Наставник Далай-лами. Частина третя.

Posted by on July 30, 2013

Лами

За багато місяців життя у Лхасі ми подружилися з сім’єю Далай-лами. Нас незмінно запрошували на всі урочистості в палаці, де збиралась вся столична знать. Мені вдалося ближче зійтися з Лобсангом. Він готувався до духовної кар’єри, і його, брата Далай-лами, чекало велике майбутнє. Він стане передавальною ланкою у відносинах між своїм божественним братом і урядом: адже пряме спілкування між Далай-ламою і сановниками виключено традиціями. Але вже й зараз Лобсанг був обтяжений багатьма обов’язками. Він не міг знатися з ким попало: всякому його кроку і слову приписувалося містичне значення. Міністри, коли він входив до зали, схоплювалися з килимів та висовували язики від поваги. Будь-якому хлопчиськові це закрутило б голову, але Лобсанг залишився скромним.

Ми багато говорили про його загадкового для мене брата. Лобсанг був єдиним другом Безцінного Правителя, міг заходити до нього в будь-яку годину дня і постачати правдивою інформацією про те, що відбувається в світі звичайних людей. Мене давно дивувало, чому люди, запрошені до палацу батьків Далай-лами, трохи углядівши з вікон, що Безцінний вийшов на дах свого палацу-монастиря, ховалися по кутках. Те ж раптове згасання веселощів я бачив і в багатьох інших будинках. Поява Далай-лами на даху Потали мала якесь загадкове значення. Розгадка виявилася несподіваною і кумедно-зворушливою. Юному повелителю привезли сильні телескопи і біноклі, і він міг спостерігати крупним планом все, що творилося в місті, на околиці. Це була одна з небагатьох розваг самотнього владики.

Далай-лама

Потала – з усіма її золотими дахами, дивовижною архітектурою – всередині була сирим холодним казематом, де завжди по недоліку вікон – панувала напівтемрява. Коло спілкування Богоправителя було різко обмежене, дні він проводив у молитвах і вивченні релігійних книг. Свободи, дозвілля і простих людських (хлопчачих!) радостей в його житті було мало. І ось, пам’ятаючи про самотність і нудьгу повелителя, не забуваючи про чудесні оптичні прилади, шляхетні лхасці намагалися не афішувати своє веселе проведення часу …

Палац Потала

Палац Потала.

Настав строк загального переходу на літні одяги. Щорічно вище духовенство, звіряючись зі знаменнями, визначає день, коли можна скинути зимові хутряні речі і перейти на більш легкі наряди. Знамення свавільні: трапляється, що давно стоїть спека, а бажаного указу все немає. Або ж ще морози, а знамення наказали перейти на літній одяг. Наріканням немає кінця. Та ж трагікомедія відбувається і з переходом з літнього одягу на зимовий.

День офіційного настання літа знаменний ще й урочистим переїздом Далай-лами і його двору із зимової резиденції – Потали – в Літній палац-сад. Городяни і численні паломники висипають у поле через західні ворота, щоб бачити і вітати Далай-ламу протягом усього чотирикілометрового шляху між резиденціями.

Видовище незабутнє. Труби трублять, мідні сурми гудуть. Слуги тягнуть на спинах незліченні кількості начиння, що належить Його Святості і придворним. Сам Далай-лама загорнутий в жовтий одяг. І всі предмети, що належать йому, загорнуті в жовті тканини. Жовтий колір присвоєний тільки первосвященику – за традицією, що йде в глибину віків

Слуги несуть сотні птахів у клітках – вони будуть тішити слух безцінного Правителя. Час від часу папуги викрикують здравиці, і натовпи віруючих захопленим ревом відгукуються на вигуки птахів. Для них це не смішно – «вустами» папуг глаголить божество! За нав’юченими слугами – з деяким інтервалом – йдуть ченці. За ченцями – музиканти верхи на конях, горлаючи на всіляких старовинних, якихось неймовірних інструментах. За ними – кінні ченці. Слідом за вершниками ведуть кращих рисаків зі стаєнь Далай-лами. Їх попони, зрозуміло, жовтого кольору, а сідла і упряж – із золота і срібла.

Завершують ходу лами, вище духовенство, яке має право звертатися напряму до Його Святості. І нарешті, з’являється сам Далай-лама. І, як зазвичай, натовп німіє, піддані падають ниць і, розпростершись, ушановують свого повелителя.

Для самого Далай-лами переїзд в літню резиденцію – велике полегшення. Як не славна Потала, жити в ній обтяжливо. (Палац-фортеця будувалась триста років тому, при п’ятому Далай-ламі. Раптова смерть владики загрожувала перервати будівництво, і тоді регент вирішив приховати кончину повелителя – брехав народу, що Далай-лама хворий, усамітнився для медитації – і протягнув так десять років, поки Потала не була завершена; така перлина архітектури коштувала подібної брехні!).

Палац Потала

Тринадцятий Далай-лама теж не любив палац-монастир, прекрасний лише зовні: занадто багато всередині гробниць святих, занадто багато нагадувань про суєтність сущого і про смерть, занадто мало світла і радості… Відкритий для нових віянь, тринадцятий Далай-лама велів купити в Індії три автомобілі. У передгір’ях їх розібрали, завантажили на кулі і яків, перетягли через гірські перевали, а в Лхасі індійський механік (він же майбутній шофер) зібрав машини. І щоразу після осіннього пишного від’їзду в зимову резиденцію, коли натовпи розходилися, владика сідав у машину і тишком-нишком повертався в літній палац – до настання справжніх холодів.

Автор: Хайнрік Херрер.

P. S. Духи вещают: Думаю, что у юного, настойчивого и жаждущего знаний Далай-Ламы было бы много кому поучиться среди современной молодежи. Особенно усердию в обучении, ведь не секрет, что в наше время можно запросто купить диплом (для этого нужно только перейти на сайт), причем порой без всяких знаний. Но, тем не менее, без знаний обойтись совершенно невозможно, так что если уж и надумали купить диплом, займитесь хотя бы самообразованием, иначе сей диплом можно будет разве что повесить в рамочке на стене…

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers