Суфізм є одною з найцікавіших релігійних течій самої молодої світової релігії – ісламу. Адже суфізм представляє собою містично-езотеричну серцевину ісламу, його сакральну суть, яка є однаковою в кожній релігії – шлях до безпосереднього пізнання Бога, духовна трансформація людини в сторону святості і просвітлення. Багата суфійська традиція породила чимало цікавих повчальних суфійських притч і анекдотів, які трохи згадувались і на сторінках нашого скромного сайту. Людей причетних до суфійської традиції називають суфіями або дервішами. Видатними суфіями, відомими історії були такі знамениті люди, як всіма добре знаний автор рубаїв про вино – Омар Хаям (який був не тільки геніальним поетом, а і не менш геніальним вченим), талановитий лікар Ібн Сінна (більше відомий європейцям як Авіценна), чудовий поет Джалаладдін Румі, і такий кумедний напівміфічний герой багатьох притч та анекдотів Мулла Ходжа Насреддін.

Мулла Ходжа Насреддін на своєму улюбленому ослику.

Слово “суфій” походить з арабської мови і означає “шерсть”. Просто суфіями називали людей одягнутих в шерстяні одежі, а в шерстяні одежі частенько одягались чисельні релігійні аскети та відлюдники, які усамітнювались десь в пустелях, по далі від мирської суєти, перебуваючи весь час у молитвах та строгому пості. (в пустелі не порозкушуєш особливо). Зрештою, таких аскетів відлюдників було чимало і в християнській традиції, з приходом на арабські землі нової релігії ісламу, багато правовірних ревнителів Аллаха стали брати приклад з християнських подвижників і теж усамітнюватись в пустелях. Вони то і стали першими ісламськими суфіями-праведниками і дали поштовх для зародження релігійної течії суфізму.

Шерстяний одяг відлюдника був, неначе символом відходу від мирського світу. Навіть проводився такий цікавий ритуал посвяти в суфії, коли бажаючий стати суфієм сідав на свій шерстяний плащ обличчям на схід, а його духовний наставник говорив: “Дивись сину мій, цей плащ – знак могили і він говорить тобі: “Ти помер для світу””.

Хоча є ще інша думка, щодо виникнення суфізму (цілком її поділяю). Згідно неї суфізм існував за довго до виникнення ісламу та навіть християнства. Наприклад, саме суфіями були три мудреця, які прийшли у Віфлеєм відвідати новонародженого Ісуса Христа, вони ж принесли йому три дари, (ладан, смирну і золото) в яких було пророцтво. Ладан означав майбутню святість малюка, смирна – мученицьку смерть і страждання, а золото – зраду.

А взагалі суфізм є однією з найдавніших релігій, яка вже багато тисяч років об’єднує справжніх шукачів істини. Просто свого часу суфії і суфізм взяли одяг ісламу. Деякі інші з суфійських праведників розтворились в християнстві і стали знаними християнськими духовними подвижниками, на кшталт святого Антонія чи Серафима Саровського. І дійсно, для справжнього суфія має значення лише одне – мудрість і духовне подвижництво, яке веде людину до Бога. А під якими прапорами займатись подвижництвом, християнськими чи мусульманськими, для суфія то байдуже. Суфійський мудрець Мансур Аль-Халадж, щодо різних релігій казав таке: “Я думав про різні віри, пристрасно бажаючи їх зрозуміти, і побачив, що всі вони подібні багатьом гілкам одного Дерева. Не заставляйте людей прийняти якусь одну віру, бо це відверне увагу від Дерева. Саме Дерево шукає людину, і показує їй всю свою велич”

З давніх давен суфії об’єднувались у таємні братства (суфійські тарікати), які з часом ставали цілими школами духовного вдосконалення. Навчатись в цих школах могли лише люди, які щиро всім серцем і всією душею прагнули там вчитись. Про це прагнення є дуже гарна суфійська притча:

Молодий чоловік прийшов якось до суфійського шейха Фаріда і запитав:
– Пане, що мені робити, щоб стати мудрим?
Фарід навіть не звернув на нього уваги. Повторивши своє питання кілька раз з аналогічним результатом, юнак, нарешті, пішов, щоб повернутися на наступний день з тим же питанням. Знову не отримав він відповіді і повернувся на третій день, знову повторюючи питання:
– Пане, що мені робити, щоб стати мудрим?
Фарід нарешті повернувся і попрямував до річки, що текла поруч. Він увійшов у воду, кивком запросивши юнака йти за ним. Досягнувши достатньої глибини, мудрець взяв його за плечі, занурив у воду і почав топити. Юнак відчайдушно пробував звільнитись, але Фарід не випускав його з води. Нарешті він його відпустив і, коли юнак відновив подих, запитав:
– Сину мій, коли ти був під водою, чого ти бажав найбільше?
Юнак відповів без вагань:
– Повітря! Повітря! Я хотів повітря!
– А не віддав би ти перевагу замість цього багатству, задоволенням, могутності або любові, сину мій? Чи не думав ти про що-небудь з них? – Допитувався Фарід.
– Ні, пане, я жадав повітря і думав лише про повітря, – була негайна відповідь.
– Отже, – сказав Фарід, – щоб стати мудрим, ти повинен так само сильно хотіти мудрості, як тільки що жадав повітря. Ти повинен боротися за неї, відмовляючись від всіх інших цілей життя. Вона повинна бути єдиним об’єктом твого прагнення і день і ніч. Якщо ти будеш прагнути до мудрості з таким завзяттям, сину мій, ти обов’язково станеш мудрим.

Отака гарна притча, а в суфійські братства брали лише таких людей, які прагнули потрапити туди, як той юнак з притчі прагнув повітря. На цьому завершую першу частину оповіді про суфізм. Бажаю всім прагнення до мудрості.