Що тільки не називають містикою! І пророчі сни, і вертіння столом силою думки, і несподівані зцілення, і здійснені пророкування, і загадкові явища. Загалом, все, що з області таємничого. Індійські факіри і «снігова людина», філіппінські хілери і пси-енергія, шамани, астрологія і телепатія, телекінез і гіпноз… Хоча ні, гіпноз як ніби вже узаконив свої відносини з наукою. Скажемо прямо, цьому поняттю не позаздриш. Містика – одним словом.

– Дозвольте, – скаже тут читач, – а що це я таке читаю все про неомістичні культи, які начебто отримали таке розповсюдження на Землі? Нібито тисячі людей примикають до якихось гуру і сидять такими лотосами, зібравши якісь янтри в якісь мантри і посилаючи їх у власні чакри. Заняття, скажемо прямо, дурне, дурню зрозуміло, що краще пивка попити або «ящик» подивитись, але ж сидять. Це від чого? Може, у них такий суспільний психоз, або курять щось таке наркотичне? Може, немає там шанованого чоловіка, який запросто ліквідував би це неподобство, з усією рішучістю вимовивши: «Містика!».

Читач хоч і грубуватий, але що йому заперечиш? Мало сказати: «Містика!». Треба ще й пояснити, що таке містика. А це, приховувати не стану, важко. Тому що містика – річ не тільки таємнича, але й тонка і складна.

Містикою в науковій літературі називають релігійну практику, яка має метою переживання в екстазі безпосереднього єднання з Абсолютом, нераціональне його осягнення. Містика – це і ціла система теологічних і філософських доктрин, які виправдовують, осмислюють і регулюють цю практику. Іноді сам досвід такого переживання називають містичним досвідом, або містикою, а сукупність виправдовуючих його доктрин – містицизмом.

– Що це за Абсолют? – Скаже не досвідчений у філософських тонкощах читач-атеїст (ауу, є такі?). – Бог, чи що? Так адже його немає? І гуру ці самі – обманщики. Нічого цього немає.
– А що є? – Несміливо запитаю я, передбачаючи відповідь.
– Людина є. Природа. Суспільство Закони природи і суспільства. Юридичні закони. По них і живемо.
– А закони розвитку людської душі є?
– Так адже душі немає. Чому розвиватися? Містика це все Релігія. Наш ідеал інший: «У здоровому тілі – здоровий дух» (привіт совку). Якщо правильно виховати людину, то у неї і питань таких не буде. Одні відповіді. Головне, щоб не було віри у всяке таке собі надприродне. Справу треба робити (гроші заробляти, кар’єру будувати, споживати), а не філософствувати. Відволікає філософія.

Немає такого читача в наших колах, слава Абсолюту! Або є? Однак питання все одно поставлені, і, що вже приховувати, вони мене спантеличили. Чи завжди у здоровому тілі здоровий дух? А той дух, який жив у покаліченому тілі Миколи Островського? І з яким Абсолютом він співміряв свій дух, за яким канонам ріс його дух? І як дух взагалі керує тілом? І що природно, нормально для людини? Ось, наприклад, мій уявний співрозмовник теж ратує за норму. Тоді що ж таке норма? Натхнення – це ж не норма? Тоді що ж – нормою людської свідомості є ненатхнення? Так це ж чорт знає що! У той же час натхнення, як його описують поети, це не кількісна зміна свідомості (того – побільше, цього – погостріше, сього – міцніше), а якийсь якісно інший стан, прошу вибачення, душі.

А тепер ця сама містика. Містичні стани – це «змінені стани свідомості», з чим, загалом-то, згодні всі дослідники. Змінені порівняно із звичайною безсонною свідомістю. Натхнення, творчий підйом, містичний досвід, наркотичне сп’яніння – це все наднормальні або ненормальні стани свідомості.

Напевно, правильніше користуватися двома поняттями: «містика» і «містицизм», тобто відрізняти сам досвід переживання від тих доктрин, які виправдовують цю практику. Зауважимо, що у визначенні містики як системи доктрин («містицизму»), яке наведене вище, вжито саме слово «виправдовують», а не «пояснюють».

«Виправдання» – моральна категорія, а «пояснення» – наукова. Якщо розділити «містику» і «містицизм», то містика виявиться предметом вивчення насамперед психології, а містицизм піде по розділу – релігієзнавства. У злободенності обох цих тем не доводиться сумніватись.

Не секрет, що захоплення містикою і містицизмом в останній час «пішло в маси». Частина молоді відчуває живий інтерес до цих тем. Багато хто розуміє практику йоги, медитацій і інших систем психофізичних вправ як якийсь психотерапевтичний аутотренінг, який допомагає працювати над самовдосконаленням особистості, набувати душевну рівновагу, захищатися від божевільних ритмів сучасного життя. При цьому тема релігії як би і не виникає (яскравий приклад йога, яку багато людей роблять просто як зарядку, фітнес, навіть не вникаючи в філософію цього стародавнього індійського вчення).

Однак відчуття це зникає, як тільки звертаєшся до змісту доктрин, що обґрунтовують містику і релігію. Ортодоксальні релігійні системи (іудаїзм, християнство, іслам) – теїстичні. У їх центрі – вчення про Бога як вічну, нескінченну особистість, що створила світ і керуючої ним. Бог принципово різниться від створеного ним світу, Він непізнаваний ніяким чуттєвим досвідом, і все ж (ось і починається містика) людям відомі його бажання, вимоги і закони. Значить, в якійсь мірі Він все ж пізнаваний. Тут теж проявляється «містична практика»: пізнання непізнаваного як «особлива благодать» Бога. Однак оскільки потреба звертатися до Бога у віруючого виникає значно частіше, ніж на нього зглянулась «Божа благодать», він повинен звертатися до церкви, яка виступає посередником між Богом і людьми. Церква завжди володіє «благодаттю».

Таким чином, релігія містична у своїй підоснові, що виявляється і в догматиці, і в Богодуховності священних книг, і в переказах, і в культовій практиці (наприклад, таїнства в християнстві). Церква ризикувала б втратити свою роль посередниці між Богом і людьми, якби заохочувала «самодіяльну» містику. Містика, та й то у відомих межах, дозволялася хіба що в чернечих громадах.

«Єретичні» відгалуження ортодоксальних Теїстичний релігій, навпаки, нерідко вважають містичний досвід віруючого не тільки бажаним, а й необхідним. Зазвичай ортодоксальні релігії жорстоко розправлялися з «гордіями», які претендували на особисте спілкування, а то й «злиття» з Божеством. Серед суфіїв глибоко шанується Мансур аль Халладж (X століття), а ісламське духовенство засудило його до смертної кари за те, що він у релігійному екстазі оголосив про свою тотожність з Абсолютом. В історії містика нерідко ставала формою протесту проти церковної і соціальної ієрархії, містики звинувачували ортодоксальні релігії в догматизмі і омертвілості, викривали церкву у властолюбстві. Природно, що до позаконфесіального містицизму церква і тепер проявляє неприязнь.

У не теїстичних релігіях місце Бога займає безособове трансцендентне начало, через що їх іноді розуміють як нерелігійні системи з етико-практичною спрямованістю. Наприклад, буддизм головною вважає проблему буття особистості і пропонує шляхи звільнення її від страждань. Вища реальність – це таємнича нірвана. Вона-то і являє собою головний об’єкт релігійних емоцій, містичної практики. Саме не теїстичні релігії (дзен-буддизм , даосизм) часто стають основою неомістичних культів. Ймовірно, притягальною тут виявляється установка на рішучі особисті зусилля без очікування «милості», на постійне самовиховання. Звичайно, приваблює і східна екзотичність.

Далі буде.

Автор: В. Пазілова.

P. S. Духи вещают: А еще порой люди пытаются придать оттенок мистического просто вещам, которые не до конца понимают. Ведь следуя этой логике можно и уход за зубными протезами назвать мистикой. А чтоб он перестал такой быть, следует всего лишь попытаться понять, хотя если с зубными протезами разобраться сравнительно просто, для этого всего лишь стоит перейти за ссылкой http://www.vilida.kiev.ua/poleznye-sovety/ukhod-za-zubnym-protezom.html , то некоторые вещи понять куда сложнее. Но ведь тоже можно, важно всего лишь постараться и включить свои мозги.