Суфізм та суфії – містики ісламу. Частина друга.

Суфізм та суфії – містики ісламу. Частина друга.

Суфізм

Першу частину оповіді про суфізм та суфіїв можна (і треба) читати тут. В минулій статті згадував про таємні суфійські братства, які існують ось вже багато віків у ісламських країнах ближнього сходу. В тих братствах збираються люди, що понад усе на світі прагнуть мудрості і духовного вдосконалення, і лише самі наполегливі шукачі можуть туди потрапити. В мене колись навіть були думки, а може то взяти і махнути кудись в Узбекистан, там де стоять, неначе з казки “1001 ніч”, чудові східні міста Самарканд і Бухара. Може і справжніх суфіїв знайти вийде. Та от тільки маленька проблемка: справжній суфій, (як і справжній езотерик) ніколи не зізнається, що він суфій.

В тому, що суфійські братства були таємними, є ще одна причина: прості традиційні мусульмани не дуже розуміли тонких премудростей суфійського вчення. А як частенько буває, якщо я чогось не розумію, значить, воно не правильне. Це призвело до того, що традиційні мусульмани стали переслідувати і ганяти суфіїв, вважаючи їх єретиками та відступниками від вчення пророка Мухаммеда та Корану. Серед суфійських шейхів були і такі, які прийняли мученицьку смерть від рук фанатичних мусульман, найвідомішим з них був суфійський мудрець і містик Мансур Аль-Халадж, якого ще називають мусульманським “Христом”. Аль-Халаджа так само розп’яли на хресті, а потім ще й четвертували, лише за те, що в молитовному екстазі він вигукнув “Я є Істина, я є Бог!”

Тож суфіям доводилось (і доводиться) шифруватись та переховуватись. Їхні таємні братства та школи існують і по наш час. От тільки знайти їх зовсім не просто. Щоб вступити у суфійську школу перше випробування полягає в тому, щоб її для початку знайти. (Багато людей за ради цього навмисне мандрували країнами близького сходу, хтось з них знаходив, хтось ні)

Серед відносно сучасних езотериків і психологів в суфійських школах могли навчатись відомий російський містик Георгій Іванович Гурджиєв та Мірзаркарим Санакулович Норбеков (хоча не впевнений до кінця щодо товариша Норбекова).

За спогадами Гурджієва суфійська школа зовсім не схожа на школу в нашому звичному уявленні. Навчання завжди індивідуальне, кожний вчитель має лише кількох учнів, яких він і навчає своїм премудростям. Суфії і суфійські вчителі яко справжні езотерики можуть переховуватись під різними образами і масками, грати різні соціальні ролі. Наприклад, суфійським вчителем може виявитись торговець пампушками на базарі у Багдаді, або двірник десь в Самарканді, ним може бути як і багатий шейх, який живе в розкішному палаці, так і бідний чобітник без чобіт, ним може виявитись будь-хто. Одним з вчителів Гурджієва був турецький майстер по тканню килимів, в нього Гурджієв досконало опанував мистецтво ткання килимів, таких популярних на сході (і не тільки).

Коли почався процес учнівства, Гурджієв чекав, що його вчитель буде ділитись якимось таємними знаннями. Але нічого подібного: замість того, йому довелось цілими днями пахати над килимами. Як потім виявилось, власне у тканні килимів і полягав процес учнівства, який формував у юного учня терпіння, увагу, посидючість та інші чесноти так необхідні, для того, щоб йти по непростій дорозі духовного вдосконалення.

Коли вчитель-килимник побачив, що юний Гурджієв вже вельми файно опанував мистецтво ткання килимів, а заодно став терплячим та посидючим, уважним до деталей, він його відправляє вчитись до іншого майстра (який живе зовсім в іншому місті, в іншій країні, за багато кілометрів від першого майстра). Так процес учнівства в суфійській школі може тривати багато-багато років (а то і все життя) і проходити в різних вчителів, які живуть в різних містах і країнах.

Килим

Серед духовних практик, що практикуються суфіями, найпопулярнішою і основною є зікр. Зікр – з арабської “поминання” – багаторазове повторення молитовної хвали Аллаху, фактично є самою справжньою ісламською медитацією. Також суфійський зікр дуже схожий із практикою Ісусової молитви у християнстві. Суфійські містики по багато годин на добу проводять у молитовному зікрі. Кінцевою метою перебування там є досягнення стану духовного екстазу, коли суфій відчуває в душі велику гармонію і єднання з Богом (який насправді живе у наших серцях). Як казав свого часу суфійський мученик Мансур Аль-Халадж: “Мене вже не має, тепер під моїм плащем живе Бог” (Нажаль мусульмани цього не зрозуміли і стратили суфія). В буддизмі такий стан можна назвати просвітленням.

Деколи суфії окрім просто багаторазового повторення молитов передають свою любов до Бога через молитовний спів та танець. Під час танцю суфії активно кружляють, за що їх називають “кружляючими дервішами”.

Танцюючі дервіши

Ось десь так виглядає молитовний танець суфійських дервішів. За поетичною суфійською алегорією весь наш світ являє собою магічний безкінечний танець Бога, а рушійною силою танцю є безмежна сила кохання Бога по відношенню до людей. Просвітлені суфії в стані містичного екстазу називають себе коханими (саме так у жіночому роді, бо душа то вона, жінка), а коханим є Бог. Кохання всім.

2 thoughts on “Суфізм та суфії – містики ісламу. Частина друга.

  1. А волхви в дорозі 🙂 Себто про волхвів ще обовязково буде стаття в майбутньому. А то про все одразу писати не вистачає рук (ну хіба якби я був такий самий як багаторукий Шива і то б не вистачило про все написати).

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers