До життя через смерть. І породив він синів і дочок.

Posted by on August 12, 2013

банан

На острові Сіркам розповідають: «Зустрілися колись банан і камінь і почали сперечатися про те, яким бути людині. Камінь сказав: «Люди повинні виглядати так, як я. У них повинна бути тільки права сторона, одна рука, одна нога, одне око, одне вухо, і вони не будуть вмирати». Банан відповів на це: «Ні, люди повинні бути схожим на мене, у них повинно бути дві руки, дві ноги, два ока і два вуха і вони повинні виробляти на світ дітей, як я». Так сперечалися вони все лютіше і все лаяли один одного. Нарешті камінь в сказі схопився, кинувся на банан і розчавив його. Але вже наступного дня на цьому самому місці стояли діти банана, і старший син, найсильніший, знову почав суперечку з каменем. Знову схопився камінь і знову розчавив банан. Але наступного дня знову стояли на цьому місці молоді банани і старший син, найсильніший з них, знову вступив у боротьбу. Так і тривало, і кожен наступний день новий син банана вступав у протиборство.

Банан, який ріс на краю крутого обриву, сказав каменю: «Ми повинні боротися далі, поки один з нас не переможе». Почувши ці слова, розлючений камінь знову кинувся на банан, але промахнувся і впав у прірву. Тоді всі банани зраділи і сказали: «Ми перемогли, тепер ти не зможеш більше стрибати на нас». А камінь відповів на це: «Гаразд, нехай людина буде виглядати по-твоєму, але зате і вмирати буде, як ти!»

Сенс цього прекрасного міфу гранично ясний. Камінь безсмертний, він хвалиться цим. На це банан, заперечуючи йому, не говорить про те, що він смертний, але про те, що він живе у своєму потомстві, якого у каменя немає і бути не може. Камінь безсмертний і неживий, він поодинокий, не продовжений у часі. Множинність, смерть і, додамо, плодючість – ось атрибути справжнього життя. Смерть і плодючість дають людині, вірніше, людському суспільству, колективне безсмертя. Саме воно і розглядається комплексом вітагоністичних міфів як головне надбання людини, яке забезпечує збереження суспільства. У цьому ж полягає і сенс життя з точки зору міфологічної свідомості: у підтримці нескінченного ланцюга народжень і смертей. Жива істота – це така істота, яка здатна вмирати і давати життя собі подібним.

Подібно до того, як, розглядаючи співвідношення профанного життя зі смертю, ми встановили, що «безсмертний-неживий», так наступний висновок може бути сформульований, як «неродючий-неживий». Людина, нездатна або небажаюча з якихось причин дати життя подібного собі, не є в міфологофілософському сенсі живою. Йдеться, звичайно, не про біологічну здатність до дітонародження; у всіх суспільствах, тим більше у первісному, спорідненість є поняття соціальне, а не біологічне. Відсутність біологічного потомства легко заміщується соціальним. У цих суспільствах завжди існують ретельно розроблені обряди усиновлення. Але істота принципово неплідна, безумовно, не належить профанному світу.

Тут ситуація, втім, більш складна, ніж у випадку з безсмертям. Стати безсмертним людині не дано, але відмовитися від плодючості цілком в її силах. Тому вже не міфологічні, а цілком реальні люди, що бажали підкреслити свою причетність до сакральної сфері, в усі часи і майже у всіх народів вдавалися до маніпулювання плодючою здатністю. Найбільш поширена демонстративна відмова від неї – згадаємо католицький целібат, згадаємо чернецтво, де, принаймні, в теорії, повністю виключається будь-яке статеве життя. Сюди ж можна віднести весталок, інших священних дів, пустельників, аскетів.

Іноді засобом наближення до сакрального могла бути не відмова від плодючості, а навпаки, здійснення її в дзеркальній стосовно профанної формі, незвичайної для простої людини. Досить згадати, наприклад, жахливу кількість дружин у коронованих осіб Сходу та Африки в середньовіччі або в більш пізній час. У царя Соломона в Єрусалимі було 700 дружин і 300 наложниць; у київського князя Володимира, хрестителя Русі, було 800 наложниць, у майже недавно покійного короля Свазіленду дружини і їх потомство становили населення цілого особливого королівського села.

Інший спосіб виділитися – шлюби з рідними сестрами, що практикувалися царюючими особами. Наприклад, в сасанідському Ірані або серед еллінізованих фараонів птолемеевського Єгипту. Навмисно демонстративний відхід від нормального шлюбу завжди підкреслює причетність даної людини до сакрального світу, її віддаленість від простих смертних.

Цікаво, що міфологема про зв’язок життя, смерті і плодючості відображена і в такому складному і далеко не первісному пам’ятнику, як Біблія. Правда, послідовність подій там дещо інша. Після створення Адама, створення Єви з його ребра, наречення імен тваринам і рослинам слідує гріхопадіння – куштування забороненого плоду з дерева пізнання добра і зла. А потім – вигнання з Раю – Едемського саду. Тільки після цього Єва народжує на світ Каїна та Авеля, персонажів першовбивства, яке за структурою вже розібраних нами міфів мало б передувати вигнанню і тим більше народженню.

Але, по-перше, саме по собі гріхопадіння еквівалентно першосмерті. Адаму було дано заповідання: «А від дерева пізнання добра і зла від нього не їж, бо в день, в який ти скуштуєш від нього, смертю помреш». Дійсно, Адам і всі його нащадки стають смертними, хоча смерть вражає першу пару людей не відразу. Здавалося б, створені умови для початку кругообігу профанних народжень і смертей. Але те, що Адам, Єва, змій або якийсь інший персонаж цього оповідання не пережили першосмерть в явному вигляді, створює у оповідача, очевидне відчуття незавершеності. Профане життя починається не з Каїна, а тільки з третього сина Адама і Єви – маловідомого Сифа, народженого вже після першовбивства Авеля. Характерно, що іудейська екзегеза стверджує, що Каїн і Авель були народжені ще в Едемському саду, так що їх народження слід розглядати як сакральне, що передувало початку профанного життя

Так що скрізь ми зустрічаємо одну і ту ж схему вітагонічного міфу: ланцюг чудесних подій (зв’язків) – першовбивство – поява засобів забезпечення профанного життя або умов для нього – початок профанного життя, приймаючого форму ланцюжка смертей і народжень.

Свідченням того, що людина повноцінна і жива, був вічний знак, не зникаючий з часом. Наприклад, обрізання – класичний знак ініціації тепер ми можемо висловити припущення, чому це так. Адже саме обрізання, як ніщо інше, пов’язує воєдино уявлення про смерть і про родючість – два неодмінні атрибути життя.

Звичайно, нам не вдалося, та, напевно, і ніколи і не вдасться повністю відповісти на запитання, що думала первісна людина про сенс життя? Але деякі філософські побудови, які виникли у вельми віддаленому минулому, дають нам можливість інтерпретувати, нехай не завжди, самі різні явища суспільного життя і недавнього минулого. І навіть сучасності.

Автор: М. Членів.

P. S. Духи вещают: Все-таки интересное занятие – изучать старинные мифы и легенды, а еще лучше совместить это занятие с пользой для здоровья. Например, купить ортопедические матрасы полезные оказывающее благотворное влияние на спину и лежа на них заниматься самообразованием и прочими исследованиями.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers