Аль-Мухаррак – благословенна обитель

Posted by on December 12, 2012

Втеча в Єгипет

Багато великих художників минулого надихалися сюжетами, взятими з Євангелія. «Втеча в Єгипет» була однією з улюблених тем таких майстрів, як Джотто, Ван Дейк, Пуссен, Мурільйо. Ось що повідомляє євангеліст Матвій: «Ангел Господній з’явивсь у сні Йосипові та й сказав: Вставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай в Єгипет, і будь там, доки не скажу тобі, бо Дитятко шукатиме Ірод, щоб Його погубити. Він встав, узяв Дитятко та матір Його вночі і пішов до Єгипту. І там був до смерті Ірода». В Євангелії не згадується про те, де саме провело небезпечний час Святе Сімейство. Однак у середовищі єгипетських коптів-християн здавна зберігається переказ про те, що праведний Йосип та його сімейство влаштувалися в Середньому Єгипті, поблизу нинішнього міста Асьют. У рекламному буклеті коротко згадується про монастир Аль-Мухаррак, заснованому, як вважається, на тому самому місці…


Втеча в Єгипет

Поїзд до Асьют тягнеться повільно. Вагон третього класу набитий пасажирами, але тут, на диво, майже тихо. Йде мусульманський піст – Рамадан, і хлопчаки-торгівці не бігають з криком по вагонах. А на порожній шлунок розмовляти не тягне, так що багато «правовірних» просто дрімають.

В Асьют кілька привокзальних готелів, але скрізь відповідають: «комплет» – місць немає. З трудом знаходжу притулок, але тільки на одну ніч, із зобов’язанням вранці звільнити номер. Нам до цього не звикати; шкода тільки, що доведеться добиратися до знаменитого монастиря з поклажею. Але головне зараз – дізнатися, на чому доїхати до обителі Аль-Мухаррак.

Поблизу залізничного вокзалу розташовані стоянки автобусів. Судячи по карті, від Асьют до монастиря – кілометрів 50 на північ, а тут на такі відстані ходять мікроавтобуси – «мукробас». Але на майданчику «північного напрямку» водії-араби, схоже, нічого не знають про Аль-Мухаррак. Це не дивно – адже вони мусульмани, а святиня – християнська. Тим не менше, вони оточують подорожнього, розглядають схему, тикають пальцями, але все це даремно. Нарешті переді мною виникає «майстер» з хитрими очицями, який «знає». Він береться довезти клієнта до пункту призначення і потім доставити його назад в Асьют. І при цьому заламує таку ціну в доларах, що пригадується фраза, чута в сусідньому Ізраїлі: «Не умничайте, тут всі євреї».

Спроба дізнатися у «воділи» подробиці маршруту безрезультатна. У Єгипті поважаючий себе таксист (а вони всі себе поважають) краще повіситься на власній чалмі, ніж розповість, як дістатися до потрібного місця за помірну плату на мукробасі. Не моргнувши оком, він буде вас запевняти, що автобус туди не ходить, що доїхати можна тільки на таксі, що він пропонує «хорошу ціну» і т.п. А в кращому випадку він просто промовчить. Але моя перевага в тому, що цей візит на автовокзал – рекогносцировка – адже день закінчується і відправлятись в дорогу потрібно лише завтра зранку. А «мій» шофер впевнений, що мені потрібно їхати негайно, і він довго ще супроводжує незговірливого пасажира, відчайдушно торгуючись.

Насилу вибравшись із збіговиська ридвані і торговців їжею, я підводжу перші підсумки. Тут кінців не знайти, а значить, треба податися в місцевий християнський храм. Вже там-то напевно розкажуть, як дістатися до шанованої обителі. А ось і коптська церква: білий купол храму увінчаний чотирикінцевим хрестом. Але до вечірньої служби ще далеко, і ворота зачинені. Значить, треба шукати «альтернативне» джерело. Але якщо в Асьют і є туристичне бюро, то саме сьогодні, в п’ятницю, воно точно зачинене. У розгубленості я йду по центральній вулиці, повертаю на бічну і бачу шукану вивіску: «Міср Тревел» (Єгипетське туристичне агентство). Ба! Двері контори відкриті, всередині хтось є! Якщо в п’ятницю хтось на робочому місці, то це не мусульманин, а швидше за все християнин-копт. Увійшовши, я переконуюся в своїй правоті: за стійкою сидить юнак, у нього в руці телефонна трубка, а на зап’ясті витатуйований невеликий хрестик – давня коптська традиція.

Закінчивши розмову по телефону, він із задоволенням пояснює, як дістатися до обителі, пише на моєму буклеті назву містечка, де потрібно зробити пересадку – арабськими і латинськими літерами – Осайя. Називає і приблизну вартість проїзду на мукробасі – всього півдолара. А з Осайі ходить маршрутний «пікап» – прямо в «Дейр» (по-арабськи – монастир).

Вранці я пробираюсь крізь шумний натовп посередників. Кожен норовить обдурити іноземця – тут це зразок національного виду спорту. Іду на крик шофера-зазивали: «Осайя! Осайя!» Мукробас кишить пасажирами, і водій норовить запхнути чергового клієнта в салон, забитий до межі. Але ми це «вже проходили», краще перечекати півгодини, але зате їхати в кабіні поруч з водієм. Так що сідаю в порожній мукробас на переднє сидіння і заглиблююсь у вивчення буклету.

Водій намагається перевірити новачка на міцність і називає вартість проїзду. Вона завищена не в десятки разів, як вчора, але, принаймні, на порядок. Спокійно відповідаю: «Буду платити як всі». Водій робить чергову спробу: «Поїдемо прямо зараз, відвезу одного!» У відповідь звучить: «Поїду з усіма, «комплет». Східні хитрощі на мене не діють, і запал водія помітно охолоджується.

Мікроавтобус швидко заповнюється, і через 20 хвилин водієві нічого не залишається, як вирушити в дорогу по «нормальній» ціні. Дорога йде вздовж берега Нілу. За вікном тягнуться зелені поля, пальми. На дорожніх покажчиках миготять цифри: відстань до Каїру – більше 300 кілометрів. А до Осайї – лише 60.

При в’їзді в містечко водій знову починає свої заморочки. «Мукробас Дейр ля!», – Говорить він. (До монастиря автобуса нема!) Мовляв, він підвезе, ну а про оплату – окрема розмова. У відповідь показую на місцевий «пікап» і вимовляю: «Дейр айва!» (До монастиря, так!) І подумки додаю фразу, популярну в одному місті: «Не грайте вар’ята!». Водій остаточно знічується і, вже без хитрощів, зупиняє свою колимагу біла майданчика з «пікапами». Показуючи на один з них, що вже стоїть «під парами», приречено промовляє: «Дейр!» Протискуюсь в «салон». Тіснота страшна, але їхати недалеко, можна і потерпіти. Знову миготять пальми, доглянуті поля, буйволи, канали і селяни, що сидять на віслюках. Напевно, на такому ослику колись втікали в ці краї Святе Сімейство.

Аль-Мухаррак

Дзвіниця монастиря виникає раптово, після чергового повороту. І ось наш «пікап» розвантажується: паломники один за іншим тягнуться до брами обителі. Тут особлива духовна атмосфера – немов невидима межа відокремлює обитель від натиску нахрапистих «сарацинів». Адже копти-християни – це корінне населення Єгипту; араби почали завойовувати ці землі лише з VII століття. І копти поступово стали етнічною і релігійною меншістю на своїй власній батьківщині. По своєму віровченню Коптська Церква близька до Вірменської Апостольської та Ефіопської Церквам.

Територія обителі розділена на три частини. Перша, при в’їзді, призначена для паломницького транспорту. Адже копти-пілігрими їдуть сюди з усього Єгипту, щоб побути хоча б кілька днів у стінах благословенної обителі. Тут знаходять притулок приватні автомобілі і автобуси, орендовані для перевезення паломників.

Друга частина монастирських земель відведена для паломників-мирян. Тут і будинок прочан, де розміщують пілігримів, і монастирська школа, куди благочестиві батьки намагаються помістити своїх дітей на навчання і виховання в християнському дусі. Так що за монастирським подвір’ям бігає дітвора, і під час перерви між уроками його стіни оголошуються щебетом декількох сотень голосів. Тут височіє і новий храм, підлога якого викладена чорним полірованим мармуром. Власне монастирські будови знаходяться в третій, найдальшій частині обителі. Сторож, який сидить біля входу, запрошує увійти в сторожку. По телефону він з’єднує мене з невидимим співрозмовником, говорить по-англійськи. Це один з послушників, він коротко розповідає про історію обителі і, не бажаючи виявляти настирливість, пояснює, як самому пройти до шанованих монастирських святинь. Залишивши торбинку під наглядом воротаря, я йду на монастирський двір.

При вході, над брамою, видно напис по-арабськи і англійською: «Під час втечі в Єгипет Святе Сімейство благословило це місце. Найдавніша церква на території монастиря датується I століттям по Р.Х. Сама ж обитель заснована в IV столітті по Р. Х. Каплиця на честь Архангела Михаїла заснована в VI-VII століттях; інші храми зведені порівняно недавно».

Аль-Мухаррак

Храм Святої Діви Марії – той самий, що зведений в I столітті! Він невеликих розмірів, і паломники, що входять під його склепіння через низенькі ворота, залишають взуття при вході, за східним звичаєм. Як відомо, в ісламській традиції не заохочується зображення живих істот. Внаслідок цього копти, з VII століття вимушені жити пліч-о-пліч з мусульманами, не могли розвивати своє мистецтво іконопису, щоб не провокувати іновірців на агресію. Тому в коптських храмах нині переважають ікони грецького письма, але є й західного, «фряжського» стилю. Копти відкриті до сприйняття релігійного живопису, як Сходу, так і Заходу, і нерідко в коптських храмах можна побачити зменшену копію знаменитої «Таємної Вечері» Леонардо да Вінчі. Так що древній храм Святої Діви Марії прикрашений іконами порівняно новими, як і храм св. Георгія.

Послушники, які несуть послух при храмах, ввічливо зустрічають гостей, намагаючись зв’язати фрази з англійських слів. Але ми і без цього розуміємо один одного: «християнин», «ортодокс» (православний) – ось два слова, які зближують нас з коптами. Відомо, що в середині XIX століття видатний російський церковний діяч – архімандрит Порфирій (Успенський), начальник Руської Духовної Місії в Єрусалимі, здійснив ряд успішних кроків по з’єднанню Коптської і Російської Православної Церков. І лише Кримська війна, що почалась в 1853 році перешкодила його подальшим зусиллям у цьому напрямку.

Аль-Мухаррак

До паломника підбігають дітлахи. За час, проведений в Єгипті, на це вже виробилася звична реакція: зараз будуть просити «бакшиш». Проте тут все навпаки: вони дарують гостю паперові іконки, нічого не просячи взамін. Пригадуються слова Ісуса Христа: «Блаженніші давати, ніж брати». Роздаю дітлахам календарики із зображенням старовинних російських храмів; вони супроводжують мене до воріт обителі. Судячи з усього, обитель має десь неподалік земельні наділи. Навіщо інакше одному з послушників, одягненому в рясу, роз’їжджати біля стін монастиря на колісному тракторі.

Час летить швидко, і пора повертатись в Асьют. На попутці я добираюся до Осайі, а там – знову нахрап водіїв, крик і колишні «дурилки». Але це вже не відволікає; голова болить про інше: чи вдасться розміститись в готелі? Проблема пошуку притулку в чужому місті стара як світ. Чому Дитятко Ісус був народжений Дівою Марією у хліві для худоби? Тому що, як оповідає євангеліст Лука, «не було їм місця в готелі» …

Автор: Архімандрит Августин (Нікітін)

P. S. Духи вещают: Да и вправду проблема поиска прибежища в чужом городе стара как сам мир. Наверное, поэтому Святое Семейство вынуждено было остановиться в хлеву. Ех, если б в те времена уже была полезная услуга – «бронирование отелей», может и не пришлось бы Иосифу и Деве Марии с маленьким Иисусом ночевать в хлеву.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers