У кожній індійській сім’ї народження дитини – довгоочікувана подія, і існує безліч звичаїв, пов’язаних з вступом нової істоти під покров рідного дому. У багатьох частинах Індії мати зазвичай народжує першу дитину в будинку батьків, щоб у цей важкий період відчувати любов і турботу близьких. Пологи приймає, як правило, досвідчена дай, або повитуха.

У Північній Індії новонародженому прийнято давати гутки, або перший ковток. Суміш меду з вершковим маслом або патоку з цукрової тростини спочатку прикладають до губ родича або родички, які користуються в сім’ї особливою повагою за свої неабиякі якості, а потім прикладають до губ новонародженого. У Кералі і в інших південних районах макають в мед шматочок золота і торкаються ним рота немовляти. Часто при народженні складають гороскоп дитини, здійснюють різні обряди, накривають святковий стіл і скликають гостей. У Раджастхані на п’ятнадцятий день життя немовляти здійснюється обряд, який на санскриті називають «першим виходом», а місцеві жителі – «шануванням Сонця».

У вичищеному за ритуалом дворі батько тримає дитину на руках і показує їй на сонце, декламуючи певний вірш із стародавнього санскритського тексту. Найчастіше в Північній Індії святково відзначають «колисковий обряд»; трапляється, в будинок приходять хіджри, або скопці, вони співають і танцюють, а потім вимагають плати за подання. У Тамілнаду і деяких інших районах півдня немовлятам підводять очі. Вважається, що чорні відмітини на дитячому обличчі відводять «лихе око» і бережуть від проклять. Ім’я дитини виводять золотою монетою по гірці рису, на якій її обережно саджають і повертають в напрямку висхідного сонця. Потім для захисту від злого року її оперізують першою священною ниткою. До неї підвішано п’ять-шість золотих талісманів: манго, місяць, собака, квітка чампак і крихітний порожній циліндр, в який вкладена молитва про її добробут. Мати вперше шепоче на вухо немовляті його ім’я і укладає в колиску, вистелену її весільним сарі і обвішану гірляндами квітів.

У дитинстві людина особливо схильна до хвороб і недуг, і для неї спеціально готують всілякі ліки, порошки та їжу. Для захисту від “поганого ока” або злого язика сусіда можуть згодитися талісмани і амулети. Іноді, щоб відігнати від колиски злих духів, роблять особливі маски.

Двіджа, «двічі народжені», що належать до вищих каст по традиційній індійській ієрархії, називають перше годування немовляти анна-прашана і відзначають його на шостий місяць життя дитини як одну із стародавніх індуських самскар, або обрядів. Немовляті вперше дають скуштувати традиційні, що приносить вдачу страви, які готують із солодкого рису, вершкового масла і молока. Відбувається жертвопринесення священному вогню і богині мови. Підносяться молитви про життя, здоров’я і очищення всіх почуттів, що сприймають їжу.

Анна-прашана – це релігійний обряд очищення і звеличення людської натури. А прасад, тобто ласощі або інша їжа, принесена в жертву богам, як вважається, дарує благословення і очищення віруючому, якщо він покуштує цієї їжі після освячення. Взагалі у індійців, особливо з вищих каст, існує багато ритуалів, пов’язаних з їжею.

У забезпечених сім’ях, коли дитині виповнюється шість років, здійснюється обряд, відповідно до якого її рукою водять по шафрану, розсипаному на срібному блюді, після чого вона повинна прочитати написане. У більшості індуських сімей те ж саме проробляється з гіркою рису. Цим першим досвідом письма і читання дитину ніби вводять в освічений світ великих традицій її країни. Ритуал відбувається у присутності богів, батьків і гуру, або вчителя, який поєднує в собі властивості і божественні, і батьківські.

Дитину купають, і потім вона, умилостивши домашніх богів, підносить хвалу божественним покровителям вчення: Ганеші, богу з головою слона, який усуває перешкоди; Савітрі, світочу і просвітительці; Бріхаспаті, вчителю богів, і Сарасваті, богині мови, поезії і музики. У присутності рідних і гостей дитина пише аум – звук Всесвіту і вітання богам. Вона тричі читає написане своєму гуру. Останньому приносять подарунки. Відносини між гуру і сішья (учнем) священні, а початок їм кладе обряд посвячення упанаяна, який скріплює їх як би узами другого народження, вступу в нове життя. Хлопчику, належному до вищих каст, пов’язують через плече священну нитку і присвячують його в культові привілеї стародавнього індуїзму.

Дівчаток навчають різним господарським премудростям, причому в якості вчителів часто виступають їхні старші родички. Коли дівчинка досягає повноліття, відзначають так зване «цвітіння діви» – кумарі пхул. З цього починається підготовка до нового етапу життя.

P. S. Духи вещают: А еще многие индусы хотели бы создать семью, родить детей, но увы не позволяют финансовые возможности. Поэтому ситуация, когда какой-нибудь бедный индус ищет спонсора девушку или наоборот вполне типична для Индии (впрочем, как и не только для Индии). Но там также дополнительную трудность создают кастовые законы, взять в жены можно только девушку из своей или более низкой касты, но никак не более высокой, зато женщина вполне может стать женой представителя более высокой касты.