Священні дерева

Posted by on September 7, 2014

Священні дерева

На всіх континентах життя людей і дерев здавна пов’язували тісні узи. Людство зруйнувало їх, тому нас так хвилює наше майбутнє. Як би там не було, якщо ми спробуємо відвести цілком реальну небезпеку, яку представляє зникнення лісів на планеті, то нам необхідно, хоча б коротко, дослідити зв’язки, що існували між людьми і деревами аж до нашого століття.

У різних куточках Землі живе легенда про патріарха всіх дерев, древо-велетня, яке піднімалось до небес з центру Землі і було віссю Всесвіту. Воно об’єднувало три стихії, його коріння сягало глибоко в грунт, а крона впиралася в небесну твердь. Воно дарувало планеті повітря, всім земним створінням – плоди, налиті сонцем і вологою, яку воно брало з ґрунту. Дерево притягувало блискавки, що давали людям вогонь, і рухом гілок наказувало хмарам у його верхівки, поїти землю цілющим дощем. Воно було джерелом життя і оновлення. Не дивно, що культ дерева був настільки поширений в давнину.

Іггдрасіль

У випаленому сонцем Єгипті панував священний сикомор, в скутій льодами Скандинавії, батьківщині тевтонів, – ясен Іггдрасіль. В Індії священний баньян (Ficus religiosa) ототожнюють з брахманом: біля його підніжжя досяг просвітлення Гаутама Будда. За китайськими легендами, в центрі Серединної імперії і всього світу росло «прямостояче дерево» (К’єнь-му). У індіанців, що мешкали на території сучасної Мексики, світове древо піднімалось у всій своїй красі з утроби богині-Землі в п’ятому вимірі простору, що поєднував вище царство з нижчим. В Африці донедавна священним вважалося дерево предків, обитель Бога і людини (у догонів – кілена, у бамбара – баанза, у дагомейців – азе), а в деяких американських громадах взагалі вірять, що священне дерево – справжнє місце народження людини.

Зазвичай божество вибирає певне дерево і робить його своїм земним притулком. Так воно стає священним. Іноді божество за допомогою дерев спілкується з людьми. Так, Зевс шелестом дубового листя відкривав майбутнє жрицям святилища в Додоні. Але якщо боги по деревах сходять на землю, чому б людям не підніматися по їхніх стовбурах до небожителів, як це робить сибірський шаман, залізаючи на березу, або юнак, який отримав посвячення в австралійській пустелі Арунта, забирається на вершину священної жердини, що нагадує дерево без гілок?

Деякі дерева традиційно асоціювалися з будь-яким конкретним божеством, тому їх особливо шанували. Крім того, вважалося, що у всіх дерев є душа. Вони служили вмістилищем, тілом дріад, гамадріади і каріатиди в Древній Греції, лісовики і мавки у слов’янських народів. Ось чому до дерева не можна було доторкатися, поки дух не зволить покинути його. Зрубати священне дерево означало засудити себе до смертної кари. Ці народні повір’я знайшли відгомін в елегії «Гастінського лісоруба» великого французького поета XVI ст. Ронсара.

священна роща

Ототожнення дерева і божества, природно, призвело до появи нового образу – священного лісу, який став атрибутом релігії не тільки древніх греків, римлян і кельтів, але також персів і багатьох інших народів Азії, Африки і Америки. Сліди священних гаїв і сьогодні можна виявити в Індії, Китаї та Японії, а також на півночі Африки, де живуть бербери. Колись це були єдині святилища. Священний ліс викликав благоговіння і страх, з ним зв’язувався цілий звід найсуворіших табу, але саме під його покровом збиралися юнаки після обряду ініціації, щоб дізнатися від жерців таємниці світобудови. Ліс став прообразом храму, де колонами служили стовбури дерев, а християнські церкви і сьогодні нагадують його своїми склепіннями, півмороком і м’яким, райдужним світлом, струмливим крізь вітражі.

дерев'яна церква

Біля підніжжя величних дерев здавна вершили суд. Іноді священне дерево вважалося серцем і зберігачем міста, і, хоча в процесі урбанізації сліди цих повір’їв були стерті, в письмових джерелах, що відносяться до часів античності, можна знайти чимало свідчень, що підтверджують їх існування. В священному місті Еріду шумери, які жили в третьому тисячолітті до нашої ери, поклонялися світовому древу Кіскану. В афінському Акрополі росла олива, яку, за переказами, посадила сама Афіна, заволодівши, таким чином, цією землею і заснувавши тут місто. На території римського Форуму охоронялася смоківниця, під покровом якої вовчиця годувала Ромула і Рема. За свідченням Тацита, загибель дерева в 58 році була сприйнята городянами як погана прикмета. І недаремно: рік по тому імператор Нерон вбив свою матір Агрипину, після чого віддався нестримній жорстокості і розпусті, мало не призвів до краху Римської імперії.

Однак дерева були пов’язані з долею не тільки міст, а й окремих людей. Дерево могло стати двійником людини, охороняти її, передаючи їй свою силу і навіть довголіття – як відомо, дерева живуть набагато довше людей. Раніше в багатьох країнах в день народження дитини саджали дерево, яке вважалося як би його близнюком. Вважали, що у них – спільна доля, тому за деревом ретельно доглядали, вірячи, що якщо воно загине, в небезпеці опиниться і людина. Пліній оповідає про те, як один багатий римлянин, прагнучи поліпшити зростання свого дерева, поливав його коріння вином.

В деяких традиційних суспільствах цей звичай дійшов і до наших днів. У ряді випадків зв’язок між людиною і деревом встановлювався під час хвороби. Так, щоб вилікувати хвору дитину, її три рази проносили голою крізь розріз, зроблений в живому дереві. Колись широко поширений засіб від рахіту і грижі, ритуал цей звичайно відбувався на світанку, коли у дерева було багато сил. Хвора дитина черпала його енергію, а дерево приймало на себе хворобу. Після цієї церемонії розріз стягали і замазували глиною. Так виникала тривала близькість дитини і дерева. Якщо розріз заростав, то дитина виліковувалася, якщо він залишався – хвороба тривала. Якщо ж дерево гинуло, вмирала і дитина. Коли вже здорова дитина виростала, вона починала дбати про свого рятівника. І нікому іншому не дозволялося до нього доторкатися.

Також було поширене повір’я, що дерева приймають душі покійних. У таких народів, як варрамунга з Центральної Австралії, вважалося, що дерева служать притулком душ до їх перевтілення. Стародавні єгиптяни вірили, що душі (ба) недавно покійних приймають вид птахів і сідають на гілки священного сикомора, а володарка цього дерева, богиня Хатор з’являється в листві і пропонує їм хліб та воду. Але душі ці могли бути злими і небезпечними. Наприклад, у Кореї та багатьох інших країнах вважали, що в деревах знаходять прихисток душі тільки тих людей, які померли насильницькою смертю.

У ряді країн вірили, ніби в деревах поселяються душі, залишені на землі спокутувати свої гріхи. У книзі французького фахівця з фольклору Анатоля Ле Бразиля «Легенди про смерть в Південній Бретані», написаній наприкінці XIX ст., наводяться цікаві приклади подібних вірувань. Часом люди чули, як небіжчик, забравшись на дерево, стогнав там і плакав. Тоді в місцевій парафіяльній церкві служили обідню, по завершенні якої небіжчик спускався вниз і дякував за порятунок від мук. Розповідали і про те, як вночі дерева підходять до будинку і, перетворившись на родичів господаря, гріються біля вогнища.

Дуже важливо було правильно вибрати дерево для кладовища. Наприклад, в Бретані на могилах зазвичай садили тис, що проростає корінням в чрево похованої під ним людини. У країнах Середземномор’я для цієї мети служив кипарис, який був символом жалоби ще за часів мінойської культури: своєю пірамідальною формою він нагадує націлений у небо факел – символ благання і безсмертя. У Китаї на кладовищах теж саджали кипарис або яке-небудь інше вічнозелене дерево, наприклад, сосну.

Далі буде.

Автор: Жак Бросс.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers