідомість стає одним цілим. У квантовій (суб’єктивній) реальності, питання первинності буття і свідомості відпадає саме собою, оскільки відсутній причинно-наслідковий зв’язок і оціночне розуміння ситуації. Ми не говоримо, добре це чи погано, а всього лише спостерігаємо одну з трьох квантових позицій: «просту», «змішану» або «суперпозицію». Саме в квантовому розумінні як фізичного, так і психічного світу, і складається революційний переворот в усьому природознавстві, який стався в кінці 20-го століття.

Навіть сьогодні, коли ми знаємо про «магічної реальності» Карлоса Кастанеди, «квантової психології» Стівена Волинські, про «трансерфінг» Вадима Зеланда, багато хто, в тому числі розумні люди, не можуть погодитися з тим, що епоха Аристотеля з його «метафізичним розумом», який перетворився в наш інтелект, безповоротно йде у минуле. На її місце приходить епоха людей феноменального розуму. Людей мудреців, геніїв і творців нового, в тому числі і нових реальностей. До вашого відома, нових реальностей, згідно Вадиму Зеланду, у «просторі варіантів може бути безліч, а не одна аристотелівська реальність, до якої ми були «прив’язані» цілих 23 століття.

Що нам дає прихід нової та такої заплутаної квантової реальності? Перш за все, головний біль для всіх розумних людей. Дуже боляче відмовитися від того, що стало для нас: зрозумілим, звичним і вічним. Але це біль зростання нашої свідомості. Ми повинні перехворіти однолінійною аристотелівською реальністю і піти далі, спочатку в світ багатопланової (креативної), а потім в світ голограмної (феноменальної) реальності.

Якщо продовжити історичну тему геніальності людини, то необхідно повернутися в 60-ті роки минулого (20-го) століття. Тоді психологи, що займаються креативним мисленням, прийшли до висновку про те, що існує «конвергентне» або однолінійне та «дивергентне» або багатопланове мислення. Саме дивергентне мислення, тоді і було передумовою у дослідженні геніальності людини. Геніальності, передусім науково-технічного плану. І не стільки практичне, скільки теоретичного характеру (ТРВЗ – теорія рішення винахідницьких завдань).

Іншими словами, завдяки теоретикам квантової фізики і креативним психологам, у світовому природознавстві стався революційний переворот. Всі розумні люди зрозуміли те, що однолінійне або конвергентне мислення – це всього лише частина, а не ціле як вважалося раніше (до середини 20-го століття). Тим більше частина протилежна дивергентному (креативному) мисленню. Я вже не кажу про голограмне (цілісне) мислення. Людина креативного мислення ще здатна «дружити» з інтелектом. У людини феноменальної свідомості (творець нового напряму, геній, мудрець), інтелект служить в якості примітивного розуму, для того щоб пояснити іншим людям свої геніальні ідеї.

Адже феноменальна реальність не піддається дослідженню на базі нашого інтелектуального інструментарію. Тому генію, для того щоб бути зрозумілим і «зблизити» феномен з інтелектом, спочатку доводиться розробляти свою власну реальність у вигляді базової теорії і філософії. І лише після такої грунтовної підготовки, Гуллівер намагається пояснити ліліпутам базові положення своєї реальності, яку він і сам до кінця не розуміє, тому, що основна частина його ідеї знаходиться в «світі неявного порядку» (на глибині підсвідомості). Запам’ятайте просту істину: «Ні одна геніальна ідея не має кінця. Кінцевою, може бути лише ідея, заснована на інтелектуальному розумі. Геніальна ідея креативного і феноменального характеру – це початок нового напряму, який буде вдосконалюватися нескінченно, поки буде жити людська свідомість».

Згадайте геніального Канта, який філософськи обґрунтував те, що «річ-у-собі» (ноумен) пізнати неможливо. І сьогодні, філософи різних рівнів, намагаються обґрунтувати кантівську «річ-у-собі», не розуміючи того, що є світ понятійний або інтелектуальний (Карлос Кастанеда іменував «тоналем»), а є світ голограмний («нагваль» по Кастанеді), який пізнається тільки феноменально, на рівні тотальної (повної) роботи глибинної підсвідомості.

У зв’язку з приходом в людське природознавство квантового розуміння світу, у психологів світового рівня виникла архіпроблема : «Як бути з інтелектом?» Всі розумні люди зрозуміли те, що можливості нашої інтелектуальної свідомості обмежені домінантою лівої півкулі мозку. Необхідно щось робити. Було запропоновано багато моделей креативного розуму. Але основна проблема так і залишилася. Навіть при використанні більш високого креативного розуму, все одно необхідно «спускатися» на більш низький рівень, для того щоб інтелектуально обґрунтувати творче відкриття. Але це в тому випадку, якщо ми за основу беремо креативні моделі вирішення глобальних проблем. Якщо піти далі і перейти на рівень феноменального розуму, то відпадає необхідність в інтелектуальному інструментарії розумінні ситуації. Геній феноменального розуму «бачить» вирішення проблеми у вигляді голограми, як цілісної субстанції на рівні тотально-тонкої енергії.

Оскільки розум генія має три формати свідомості (інтелект, креатив, феномен) або опис світу: щільної, тонкої і тотально-тонкої енергії, то він цілком здатний перейти на більш низький рівень і обґрунтувати своє «бачення» на рівні щільної (об’єктивної) енергії. Не науково довести, а тим більше підтвердити математично, а описати в координатах своєї філософії, відкриття претендує на вирішення глобальної проблеми.

Зрозумійте всю важливість революційного перевороту нашого природознавства. Раніше (до середини 20-го століття), при описі фізичних, психічних і навіть соціальних законів, ми користувалися тільки єдиною можливістю, яка у нас була, під назвою «інтелектуальний інструментарій». Нам здавалося, що зовнішній світ, світ нашої психіки і світ соціуму – це різні субстанції. Ми навіть не помічали, що досліджували ці три різні світи за допомогою одного і того ж інтелектуального методу. У цих трьох, як нам здавалося різних світах, ми намагалися логічно довести існування єдино вірної істини. Правильної істини в науці. Науково обґрунтованої істини у психології. І теоретично інтелектуально обґрунтованої істини у світі соціуму.

З приходом квантового розуміння світу, ми знаємо про те, що істини, як абсолютної субстанції, у «просторі варіантів» просто не існує. Істина, в кінці 20-го століття померла. На її місце прийшли «корисні моделі» у «просторі варіантів». Тепер, описувати будь-який з трьох світів, ми можемо за допомогою однолінійної логічно обґрунтованої «моделі», виходячи з так званої «простої позиції». Цей самий світ, ми можемо описати за допомогою багатопланової (креативної) «моделі», або так званої «змішаної позиції», де відсутня домінанта інтелекту, а є суб’єктивно-об’єктивна реальність.

Ми можемо піти далі і описати світ за допомогою голограми (цілісної) «моделі» або в режимі «суперпозиції», коли дві домінанти (ліва інтелектуальна і права креативна) свідомості, що працюють в резонансі на рівні глибинної підсвідомості. На рівні феноменального розуму, опис всіх трьох світів (фізичного, психічного і соціального) носить голограмний (цілісний) характер. Немає необхідності описувати фізичний світ чи світ соціуму з двох різних позицій (щільний і тонкий, добра і зла), оскільки в просторі тотально-тонкої можливості (енергії) вони ідентичні за своєю суттю.

В якості наочного прикладу, квантового підходу у вирішенні глобальних проблем, візьмемо світ соціуму та спробуємо подивитися (описати) цей світ з квантової позиції. Візьмемо нашу звичайну ситуацію, коли люди в окремо взятій країні живуть за демократичними законами. Якщо в ідеалі всі громадяни цієї країни будуть законослухняними виконавцями цих законів, то з часом їх розум відформатується в плані конвергентного (однолінійного) мислення. Вони будуть мислити однаково, радіти одними і тими ж емоціями і ставитися до свого президента за принципом Аристотеля (звичайні люди повинні ставитися до свого правителя, як домашні тварини відносяться до людини). В цій країні не буде бунтарів-одинаків, серйозної опозиції і креативного класу. З позиції «класичного спостерігача», що живе в цій країні – це ідеальна модель сильної держави. Сьогодні більшість людей інтелектуального розуму, хотіли б жити в такій правовій, економічно зрілій та сильній державі.

З позиції стороннього (квантового) спостерігача все це виглядає зовсім інакше – у вигляді «бджолиної сім’ї», де є цар (у бджіл «матка») і його піддані («робочі бджоли»). Така державна система має стійкий та стабільний характер, але при одній умові. Якщо «робочі бджоли» будуть мати дебільний (однолінійний) розум. Держава, створена за принципом «бджолиної сім’ї», не маючи креативної (нової) складової, з часом стає відсталим народом. З позиції квантового розуміння світу, не важливо те, які закони в окремо взятій країні (демократичні або диктаторські). Якщо ці закони однолінійні (правильно-стабільні) і громадяни в цій країні законослухняні, то з часом їх мізки стають конвергентно-відформатованими. Як результат – за президента демократа чи царя диктатора, настає «тупізм нації».

Ви запитаєте, де вихід із цієї тупикової демократичної ситуації? Адже революції креативного класу, нічого хорошого для соціуму людей не приносять? Насправді, у світі соціуму, необхідна революція не в країні, а в умах людей цієї країни. Настав час відмовитися від інтелектуального підходу у розумінні не тільки фізичних законів, а й соціального життя людей. Демократичні вибори президента і парламенту не вирішують проблеми соціальної справедливості. Країною керує не президент, а люди з великими фінансовими можливостями. Прагнення до великого фінансового ресурсу, погубить Західну Цивілізацію. В кінці тунелю західних розвинених країн, я не «бачу» світла – там глухий кут. Вихід тільки один – революційний переворот у свідомості людей розвинених країн.

Ми повинні відмовитися від правової демократії, справедливого суспільства та сильної держави, в плані економічної, фінансової і військової могутності. Поки не пізно, ми повинні поміняти орієнтацію і з ідеології людини-багатої, перейти на ідеологію людини феноменальної (генія, мудреця, йогівського гуру, святого старця, творця нової реальності). Країною повинні керувати генії феноменального розуму, які бачать перспективу розвитку не тільки своєї фірми, компанії або країни, а всієї планети в цілому. У парламенті розробляти нові закони повинні генії креативного розуму. А в еліті фірми або компанії, повинні бути люди іноватори. Доводити до виконання (технологічна частина) будуть люди інтелектуали. А ось «робочими бджолами» (весь інший народ) повинні бути ті, хто не захотів розвивати інтелектуальні (наприклад, знання трьох іноземних мов), креативні та феноменальні можливості. Тільки в такому випадку, стартові можливості у всіх будуть однаковими, де все в житті людей (суспільстві) буде залежати від рівня їх власних геніальних можливостей.

Я вам навів приклад зі світу соціуму для того, щоб висунути революційну ідею у тому, що класичний (інтелектуальний) метод занадто примітивний для вирішення соціальних проблем. Світ соціуму – це голограмна субстанція (одне іншому) і так само на голограмному (квантовому) базисі необхідно будувати систему життя людей.

Залишимо тему прогресивного громадянського суспільства (ПГО) для просунутих політиків, а самі займімося історією розвитку геніальності людини. Тема геніальності людини особливу популярність набула у другій половині 20-го століття. Підвищений інтерес до геніальних людей був пов’язаний з ажіотажним попитом на обдарованих людей, особливо дитячого віку, в країнах розвиненої демократії. Наприклад, в Японії, з’явилося багато педагогів новаторів, які пропонували свою власну модель виховання майбутнього генія. Справедливості заради, необхідно сказати про те, що всі ці моделі мали досить примітивний, все той же інтелектуальний базис, але це вже було передумовою до величезного інтересу до самої теми дитячої обдарованості. В США була популярною модель дитячої обдарованості, заснована на трьох базисах: інтелект, творчість та мотивація.

Проривом нової якості в розумінні геніальності стала тема «Діти Індиго». У другій половині 20-го століття в США в школах стало з’являтися багато учнів з «синдромом дефіциту уваги», а то ще гірше – з «синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю». Спроби лікарів «збити» гіперактивність у дітей за допомогою депресантів (ріталіну) не принесли результату. Тому в самому кінці 20-го століття (в 1999-му році) вченими, була висунута неординарна (креативна) ідея в тому, що настала Нова Ера людства. Стало з’являтися багато дітей з вже споконвічно закладеними феноменальними можливостями. Насправді, що таке «феномен дітей Індиго», педагоги з психологами не можуть зрозуміти до сьогоднішнього дня. Але геніальною була сама ідея дітей Індиго, яка дозволила зрушити парадигму дитячої обдарованості у бік феноменальної геніальності. Раніше, до дітей Індиго, під дитячою обдарованістю розуміли, що завгодно; дар Бога, талант, успішна дитина, діти «чудової норми». З приходом дітей Індиго, орієнтир дитячої обдарованості змістився в бік феномену ранньої геніальності.

Скажу більше, до дітей Індиго, сам феномен геніальності вважався пріоритетом дорослих людей. Більш того, генієм вважався чоловік, який вже зробив щось геніальне. «Маленьким генієм» називали тільки вундеркіндів (рання обдарованість), так і те, як сам факт, без дослідження феномену дитячої геніальності. З приходом дітей Індиго все змінилося. Тема дитячої обдарованості, в умах психологів і педагогів, розділилася на два напрями: старий та новий. Психологи старого напряму продовжували вдосконалювати тему «успішної дитини» на інтелектуальному базисі. А ось психологи нового напрямку, стали розробляти досить глибоку і революційну тему під назвою «феноменальна дитяча геніальність».

Завдяки Інтернету з’явилося багато фактів вже не дітей вундеркіндів або дітей Індиго, а дітей-феноменів. З’явилися діти аутизми з феноменальною пам’яттю. Діти поліглоти, які в чотири роки знали сім іноземних мов (Белла Дев’яткіна м. Москва). Діти диво-лічильники на базі японського феноменального методу «ментальної математики». Діти «рентгени» («сліпобачачі»). І навіть геніальні діти ідіоти. Ці діти (геніальні ідіоти) не сприймали наш звичайний інтелектуальний світ, але володіли феноменом геніальності в якомусь одному пріоритетному для них напрямку.

На початку 21-го століття намітилася явна тенденція до революційного перевороту в самій системі як дитячої, так і шкільної освіти. Сьогодні система раннього (до трьох років), дитячого (до семи років) та шкільного віку (до 18-ти років), тримається на досить примітивному інтелектуальному базисі свідомості. Ця система не тільки не дозволяє, а й гальмує розвиток геніальних здібностей у психіці дитини. Назріла гостра необхідність у заміні інтелектуального базису в системі освіти на більш ефективний, а саме – креативно-феноменальний або геніальний.

Автор: Олександр Гален.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers