Якось юний Сяю-Тао прийшов до свого вчителя (і між іншим шановного мудреця) з прямо таки екзистинційним питанням:
– А скажіть о вчителю, а чому комарі так противно дзижчать?
– Йди, почитай Конфуція, – порадив вчитель.
Через місяць юний Сяю-Тао знов прийшов до свого вчителя:
– Вчителю я перечитав всього Конфуція, але так і не знайшов відповіді на своє питання.
– І я теж не знаю відповіді, але почитати Конфуція завжди корисно, – сказав вчитель, посміхаючись своєю хитрою посмішкою.

Отож, знайомтесь, Конфуцій – великий китайський мудрець, розум, честь і совість китайського народу, дядько який сформував основні моральні та етичні закони Піднебесної, і по яким порядні китайці живуть вже понад 2500 років. Та й за 2500 ці закони не втратили своєї актуальності та значущості, адже справжня мудрість та істина мораль буде актуальна у всі часи. Головне золоте правило конфуціанства настільки просте, як і геніальне: «Не роби іншим людям того чого не хочеш, щоб вони робили тобі». Правда файно? А фактично – це та сама головна християнська заповідь, яку свого часу сформував Ісус Христос: «Поступай з ближніми так само як хочеш, щоб вони поступали з тобою». Золоті слова, от тільки вони не стосуються товаришів мазохістів, а то б я не хотів, щоб якийсь мазохіст поступав зі мною так як хоче, щоб я поступав з ним. Тож якщо не рахувати всіляких садистів-мазохістів, якби всі люди жили по цих законах та заповідях то, принаймі можна було би не хвилюватись за свій гаманець, але на разі маємо те, що маємо.

Але повернімось до Конфуція, якого справді звали Куном, а потім коли він став просунутим мудрецем, до його імені ще добавили приставку «Цзи», що значить «вчитель». Тобто називали його Кун-Цзи, що по нашому «вчитель Кун», а Конфуцієм вельми шановного вчителя Куна вже обізвали європейці, переклавши китайське ім’я великого вчителя на латинський манер як «Confucius».

Народився Конфуцій у 551 р. до н. е. у сім’ї збіднілих аристократів. Батькові Конфуція було поза 70 років (це вже був його 3 шлюб), матері – лише 17 років. Батько помер, коли хлопцю було лише 3 роки і молода мати присвятила життя вихованню хлопчика. Вже в ранньому дитинстві Конфуцій виділявся дивовижними якостями та талантом провидця. Маленький Конфуцій був далекий від ігор властивих його одноліткам, головною його розвагою були бесіди з мудрецями і старцями. В 7 років його віддали в школу, де обов’язковим було вивчення 6 дисциплін (якими, до слова, мав володіти кожний шляхетний китаєць): вміння виконувати ритуали, вміння слухати музику (будь-ласка зверніть увагу, яке велике значення надавали давні китайці музиці), вміння стріляти з луку, вміння керувати колісницею, вміння писати, вміння рахувати. По закінченню школи, Конфуцій єдиний зі всіх учнів здав найважчі іспити зі 100-відсотковим результатом. В 17 років він вже займає посаду державного чиновника – хранителя амбарів. В 25 років за свої беззаперечні досягнення Конфуцій був виділений всім тогочасним культурним суспільством. Одним з кульмінаційних моментів його життя стало запрошення від великого імператора відвідати столицю Піднебесної.

Слава про його мудрість і таланти поширилась далеко за межі сусідніх царств. Визнання його мудрості досягло такої степені, що він зайняв пост міністра правосуддя в царстві Лу, в ті часи ледь не найвідповідальнішу посаду у державі. Однак заздрість була присутня в усі часи, а жаба – взагалі інтернаціональна тваринка. Постійні наклепи заздрісних чиновників призвели до того, що правитель Лу перестав прислухатись до порад Конфуція. Тоді Конфуцій покинув рідне царство і відправився у подорож по країні наставляючи правителів і жебраків, князів і селян, молодих і старих. У цей період створюється школа Конфуція, де учні вчились пізнавати закон, ритуали, бути “цілісними людьми” корисними суспільству. Помер мудрець в 479 р. до н. е. Свою смерть він передбачив раніше.

Взагалі всілякі вчені філософи і досі сперечаються, чи варто вважати вчення Конфуція – конфуціанство релігією. А справді чи варто? Адже в конфуціанстві не має інституту церкви і йому абсолютно байдужі всілякі теологічні питання (на кшталт походження всесвіту, життя після смерті і таке інше). І справді нащо конфуціанству перейматись цими питаннями, якщо на них значно краще дають відповіді дві інші національні китайські релігії: даосизм і буддизм, з якими конфуціанство мирно співіснує на протязі багатьох століть. А все чим переймається конфуціанство – це етика і мораль та гармонійне існування людини, суспільства та людини у суспільстві.

Далі буде.