Храми Японії. Частина перша.

Posted by on November 5, 2013

Храми Японії

У Японії я провела два місяці – працювала на археологічно-етнографічної виставці «Кочові народи Євразії», яка протягом року експонувалася в 13 містах – Токіо, Осаці, Хіросімі, Сендай, Ямагаті та інших. Інтерес японців до виставки був величезний. Вона не тільки відкривала сторінки історії давніх кочівників – скіфів Причорномор’я, саків Приуралля, племен Алтаю і Південного Сибіру, які жили в середині I тисячоліття до нашої ери, але і розповідала про сьогоднішній день народів Сибіру і Середньої Азії, багато з яких були кочовими ще на початку XX століття. Японці знайомилися з нашою виставкою, а ми намагалися хоч трохи зрозуміти їх загадкову країну, де велика давнина успішно поєднується з найсучаснішою індустрією…

Моя спеціальність – історія буддизму визначила мій інтерес до релігійного життя японців. Хотілося, наприклад, зрозуміти, як буддизм співвідноситься в цій країні з тутешньою національною релігією – сінто. Вперше вони стикнулися одна з одною в середині VI століття, коли правитель одної з корейських держав надіслав імператорові країни Ямато (так називалася тоді Японія ) буддійські священні тексти і зображення Будди Шак’ямуні. За минулі відтоді 14 століть ці дві релігії пройшли не одну смугу конфліктів, але знали і довгі періоди мирного співіснування, коли вони поступово «зросталися» одна з одною. Підсумком всіх цих процесів явилася сучасна релігійна ситуація в країні.

У 1945 році релігія в Японії була відокремлена від держави, хоча і до того часу поняття «державна релігія» було досить умовним. З 1868 року такою вважався синтоїзм, хоча японський друк того часу і називав його «патріотичним культом», відводячи в ньому власне релігії другорядне місце. А перед цим, протягом трьох століть правління феодального клану Токугава, приналежність до однієї з сект буддизму, засвідчена будь-яким письмовим храмовим документом, вважалася свідченням політичної благонадійності.

Всі зигзаги релігійної історії країни відбилися в зовнішності і особливості монастирів і храмів, яких в Японії десятки тисяч. Кожен живе своїм, відмінним від інших життям. В одних, як, скажімо, в Ямадера, де вже тисячу років горить вічний вогонь, воно тече неспішно й плавно, якби незалежно від прикмет часу. В інших, як в Сандзо Сангендо, де тільки на ніч переривається потік туристів, яких з інтервалом у десять хвилин підвозять автобуси прямо до воріт храму, виразно відчувається зв’язок із сьогоденням.

Храми Японії

За два місяці я бачила десятки монастирів і храмів – буддійських і синтоїстських, великих, відомих на всю країну і зовсім невеликих, шанованих лише жителями кривих вуличок, обвитих навколо них… Вони, звичайно, різні, але й у чомусь схожі один з одним. Я швидко навчилася відрізняти торії – П-образні з подвійною верхньою поперечиною воріт синтоїстського храму від тристулкових багато декорованих, з потужним дахом воріт буддійських монастирів. А вже якщо проскочиш ворота, не помітивши, які вони, то, придивившись до даху храму, зрозумієш, кому тут поклоняються. Якщо побачиш спрямовані в небо роздвоєні кінці крокв – тиги і короткі колоди, укладені впоперек конькової балки, – кацуогі, – значить, храм синтоїстський, а звисаючі над входом пучки рисової соломи і вирізані зигзагоподібні паперові стрічки підтвердять це.

Храми Японії

І проте буддійські і синтоїстські храми схожі. Протягом століть у Японії виробився якийсь загальний архітектурний храмовий стиль, і відмінності визначаються не стільки конфесійною приналежністю культової будівлі, скільки специфічними умовами місцевого ландшафту. Якщо храм приліпився до схилу гори, то він має пальові опори – будь він синтоїстський чи буддійський. Побудовані вони з дерева: кипариса, криптомерії, сосни або дуба. Великі храми обох релігій неодмінно оточені зовнішніми галереями, підлога в залах встелена циновками, а самі зали можуть вмістити кілька сотень людей.

Багато малих храмів виглядають іграшковими. Здається, їх місце не на вулиці, а в будинку, в затишному куточку, де вони могли б служити сімейним вівтарем.

Кожен синтоїстський храм присвячений якомусь божеству або духу – камі. Ці камі бувають і великі, і дрібні, тому і храми в їх честь теж різні. Наприклад, Мейдзі дзінгу в Токіо – храм, споруджений на честь духу імператора Мейдзі, – один з найбільших в Японії, а храми на честь Інарі – «рисового чоловіка», духу рису, можуть бути зовсім невеликими, але їх безліч, адже рис – головна їжа японців.

Мейдзі дзінгу

На одній з найжвавіших вулиць у центрі ділового Кіото до стіни 24-поверхового банку приліпився кам’яний рельєф із зображенням Бодхісатви Кшітігарбха на лотосовому троні. Японці називають його Дзідзо-босацу і шанують як покровителя подорожніх і маленьких дітей. Зазвичай скульптурні фігурки дітей товпляться на троні, оточують його підніжжя, а іноді навіть сидять на руках – тоді Дзідзо-босацу стає невловимо схожий на іконографічний образ християнської мадонни.

Дзідзо-босацу

Перед його зображенням в Кіото лежать монети, кілька стеблинок свіжих квітів, стоїть чаша з водою. І хоча розмір вівтаря не більше 50-60 сантиметрів, він не губиться на тлі банківської громади зі скла і металу. Маленька культова точка в сучасному індустріальному світі, хтось дбайливо за нею стежить, квіти свіжі, вода чиста, – значить, це сьогодні і саме тут комусь потрібно.

Дивлячись на вівтар, я раптом зрозуміла, чому саме, перш за все, схожі між собою японські храми: всі вони дуже доглянуті, якого б розміру не були, до якої б релігії не належали. Ретельно прибрані двори, своєчасно запалюються лампади і ліхтарі, біля воріт кіоски, де ввічливий чоловік в одязі буддійського або синтоїстського священика продає вхідні квитки та комплекти листівок з видами храму в різний час року. На особливому аркуші паперу вам зроблять відтиск храмової печатки, терпляче і детально дадуть відповіді на ваші запитання, бачачи, що японської мови ви, швидше за все, не знаєте, знайдуть путівник по храму англійською. І ще довго, поки ви не зникнете за поворотом, будуть ввічливо з посмішкою кивати слідом.

Храми Японії

У дворах великих буддійських храмів нерідко зустрічаєш десь у куточку або позаду основного культового простору невеликі синтоїстські храмики і кумирні. А у дворах великих і малих синтоїстських храмів серед трави можна побачити скульптури буддійських богів з металу або каменю чорного або сірого кольору. Найчастіше це Каннон (китайсько-корейсько-японська жіноча форма санскритського Авалокітешвари – божества милосердя і співчуття в буддійському пантеоні) або вже згадуваний Дзідзо-босацу. Вони неодмінно є в храмових садах і парках. Фігурку в людський зріст на лотосовому троні, яка несподівано виглянула за кущів, можна прийняти за живу. Можливо, в цих скульптурах відбилася одна з ідей раннього буддизму – про те, що немає непрохідної прірви між світом людей і світом богів, що вони можуть перевтілюватися один в одного.

Втім, японському буддизму не чужа й пізніша ідея про недосяжну велич божества, перед яким людина – ніщо. Досить згадати Дайбуцу – Великого Будду Амітабху в місті Камакура або Дайніті – Будду Безконечного Світла Вайрочане в місті Нара. Висота першого 13 метрів, другого – 16. Біля цих гігантів людині навряд чи прийде в голову думка про свою рівність з богами.

Буддизм і синто в Японії злилися настільки, що тут жоден віруючий не може точно сказати про себе, прихильником якої ж з цих релігій він є. Традиції, громадська думка тут складалися століттями і грають виключно важливу роль.

Автор: Н. Жуковська.

P. S. Духи вещают: Все-таки удивительная страна Япония, и даже тамошние игры про Рейнджеров Самураев имеют свой непередаваемый национальный колорит.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers