Дві славетні традиції. Продовження.

Posted by on December 28, 2017

захід та схід

Китаєць, який вивчає західну культуру, часто наражається на незрозумілу з його погляду відмінність між моралістом та інтелектуалом, співвіднесену з тією відмінністю, що її Метью Арнольд визначив як відмінність між “впливом давньоруської та грецької культур”. Це надмірне спрощення дозволяє думати, що мислення грека звернене до “того, що є”, в той час як мислення іудея, так само, як і мислення Конфуція, скероване до того, “що має бути”. Мені ж, однак, здається, що цікавість до “того, що є” характерна для християнської традиції так само, як і для еллінської культурної спадщини.

Як і “матерія” Аристотеля, Бог як категорія визначається трьома основними передумовами: передумовою знання, бо він є абсолютна істина, початок і кінець всього знання; передумовою визначення, оскільки Бог є єдиний логічний об’єкт, решта ж Універсуму населена його творіннями чи атрибутами; і, нарешті передумовою часу, бо тільки вічний Бог є незалежним від всього і визначає всьому початок і кінець. Якщо ж відмовитись від цього потрійного постулату — епістемологічного, логічного і онтологічного, — то християнські поняття любові та милосердя будуть позбавлені сенсу.

Сучасні китайські інтелектуали віддають належну шану моральним вимірам (милосердю) християнства та його інтелектуальним надбанням, але багато хто з них відкидає християнську ідею Бога як заплямовану марновірством. Впродовж багатьох років чимало говориться про “трансформування схем традиційної філософської думки”, але, здається, ці “схеми” нині повертаються на круги своя, особливо у мисленні економічному, політичному чи моральному. Є спроби підмінити ідеї китайської філософії західними філософськими концепціями без огляду на інтелектуальні традиції, покладені в основу цих ідей, що призводить, зрештою, до парадоксальної ситуації, коли “синоцентризм” йде у парі з шаленою “західозацією”. Тут постають неминучі суперечності для культури, що має тритисячорічну історію, але не має епістемологічних традицій.

Певна річ, християнство переживало тягар “того, що має бути”, і переживало впродовж кількох десятків сторіч, коли на Заході неподільно правила церква, монополізуючи трактування Святого Письма і насаджуючи з допомогою терору ортодоксальні погляди. Великий злам Реформи заперечив роль церкви як посередника між людиною та Богом. Тільки-но людина безпосередньо почала розбирати те, у “що вона вірить”, вона відчула себе вільною цікавитись “тим, що є”. Ця лібералізація була конче потрібна для того, щоб капіталістичний менталітет і протестантська мораль могли закласти основи нового світу.

Ось два спостереження, покладені в основу аналізу протестантизму за Максом Вебером. Спершу реабілітація “того, що є” йде через відокремлення людини від Бога, через розкол, який, породжений справжньою релігійною революцією, дав життя сучасній епістемології, що своєю чергою піддала сумніву релігійну традицію, з якої вийшла. А потім будь-яка, навіть щонайпривабливіша, віра чи доктрина неминуче йде до занепаду, щойно вона інституюється і використовує свій авторитет, щоб обмежити свободу думки. Рано чи пізно, але історія складає вирок всім інституціям авторитарного типу.

Універсальність

Якщо ми скажемо, що християнство взяло на озброєння деякі традиції китайської філософської думки, то це ніякий не натяк на те, що треба визнали за християнством чи за Заходом якусь загальну вищість, універсальність, бо це призвело б до нехтування великого минулого, а може, і великого майбутнього Китаю. Але чи є, зрештою, якась універсальність? Це — непросте запитання типу “Що таке Бог?” або “В чому полягає істина?”.

Без сумніву, краще казати про єдність у розмаїтті, усвідомлюючи, що ця єдність не є ще одним синонімом конформізму, синонімом, який означав би лише єдність простого розташування поруч окремих елементів. Насправді ця єдність — мета, нелегка для досягнення, але йти до неї можна через взаємне розкриття реальностей та перспектив чужої культури, через взаємне розкриття її складників із тим, щоб, зрештою, досягти кращого саморозуміння. Саме це пояснює діалектичний потяг до взаємного зіставлення, щоб привести кожну зі сторін до пізнання і сприйняття чужих традицій та чужого способу мислення. Навіть якщо спілкування може здаватися нелегким нині, спонука до нього залишається, і нам належить з’ясувати можливості, що їх відкриває ця спонука. Ось у якому розумінні я хотів сказати, що християнство взяло на озброєння китайську філософську думку.

Автор: Вань Бін.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers