Різдво Христове в мистецтві

Різдво Христове в мистецтві

різдвяна ікона

На початку нашої ери Різдво Христове не мало постійної дати святкування. Цю священну подію стали відзначати лише в IV столітті: спершу – в Римі, потім – у Константинополі, де в 379 році його святкування затвердив святитель Василь Великий. Найперші зображення Різдва Христового зустрічаються в катакомбах і на саркофагах, де відтворюються вже сформовані в античному мистецтві образи породіллі, пастухів, вола та віслюка, ясел. Нерідко в ранньохристиянських зображеннях сцена Різдва з’єднується з композицією поклоніння волхвів, які, слідуючи за зіркою, наближаються до Немовляти або підносять Йому дари.

За часів Орігена (III ст.) показували печеру, де, за переказами, відбувалося Різдво, а в IV столітті імператриця Олена спорудила на цьому місці базиліку, влаштувавши вівтар якраз над печерою. Арка входу в печеру з гратами зображена на ампулі з церкви св. Іоанна в Монці; такі ампули з освяченим маслом паломники привозили додому зі Святої Землі.

З плином часу у візантійському мистецтві виробився канон, що з’єднує в зображенні Різдва всі епізоди переказу про цю подію, всіх, хто має до неї відношення; канон, що дозволяє представити суть того, що торжествує в сталому щорічному православному святі, що живе донині у пам’яті народу. Мистецтвознавці вважають зразком цього канону мініатюру кінця XI століття в рукописному Євангелії, створеному в Константинополі. Ось як про це пише автор праць з давньоруського живопису Н. А. Барська: «Прямо посеред аркуша – чорний проріз печери. Але художник не веде в нього, а користується традиційним візантійським прийомом представляти те, що сталося всередині предмета, зобразивши його зовні, перед ним. Він зображує на чорному тлі печери ясла зі сповитим Немовлям.

Поруч з яслами не лежить, а урочисто сидить Богородиця – адже чудесне народження не принесло Їй мук, не втомило Її. Потрясіння від доконаного виражено на Її обличчі, легко і трепетно торкається Вона узголів’я Сина. У годівницю – адже печера покинутий хлів – заглядають віл і осел – символи двох народів, іудейського і язичницького, яким однаково приніс порятунок Ісус Христос, а поруч пасуться стада – символ всієї земної тварі, на якій теж повинно відгукнутися народження Божого Сина.

різдвяна ікона

Високо над печерою, у самого поля мініатюри, сяє яскрава Віфлеємська зірка, і сніп світла від неї, прорізаючи темряву, падає прямо на лежачого в яслах Новонародженого. Різдво не здійснюється всередині печери: вже зроблене, воно немов виходить з її пітьми, розкривається у своєму високому і таємничому сенсі. А навколо печери гори і уступи, прокреслені різкими лініями, освітлені трепетним світлом. Це не просто поле і пагорби, які оточують занедбану печеру під Віфлеємом, а земна твердь, в надрах якої здійснилось Різдво.

На цих уступах і гірках, на цій земній тверді розташовуються легкі фігурки всіх учасників події, всіх свідків доконаного, об’єднаних загальною причетністю до відкритої великої таємниці. Біля ніг Богоматері сидить занурений в глибоку думу Йосип. Прямо над ним, біля самої вершини підіймаються над печерою гори, співають радіючі ангели, слід потрясіння лежить на їхніх ликах. А один з них, ступаючи по схилах, йде до здивованих пастухів, одягнених в шкури, і, простягаючи до них руку, повідомляє про доконане. Внизу дві повитухи купають зображеного ще раз Немовля, вводячи Його тим самим в коло звичайного життя і, піднявши на руках, немов являють Його світу. І над всім цим мерехтить золотий фон, ллється негаснуче світло вічності».

різдвяна ікона

Цей канон успадкувало мистецтво Давньої Русі. Відомі древні зображення Різдва Христового, виконані руськими художниками: фреска на цей сюжет у розписі новгородської (XII ст.) Церкви Спаса на Нередіці (до нещастя, знищеної німецькими фашистами); розпис Мірожського монастиря; зображення на Злати вратах Різдвяного собору в Суздалі (XIII ст.)…

Незмінно слідуючи візантійському канону, в його основних рисах, руські художники відкрили християнському світу у своїх роботах невідомі до них моменти і грані вселенського події.

ВОЛХВ

Євангеліст Матвій повідав нам, що коли «Ісус народився у Віфлеємі Юдейському… прийшли до Єрусалиму волхви зо сходу», щоб поклонитися Йому. «Зірка, яку вони бачили на сході, йшла перед ними, як, нарешті, прийшла й стала зверху, де Дитятко» (Мв. 2, 1, 9).

Зображення східних мудреців-звіздарів присутнє в багатьох іконах Різдва. Зазвичай це люди трьох віків – старий, зрілий чоловік і юнак. Вони принесли дорогоцінні дари Немовляті – золото, ладан і смирну – по тлумаченню Іоанна Златоуста символізують науку, любов і послух. У земній тверді на православних іконах неодмінно є місце і цим таємничим персонажам, що представляють світ, якому Різдво Христове несе просвітлення. Часто їх шлях до Бога зображували наші іконописці на конях, «по зірці». Але ось яка особливість проявилася в давньоруському мистецтві: у ньому сюжет поклоніння волхвів тісно переплетений з історією спроби царя Ірода погубити Дитятка Ісуса.

різдвяна ікона

Питання волхвів: «Де народжений Цар Юдейський?» – стривожило Ірода, і він, вивідавши у своїх первосвящеників і книжників місце народження Христа – Віфлеєм, просить волхвів повернутися до нього і точно вказати, де Немовля, щоб поклонитися Йому. Як відомо, мудреці, послухавшись ангела, що явився їм уві сні, не повертаються до Ірода, а той велить «побити» у Віфлеємі всіх немовлят. У православних іконах Різдва з кінця XVI – початку XVII століття з’являються епізоди, пов’язані з невдалим задумом Ірода погубити безцінне життя, покликане врятувати рід людський. Мистецтвознавці сходяться в тому, що один з кращих творів, що відбили цю тему, – ікона середини XVII століття, написана «царськими майстрами» (знаходиться в Центральному музеї давньоруської живопису ім. Андрія Рубльова в Москві). Природно, ядром ікони є сама подія Різдва, радісна Богородиця…

Але серед звичайних відрогів, уступів і гірок, що зображують «земну твердь», відображені «епізоди нездійсненного задуму Ірода, відібрані і розташовані так, щоб зробити зримою, зберегти у вічній людській пам’яті історію чудесного порятунку Дитятка Ісуса Христа: сам Ірод, затіває злу справу, стоять перед ним старці-книжники; скачуть до Віфлеєму «по зірці» три волхви в широких плащах; і вони ж – круто розгортають своїх коней, що відходять «іншим шляхом в країну свою»; і нарешті, «втеча в Єгипет», остаточно зруйнувала задум Ірода.

«Між Іродом і «втечею в Єгипет», які вирішили Його долю, вміщено «побиття немовлят» – те, що вдалося уникнути Ісусу Христу. Поруч з Йосипом сидить на пагорбі закутана в темне жінка – скорботна по «побитим» дітям мати, а трохи нижче воїн, що підняв спис, – виконавець цього «побиття», виконавець страшного наказу Ірода. Але, позначивши точно побиття немовлят, майстер примножує мотив чудесного порятунку, зобразивши лише немовлят, що врятувалися у Віфлеємі. Поруч зі скорботною матір’ю, під фіговим деревом, лежить заховане немовля, майбутній учень Ісуса Христа Нафанаїл. А від списа воїна сховалась в розколину гори Єлизавета з немовлям Іоанном, Предтечею Христовим, на руках…

Все, навіть найдраматичніші епізоди постають на іконі вільними від будь-якого напруження… Як вінцем, оточують вони печеру Різдва з торжествуючою, світлою Богородицею, зливаються з епізодами власне Різдва Христового в єдине, святкове ціле. Вірна загальній православній традиції, що склалася за часів Андрія Рубльова, ця ікона: безумовним центром події постає тут Богородиця, ясно, хоча і більш спрощено, передана перетворюючою світ радість Різдва Христового».

Далі буде.

Автор: О. Газізова.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers