Магічні руни слов’ян

Posted by on June 16, 2015

руны

Нерідко реальність буває подібна міфу, а міф здається реальніше життя. Приклад тому – аси і вани, боги скандинавської міфології. У Старшій Едді, збірнику священних текстів скандинавського язичництва, аси і вани постають як всемогутні (хоча і смертні) небесні боги. В Сазі про інглінгів – як історичні предки.

Дійсно, аси – предки германців. На рубежі нової ери під проводом вождя Одіна вони зробили перехід з Азії на далекий європейський Північ, куди принесли свою культуру і релігію. Саме в цей час у Північній Європі виникає мистецтво використання рунічних знаків, формується класичний загально-германський рунічний алфавіт – футарк.

Вани – предки слов’ян. Непідготовленому читачеві важко повірити, що могутні вани скандинавської міфології, які вигравали битви біля самого Одіна, Отця ратей, – його предки. Тим не менш, це так. Неможливо тут привести всі докази цього факту, пошлемося лише на докладні дослідження (див., наприклад, роботи В. І. Щербакова «Асгард і вани» в кн.. «Дорогами тисячоліть». М., 1989 та ін.). За часів Одіна вани населяли країну Ванхейм, що знаходилася в низинах Дону, пізніше піднялися по цій річці вгору і заснували в межиріччі Оки і Дону державу в’ятичів – країну Вантит.

Снорри Стурлуссон, що зібрав в XIII столітті давньоісландські сказання, зберіг для нас відомості про події, що відбулися до переселення асів і ванів на північ. Він розповів про тривалу війну між асами і ванами, результатом якої став мир і обмін заручниками. Так, до асів потрапили вани Ньерд і його син і дочка – Фрейр і Фрейя. Вани-праслов’яни були більш досвідчені в магії, ніж аси, тому результатом миру стало ще й те, що вани навчили цьому мистецтву асів і самого Одіна. Знання, отримані від ванів, аси принесли на північ Європи. Але ж і вани, переселяючись вище по Дону, повинні були принести в майбутній слов’янський світ свої знання, частиною яких вони ділилися з майбутніми німцями.

Спроби виявити в скандинавському та слов’янському магічному мистецтві подібні прийоми привели до ряду дивовижних відкриттів.

На ритуальних календарних чашах Черняховського часу (I-V століття від Р.Х.) червень, час літнього сонцевороту, позначається подвійним хрестом. Людина, знайома з рунічним письмом, зрозуміє цей знак з першого погляду: це покладена набік руна Інгуз, руна родючості, присвячена світлому Фрейру, скандинавському богу родючості, подібному античному Аполлону. Ця руна з’явилася в Скандинавії на початку нашої ери в складі футарка, а до V століття поширилася і на Британських островах, де увійшла до складу обох англосаксонських рунічних алфавітів. Руні цій приписувалася величезна магічна сила, здатна захистити жінку від безпліддя, чоловіка – від чоловічого безсилля і землю – від неврожаю.

Ингуз

Виявлення руни Інгуз в слов’янських язичницьких ритуалах і в слов’янській магії має дуже важливі наслідки. Культ сонця і родючості веде нас до Дажбога, прародича слов’ян і одного з верховних слов’янських богів. Згадаймо, хто за походженням Фрейр, пан руни Інгуз. Це не збіг: Фрейр і Дажбог – різні імена одного бога.

Зрозуміло, це не все. На малюнку показано одне з вятичських скроневих кілець XII століття. На його лопатях вигравірувані знаки – це ще одна руна. Треті від країв лопаті несуть зображення руни Альгіз, а центральна лопать – здвоєне зображення тієї ж руни.

Альгіз

Як і руна Фрейра, руна Альгіз з’явилася в Скандинавії у складі футарка. Без змін проіснувала вона близько тисячоліття і увійшла у всі рунічні алфавіти, крім пізніх шведсько-норвезьких (біля X ст.), в магічних цілях не застосовувалися. Зображення цієї руни на скроневому кільці не випадково. Руна Альгіз – це руна захисту, її головне призначення – захист від чужого чаклунства і злої волі оточуючих.

Використання руни Альгіз слов’янами і їх предками має дуже давню історію. Її зображення, наприклад, можна зустріти у сарматів і скіфів, які часто сполучали чотири руни Альгіз так, що утворювався дванадцяти конечний хрест. Особливо цікаві скіфські сережки, на яких зображення руни Альгіз поєднані зі свастикою. Той же дванадцяти конечний хрест, утворений чотирма рунами Альгіз, ми можемо зустріти і у народів, які не слов’янські за походженням, але бувших зі слов’янами в тісному контакті.

Одним з так званих поза алфавітних рунічних знаків є свастика, як чотирьох-, так і трьох конечна. Найдавнішою знахідкою, де виявлені свастичні знаки в поєднанні з алфавітними німецькими рунами, вважаються наконечники копій з Бреста. Датуються вони приблизно тим же часом, що й поява футарка. Зображення свастики в слов’янському світі зустрічається повсюдно, але не часто. Це і природно, свастика – символ вогню і іноді родючості – знак занадто «потужний» і надто значний для широкого використання. Як і дванадцяти конечний хрест, свастику можна зустріти і у сарматів, і у скіфів.

Наведені тут приклади – лише мала частина слов’янських рунічних пам’ятників. Описані руни – це всього декілька символів з більш ніж трьох десятків відомих знаків.

Автор: Антон Платов.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers