Тотем і табу

Posted by on September 8, 2013
Журнал Пробудження

тотем

З часів античності, коли Демокріт і Лукрецій зробили перші спроби пояснити походження релігії, основою релігійності вважався страх людини перед силами природи. Цей страх зберігся і в наш час у відсталих племен мисливців і збирачів, чиє життя майже цілком залежить від природи і мало чим відрізняється від життя первісних людей. «Ми боїмося негоди, – розповідав ескімоський шаман знаменитому мандрівникові Кнуду Расмуссену, – з якою маємо боротися, вириваючи їжу від землі і від моря. Ми боїмося спраги і голоду в холодних снігових хатинах. Ми боїмося хвороби, яку щодня бачимо біля себе. Ми боїмося мертвих людей і душ звірів, вбитих на лові. Ми боїмося духів землі та повітря… Ми настільки необізнані, незважаючи на всіх наших заклинателів, що боїмося всього, чого не знаємо… Тому ми тримаємось своїх звичаїв і дотримуємось наших табу».

Зізнання шамана дозволяють зазирнути у світ первісної психології, але от питання: чи вичерпується ними цей світ? Як пов’язати з всеохоплюючим почуттям страху ту культуру, ті форми одягу і житла, які запозичила у жителів Півночі і використовувала в тих же екстремальних умовах сучасна цивілізація? У словах ескімоса перебільшена необізнаність його народу про те, що відбувається в навколишньому світі. Глибокий знавець культури первісних народів професор С. А. Токарєв у своїх роботах показав дивовижний за різноманітністю обсяг накопичених у первісну епоху раціональних знань, що перевершує природні потреби того суспільства. Ці знання про природу, властивості та види тварин і рослин передавалися іноді в чітко «систематизованій» формі. До первісної «системології» відносять і тотемізм.

ЧИТАЮЧИ КНИГУ ТОТЕМІВ

Тотемізм довгий час вважали однією з форм первісної релігії, вірою в надприродну спорідненість людини або колективу з тотемом – якоюсь твариною, рослиною і іншим об’єктом природи. Історичні корені цієї віри іноді вбачали у прагненні «прив’язати» до себе тотемічну тварину як родича, гарантувати достаток їжі шляхом спеціальних обрядів «розмноження» тотема. Вражаюче ототожнення людини і тварини-тотема як істот одного виду пояснювалося «не відокремленістю» людини з природи, «дологічним мисленням» дикуна (австралієць-абориген, тотемом якого вважався кенгуру, побачивши свою фотографію, визнав, насамперед, схожість її саме з тотемом!).

Однак подібні прагматичні пояснення тотемізму по-своєму однобічні. І загадка тотемізму так і залишалася невирішеною, поки дослідники шукали якийсь ідеальний його прояв; шлях до розгадки намітився, коли вчені спробували намацати в різноманітності тотемічних уявлень складну систему.

Первісна і стародавня людина, прагнучи знайти сенс в навколишньому світі, наділяла його людською волею, переносила на природу властивості людського суспільства, насамперед родові зв’язки. Саме вони були головними в первісну епоху і регулювалися складними правилами. Щоб легко розбиратися в правилах відносин між родами, бродячими групами мисливців і збирачів, потрібно було знати тотеми (слово «тотем» мовою північноамериканських індіанців оджибве означає «його рід»).

Тотем визначав місце людини в суспільстві. Це був свого роду природний знак, символ, що означав соціальні відносини. А система цих знаків читалася як цілий зв’язний текст. Так, у африканського племені луапала згруповані разом клани, які мають тотемами леопарда і козла (леопарди полюють на козлів ), слона і глини (за переказами, жінки використовували в якості горщиків відбитки слонових ніг у глині)…

У цій знаковій системі, відзначимо, немає нічого релігійного: знаменитий французький етнолог К. Леві-Стросс порівнює тотемічні символи з геральдичними тваринами середньовічних гербів. Тотемізм і не був би релігією, якби його функції полягали лише в позначенні (за допомогою природних явищ та об’єктів) відносин між людьми. Однак функції тотемізму були значно ширше. Зв’язок людини (і колективу) з твариною-тотемом мислився і як віра в надприродну спорідненість з ним, бо всі основні соціальні зв’язки були, перш за все, зв’язками спорідненості. А оскільки вони припускають загальну «генеалогію», то первісна свідомість посилено працювала над проблемою: як пояснити походження сформованих родоплемінних відносин і навколишнього природного світу? Рішення знайшлося у вигляді тотемічних міфів про першопредка («культурних героїв») – прабатьків тотемних тварин і відповідних їм груп людей. Саме першопредки встановили норми людського співжиття і створили блага культури в самому широкому розумінні цього слова – мисливська зброя, способи добування вогню, шлюбні правила, ритуали.

Першопредки жили в епоху перщотворения («час сновидінь» в австралійських міфах ). На перший погляд, австралійські міфи про першопредка можуть здатися втіленням примітивності мислення аборигенів: прабатьки поневіряються в пошуках їжі, полюють, засинають біля багаття; їх дії, здавалося б, нічим не мотивовані. Перерахування джерел, дерев, скель, островів, які мимохідь творять першопредки, не оживляють оповідання, їх відхід у сакральні урочища, перетворення на тварин або світила несподівані і незрозумілі. Однак для аборигенів у цих описах був глибокий сенс. Конкретні природні урочища, за якими проходив маршрут першопредків, окреслювали «кормову» територію групи, а місця перетворень або відходу першопредків із закінченням епохи першотворення ставали культовими тотемічними центрами.

Та й самі міфологічні сюжети мандрів примітивні лише на перший погляд; від «маршрутного» способу освоєння та опису простору навколишнього природного світу людство не відмовилося аж до епохи розвиненого середньовіччя (згадаймо «Ходіння за три моря» Афанасія Нікітіна!).

аборигени

У своїх ритуалах австралійці відтворювали діяння першопредків, за допомогою магії вони прагнули забезпечити рясне розмноження тотемів (до всього іншого, вважалося, що від тотемів залежить і дітонародження – жінка може завагітніти поблизу урочища, яке відвідали першопредки, або скуштувавши м’ясо тотема). Але найбільш відомий в історії релігій світу такий безпосередній спосіб контакту зі священною твариною і навіть божеством, як ритуальна трапеза, пережитки якої збереглися в християнському таїнстві причастя.

Вже австралійці долучалися таким чином до тотему (звичайно, якщо він був їстівний), а проте тут, як і при ритуалі розмноження тотемів, все складніше, ніж може здатися на перший погляд. Справа в тому, що найважливіші для первісного суспільства обряди посвячення юнаків (ініціації) були інсценівками поглинання – пожирання юнаків «першоістотою» – чудовиськом в зовнішності звіра і подальшого ізригання – воскресіння в зовнішності дорослого чоловіка. Це «дике» повір’я теж мало тривалу історію. Зокрема, видатний російський вчений фольклорист В. Я. Пропп переконливо показав, що сюжети чарівних казок, де діти потрапляють в «лісовий дім» – хатинку на курячих ніжках з бабою Ягою, яка любить поласувати людським м’ясом, сходять до древніх обрядів ініціації.

баба Яга

Взагалі, народна казка – далекий відгомін первісних обрядів і міфів; і сьогодні її чудові перетворення і чарівні помічники, будь то Змій-Горинич, Сівка бурка або Сірий Вовк, вже не сприймаються як надприродні властивості і істоти. У первісності ж реальні зв’язки між природою та суспільством, боротьба з силами природи неминуче набували таке тлумачення, причому відносини у суспільстві переносилися на відносини у природі. Тільки на основі цих уявлень і можлива була віра в подібний «обмін» між природою та суспільством, коли поїдання тотему призводить до вагітності, а ініціація мислиться як поїдання людини звіром.

Наведу лише один яскравий приклад – добре відомі в промислових культах «ведмежі свята». Полювання починалося з ритуальної гри, сенс якої був у тому, що звір, ніби сам йшов до людей – дати поласувати своїм м’ясом. Мисливці розмовляли зі звіром, називаючи його ласкаво «дідусем», вмовляли вести себе так, щоб його легше було вбити. Вбитого звіра приймали в селищі як дорогого гостя, в його честь влаштовували бенкет і свято, пригощали і годували ведмедя його м’ясом, а потім влаштовували похорони голови і лап звіра (сліди подібного ритуалу, чи не найдавнішого в історії людства, виявлені в печерах епохи раннього кам’яного віку). Причому поховання останків звіра в спеціальному урочищі означало не просто останні почесті «гостю» – воно покликане було забезпечити його воскресіння!

Звіра просили відправитись назад в ліс, розповісти про почесний прийом і запросити до людей своїх родичів. І навпаки, мисливця, який гинув від ведмедя, хоронили в лісі з тими ж почестями, що і вбитого звіра; вважалося, що після смерті він перетворився на ведмедя… Так первісна людина налагоджувала відносини з природою. Встановлювала, як би ми зараз сказали, діалог з нею, покликаний забезпечити гармонію і достаток і в природі, і в суспільстві.

Автор: В. Петрухін.

P. S. Духи вещают: Подумалось, а ведь для некоторых народов и по ныне живущих где-нибудь в джунглях и лесах как и наши предки тысячи лет тому, настоящим священным тотемом может стать и какая-то современная техника, например, iphone. Ну а процесс покупки чехла для iphone 4 в Украине и вовсе был бы для них святейшей мистерией.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Рубрики (Categories)

Последние комментарии (Recent comments)

Архив (Archive)


UA TOP Bloggers