Осінь в Індії – пора численних свят: процесій, карнавалів, гулянь. Індійці називають їх одним словом – «пуджа». Пуджа – це свято, часто багатоденне, на честь того чи іншого бога, багатозмістовне, «багатошарове», але суть його ясна: одвічна містерія боротьби добра зі злом. У бенгальській столиці Калькутті пуджі присвячені в основному жіночим божествам. Найголовніші пуджі – дві: на честь великих покровительок Бенгалії – кривавої Матері Калі і великої войовниці Дурги. Про Дургу-Пуджу наша розповідь.

Ось що говориться про цю богиню у старовинній легенді. Демон Махіша довгим подвижництвом заслужив нагороду богів: могутню силу, нездоланну ніким у Всесвіті. І став демон бешкетувати, утискаючи і ображаючи не тільки людей, а й небожителів. Терпіння богів вичерпалося, і вони створили істоту, в «договір» з демоном невключену, – богиню Дургу (в деяких міфах в неї перетворилася дружина Шиви – Парваті). Дурга, грізна і прекрасна, головою впиралася в небо, а в кожній зі своїх численних рук тримала зброю – спис, меч, дротик, лук, чакру (лите важке кільце з ріжучими гострими краями ) і т. д. Осідлавши величезного лева, богиня кинулася в бій. Махіша намагався врятуватись, перетворившись на буйвола, але буйвол був пошматований левом, а вискочивший з нього демон знищений розгніваною богинею. Зло було переможене, добро перемогло.

… Підготовка до свята починається ще влітку, тихо і непомітно. Кожна громада, вулиця, а то й будинок, двір або сім’я замовляє спеціальному майстру глиняну статую – одну або декілька. У кварталах ремісників, розташованих уздовж берегів річки Хуглі, одного з рукавів дельти великого Гангу, на якому стоїть Калькутта, виникають вздовж вулиць, парканів, стежок незліченні ряди глиняних фігур. У них немає ще жодного обличчя, ні одягу, це поки лише груба глина з дна Хуглі.

Потім їх прикрашають – в міру фантазії художників і достатку замовників. У хід йдуть біжутерія, кольорова фольга, шовк та атлас, папір. Обличчя глиняних богинь майстерно розфарбовуються, три широко відкритих ока видивляються ворога. Незадовго до свята (точну його дату визначають жерці, обізнані в астрології) на перехрестях вулиць, в закутках, на пустирях і площах міста немов за помахом чарівної палички виникають «пандали» – чудові намети, в яких на час оселиться богиня зі своїми супутниками.

Статуї займають свої місця у «вівтарній» частини пандал. У центрі розміщується головна, найбільш мальовнича група: Дурга верхи на леві, яка вражає демона Махіша. Лев терзає чорного буйвола, з шкури якого вискакує демон. Махіша зеленого кольору, він оперетково «страшний»: очі налиті кров’ю, величезні вуса стоять сторчма, чимось він нагадує відомого нам Бармалея. По обидва боки спостерігачі: слоноголовий Ганеша, його брат – багатоголовий красунчик Катрікейя верхи на павичі, богиня багатства і краси Лакшмі і покровителька мистецтв Сарасваті.

Все готово до свята. Потяглися до неба цівки пахощів, гримнули барабани, почали свої пісні жерці. Пуджа почалася!

Кілька днів і ночей не покидає вулиць величезного міста незліченний натовп: попиває кокосове молоко і кока-колу, жує горішки та солодощі, милується статуями, оцінює, розпускає плітки. Стародавній сенс пуджі: споглядання священних статуй – «даршан» богоугодний – чим більше їх побачиш, тим більше тобі буде благодаті.

У наш час древнє релігійне свято все більше перетворюється на гігантський карнавал, бажану віддушину в суворих, похмурих буднях перенаселеного міста, з його соціальними контрастами і незліченними проблемами. Пуджа – велика радість для трудящого люду, всілякої бідноти і, зрозуміло, для калькутських хлопчаків, абияк одягнених, неймовірно худих і веселих.

Головна розвага – бродити від пандал до пандалу, порівнюючи і обговорюючи їх оформлення. Всі їх, звичайно, оглянути немає ніякої можливості: число пандалів зазвичай досягає двох тисяч. Велика частина зображень Дурги виконана в традиційному стилі, за стародавнім усталеним каноном, ці статуї розрізняються лише ступенем пишності прикрас. Але останнім часом з’явилися і зовсім нові Дурги – кубістичні і навіть абстрактні (у пандалі, оформленому Інститутом мистецтв). Охоронці канонів лише зітхають і пишуть у місцеві газети меланхолійні листи про падіння моралі, про вульгарність сучасної молоді. В деяких наметах можна побачити справжні шедеври. Ніяких прикрас, сірувата глина, трохи зачеплена подекуди білилами, – але це були справжні витвори мистецтва, виконані майстром.

Під час пуджі важливо не упустити випадку, щоб привернути увагу до власних робіт. Тут проявляється чимало винахідливості. В одному пандалі пристосували «чарівний ліхтар», що створює рухомий фон – рвані хмари, бурю, блискавки. В іншому, закликали на допомогу електричні розряди – вони надають битві богині з демоном додатковий драматизм. У третьому замість традиційних гімнів «ганяють» на магнітофоні розвеселу кіномузику. У четвертому богиня виявляє безсумнівну подібність – і обличчям і фігурою – з популярною кінодивою.

… Скінчилася пуджа. І наступного ранку відбувається щось, що кидає у шок європейців, яким вдалось побувати на святі. Всю чудову красу, що населяє пандали, вантажать на машини, вивозять на берег річки і безжально топлять з човнів. Годину-дві – і чудові статуї перетворюються на розмокший папір і купи сірої глини. Але у цієї процедури є свій сенс. Статуї Дурги та інших богів робляться з глини, взятої з дна священної річки Гангу як би в борг, тимчасово: щоб богиня могла зійти на землю і знищити зло, що накопичилося за рік. Після цього вона повинна повернутися на небо. За легендою, священний Ганг тече не тільки по землі, а й під землею, і по небу. Повертаючи глину в річку, люди дають можливість богині і її супутникам вивільнитися з тимчасової оболонки і повернутися до інших небожителів. І не треба зітхати про занапащену красу, через рік будуть зроблені нові статуї, ще гарніше!

Автор : О. Торчинський.

P. S. Духи вещают: А еще во время празднования Пуджы в индийских городах можно по неплохим ценам купить шунгит – минерал весьма популярный в Индии.