Храми Японії. Частина третя.

Posted by on

Ямадера

Найбільш ґрунтовно нам вдалося познайомитися з життям монастиря Ямадера (у м. Ямагата), де ми були гостями настоятеля храму. Напередодні він сам був гостем нашої виставки і з невластивою його сану цікавістю (хоча чому б і ні) розглядав експонати, представлені у нас в розділі «Ламаїзм». Йому був цікавий цей тибетсько-монгольсько-бурятський буддизм, так не схожий на японський. При вигляді знайомих культових предметів – чоток, дзвіночка, барабана – він схвально кивав головою, а незнайомі хотів зіставити з якимись відомими. Зрештою, він запросив нас до себе – оглянути його «володіння» і пошукати аналогії ламаїстським культовим предметам.

Монастир Ямадера розташований на схилі гори. Звідси його назва: яма – гора, дера – монастир. Однак так називають його тільки в народі. В історії японського буддизму він відомий як Ріссякудзі і вважається другим за значенням в секті Тендай після монастиря Енрякудзі в околицях Кіото.

Ямадера

Разом з нами по щаблях, ведучих до головного храму монастиря – Кампонтюдо, піднімалися кілька десятків прочан. Як і вони , ми «очистилися» від злих помислів в диму священної курильниці; як і вони, доторкнулися до бронзового плеча сидячого біля входу Біндзуру сондзя – буддійської скульптури, що зображає улюбленого учня Будди, шанованого за його особливі лікувальні якості; як і вони, роззулися і босоніж увійшли до напівтемряви храму. Негайно перед нами виник молодий бонза, попереджений настоятелем про майбутній візит експертів виставки. З ним ми й здійснили подорож по монастирю.

Ямадера

Головна визначна пам’ятка храму Кампонтюдо – вічний вогонь, якому вже тисяча років. Колись він горів у Енрякудзі, головному монастирі секти Тендай, але засновник Ямадера Дайкокудайсі домігся від імператора низки суттєвих благ для заснованої ним в 860 році гірської обителі; великих земельних пожертвувань; відкриття школи для вивчення наук та основ психофізіологічного тренінгу і права бути зберігачем вічного вогню. І хоча сам Кампонтюдо за час, що минув відтоді, кілька разів горів і перебудовувався (нинішній його будівлі, побудованій з червоного дуба місцевої породи, всього 600 років), тим не менш, вогонь не згасав ні на хвилину. Він горить відразу в двох світильниках, що стоять по обидві сторони вівтаря. Дві невеликі чаші з сурепковим маслом, два коротких гнота, два язика полум’я і один служитель, який стежить за витратою масла і в міру потреби підливає його в обидві чаші. Все просто і буденно. І так з дня на день, тисячу років поспіль.

Стулки вівтаря, перед яким горить вічний вогонь, відкриваються раз на 50 років. Вони приховують лик езотеричного божества Якуси-нерая. Бачити його дозволено тільки духовним особам, які досягли високих ступенів посвяти. Втім, при появі імператора, нащадка самої богині сонця Аматерасу, традиція порушувалася і вівтар відкривався перш, ніж минали чергові 50 років. Однак імператори з’являлися тут нечасто.

Ямадера

Чергова церемонія відкриття стулок вівтаря очікується в 2017 році. Такі події збирають масу народу. Постійно ж у Ямадера живуть лише вісім бонз. Кожні чотири роки бонзи секти Тендай з’їжджаються сюди на двотижневу «сесію» з вивчення буддійської філософії. Одночасно монастир може прийняти і розмістити не більше 75-80 чоловік, їх змінює нова група – і так до тих пір, поки всі, кому слід, не пройдуть ці «курси підвищення кваліфікації».

Всі інші храми і кумирні монастиря як би вибігають по схилах гори на вершину. Від одного до іншого ведуть вирубані в скелі кам’яні сходи. Паломникам рекомендується рахувати сходи при підйомі. Я нарахувала їх 267, однак за точність не ручаюся, бо відволікаючих моментів по дорозі було безліч. Хоча б мініатюрна, майже іграшкових розмірів синтоїстська кумирня. Перед нею висів пучок рисової соломи і вирізана зигзагами біла паперова стрічка – ознаки того, що кумирня не занедбана.

Ямадера

Зустрівся дорогою вгору й майданчик, заставлений сотнями дерев’яних палиць приблизно в метр заввишки. Кожна з них – пам’ять про померлого. Такий посох є аналогом кипарисової дощечки на могилі – на ньому теж прізвище, посмертне ім’я і рядок з буддійської молитви. Нижній загострений кінець палиці застромлять в землю, а в розріз верхнього кінця вставлено колесо, на якому написана молитва про переродження душі померлого. Перехожий, поверни це колесо за годинниковою стрілкою. Тим самим ти вшануєш покійного, і ця добра справа тобі зарахується…

Ямадера

На одному з майданчиків – безліч дитячих іграшок: ляльок, колясок, звіряток і т. п. Не інакше, десь поруч має бути Дзідзо-босацу – покровитель дітей. Так і є. Навколо нього, як завжди, товпляться скульптурні фігурки діточок, а гори іграшок – це пам’ять про померлих дітей.

День був спекотний, і десь після сотої сходинки я почала мріяти про прохолодний сік або напій. І тут же прямо в горі виник автомат, за склом якого блищали банки: апельсиновий, ананасовий, лимонний, гуавовий, ще якийсь сік і кока-кола. Опускаю монету – і мрія здійснилася. Чим вище, тим повільніше ми піднімаємося. Ще сходинок через п’ятдесят я подумала, що пора б і підкріпитися. І знову, як у казці, тут же за поворотом побачила складене з каменів вогнище, над яким у чавунному казані значних розмірів щось варилося. За зовнішнім виглядом це щось більше всього нагадувало нашу картоплю, а за смаком виявилося дуже схожим на галушки. І звичайно ж тут же були традиційні японські суши. Турбота про паломників, звичайно, входить у функції храмової адміністрації. Вона знає, на якій висоті їм захочеться попити, а на якій – поїсти. Ще через кілька десятків сходинок можна отримати чашку гарячого гіркого японського чаю і після цього вже без зусиль піднятися на саму верхню площадку до найвищого храму.

Ямадера

Біля кожного храму йде жвава торгівля сувенірами: тут амулети місцевого виробництва з підписами – оберегами на різні випадки життя (один з них: «Власникам особистих автомашин, які займаються лихацтвом на дорогах»), віяла з рисової соломки, листівки з видами храму, витончені керамічні келихи із зображенням місцевих природних красот, дерев’яні ляльки кокесі і т. д. Серед ляльок виділялася своїм нестандартним виглядом благовидна фігура старця у високій чорній циліндричній шапці, з сувоєм і пензлем у руці. Поет Басьо Мацуо (XVII ст.) провів якийсь час в монастирі Ямадера і написав тут свій знаменитий тривірш (хайку), який увійшов в усі антології японської поезії:

Тиша навкруги.
Проникає в серце скель
Легкий дзвін цикад.

У глибині самого верхнього храму я несподівано побачила кілька ляльок зовсім іншого, не схожого на кокесі типу: юні японки в чудовому вбранні – білому кімоно спеціального крою. А вже зачіска кожної являла собою справжній шедевр середньовічного перукарського мистецтва, добре знайомого за традиційною японською гравюрою. Ляльки в храмі? Навіщо? Сидячий тут же чернець, який зосереджено займався найвитонченішим з японських мистецтв – каліграфією, пояснив: «Таку ляльку дарувала храму родина, в якій померла так і не дочекавшись свого весілля наречена». Сумна традиція, хоча і красива…

Ямадера

До кінця огляду Ямадера ми ґрунтовно зголодніли. Маленька харчевня, вона ж за сумісництвом крамничка, де продають місцеві сувеніри, і її ввічлива господиня, здавалося, чекали саме нас. Через кілька хвилин перед кожним стояло блюдо паруючої локшини з шматочками якихось невідомих нам овочів і м’яса. А ще через півгодини ми прощалися з Ямадера, намагаючись охопити поглядом всі ті малі і великі храми, що ми бачили сьогодні, дізнаючись і не пізнаючи їх під покровом лісового масиву гори.

Автор: Н. Жуковська.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers