Урок співжиття – індійські прощі

Урок співжиття – індійські прощі

індійська проща

Кожна індійська проща відбувається там де єднаються води. Хай то буде цівка підземного джерела чи могутні потоки великої ріки, високі хвилі моря чи безмежного океану — вода, а особливо змішання вод, додає прощам святості. Святе місце прощі тут називається тіртха, що дослівно означає брід.

В Аллахабаді, що на півночі Індії, біля злиття святих рік Гангу і Джамуни, де за повір’ям ще впадають «невидимі води» міфічної ріки Сарасваті, стояло святе місто Прайяг. Для кожного індуса, незалежно від касти, статі, класу чи належності до тої чи тої громади, купання в «сангамі» — місці зустрічі вод — означає не тільки відпущення його гріхів, але й водночас оновлення й самовиявлення.

У Прайязі з сивої давнини відбувалися культові торжества та ритуальні купання, які впродовж віків переросли в релігійне свято Магха Мела, яке відзначається щороку у місяці магха, між січнем і лютим.

Однак ця проща особливо спирається на міф про початок життя на землі, про ті далекі часи, коли боги й демони спільно збурювали первісний океан, щоб видобути з нього нектар безсмертя. Невдовзі обидва гурти посварилися за горщик (кумбху), в якому зберігався божественний нектар. Як тільки демони погналися за одним із богів, котрий вихопив кумбху, кілька крапель нектару вихлюпалися з неї і впали в чотирьох місцях на землю, а саме: в Хардварі, Ужжаїні, Назіку й Прайязі. В цих чотирьох тіртхах кожні три роки протягом дванадцяти літ почергово проходить свято Кумбха Мела. Протягом дванадцяти літ, оскільки дванадцять днів знадобилося богам для їхнього космічного польоту, щоб сховати кумбху. Ці дванадцять божих днів відповідають дванадцятьом земним рокам.

Варто зазначити, що Прайяг, найбільша з індійських прощ (її тут називають тіртхараджа — дослівно, найвища тіртха) в змозі розмістити силу-силенну рухливого, гомінкого народу, що дуже нагадує великий ярмарок. На берегах Гангу і Джамуни, які міліють у цій порі року, збираються мільйони прочан не лише заради обрядового купання, але й поярмаркувати, взяти участь у релігійних дійствах, послухати проповідників чи настирливих гендлярів, подивитися на відчайдух-циркачів. Святе місце стає, зрештою, місцем найбільшого прославлення земного життя. Так що на святі Кумбха Мела в Прайазі можна скоріше помітити сфокусоване віддзеркалення повсякденності, ніж ознаки неземного. Тут ми відкриваємо Індію в її численних вимірах та розмаїтій ідентичності.

СВЯТЕ І ПРИМІТИВНЕ

Вже з самого ранку сходяться прочани з усіх куточків Індії: прибувають сім’ями, цілими громадами, волочачи за собою хисткі гори глеків та сковорідок, горщиків, відер та постель. Прочани, потрапляючи на територію мели, напрочуд добре орієнтуються серед лабіринту наметів, тимчасових хижок, що ледве вимальовуються у хмаровищах пилюки. Всі ці діти Гангу прямують туди, де зливаються води, а тоді розтануть у людському океані, якому, здається, немає ні початку, ні кінця.

Здалеку добре видно, як людські маси рухаються хвилястими лініями. (В Індії завжди помічаєш, що людські ряди не є суцільними, вони скоріше подібні до пунктирної лінії). Ці людські потоки зливаються, діляться, знову змішуються, як рукави ріки, ви навіть боїтесь потрапити в шалений плин течії. Проте ви не зчуєтесь, як зануритеся у глибокий брід і розтанете серед рухливої, як річка, людської маси, одраз відчуєте себе дивовижно вільним, самим собою.

Попри настанови й приписи, викладені в шастрах (релігійних писаннях), які також визначають правила прощі — (піст, жертвопринесення перед святим образом або пужа, цнотливість, чистота духу) — цей святий порядок під час сконцентрованої молитви кожному гарантує місце. Ніхто так боляче не відмовлявся від цієї можливості, як Махатма Ганді під час його перебування на святі Кумбха Мела у Хардварі 1915 року. Затиснений з всіх сторін вірними, котрі жадали отримати дасан (можливість побачити святу людину), він не зміг заглибитися у себе. Тож немає нічого дивного в тому, що на нього, мов на чужинця, мела справила гнітюче враження, своєю беззмістовністю, лицемірством, недоречним поводженням прочан, гендлярством садху (святих чоловіків), несмаком запропопонованих розваг на кшталт корови з п’ятьма ногами.

Отже, проща не конче мусить зняти внутрішню напругу, але вона може легко перетворитися на хаос, пекельні муки, або, що найчастіше буває, на виставу. Якщо вже ви не можете не реагувати на гіперреальність мели, динаміку багатомільйонної маси людей, що діляться і простором і часом, то сенс вашого буття полягає не в можливості споглядати (як під час вистави), а в самому бутті. Панорама Прайяги може трансформуватися або ж сконцентруватися якимось дивним способом у плоті іншого прочанина, який може стати для вас тіртхою, себто втіленням самого Прайягу.

І знову перед нами постає оте загадкове явище сакральної географії — трансформація простору. Прайяг у Аллахабаді навіть повторюється водночас і в інших тіртхах, а саме: біля підніжжя Гімалаїв, у Бенаресі чи просто в якомусь храмі. Інакше кажучи, тіртха може подорожувати подібно до того, як мела здатна ще довго впливати на будні прочанина після справжньої прощі. Динамічність, мінливість характеру мели не дозволяє прив’язати її до одного місця, уніфікувати, хоча й уряд намагався обмежити її певними просторовими рямцями.

ВОЗВЕЛИЧЕННЯ ЖИТТЯ

Однак треба підкреслити, що мела —це не карнавал. Вона не руйнує громадський порядок, а навпаки, прославляє і возвеличує його. Мела возвеличує не антиструктуру, а структуру життя з його ієрархією, відмінностями, які поряд співіснують. Вона в жодному разі не є санкціонованим руйнівником правил співжиття, а, навпаки, розширює можливості людського існування.

Однак, підсвідомо ви боїтеся зануритись у простір і час мели. Ви мусите подолати страх, що можете захворіти, або що вас пограбують. Найліпше з іронією сприймати чутки про терористичні акти, масову паніку. Мела — не місце для обивательських настроїв, для боягузів, і легкодухих. Попри всі вигоди, що їх надає для поліпшення умов «культурний туризм», мела все ж залишається викликом обивателю, якого найбільше непокоїть особиста безпека. Попри явну потребу підтримувати порядок на гігантській території мели та дедалі відчутніші потуги поліції, спроби приборкати надмірну енергію прочан і спрямувати її у певне русло, видаються кумедними.

Змішання різноманітних соціальних, культурних та людських ідентичностей набирає просто неймовірних масштабів, і говорити про свято якоїсь однієї спільноти не доводиться. Це — скоріше зустріч мільйонів людей з самими собою. Через свої незвичайні розміри мела не піддається жодному визначенню, а єдиний її привілей — зануритись у води Прайяга — надто особистий, що його годі описати. Серед милозвучної какофонії найвелелюднішого релігійного зібрання, порушуваної часом різкими голосами гучномовців, що повідомляють про загублених дітей — яких до речі, майже завжди знаходять — все ж відчувається якась дивна тиша.

Варто пригадати міфи Прайяга, щоб відповісти на недавні спроби індуїстських фундаменталістів, які прикрившись іменем Гіндутви, хотіли заволодіти святим місцем. Мела улягає своїй ієрархії та своїм власним методам усуспільнення, які не прийнятні для жодного нового уряду, який спирається на централістські, силові засади індуїзму. Слід зазначити, що злиття енергії мас, що його символізує змішання вод Гангу, Джамуни і Сарасваті —додає сили, щоб перемогти будь-яку політичну ідеологію, яка прикриваючись іменем релігії, намагається прийти до влади.

Багатовікову віру не можна стерти з людської пам’яті протягом ночі чи, сказати б правильніше, різноманітність вірувань, що формувалися протягом тривалого часу, не втиснути в уніфікований кодекс поведінки та віри. Прайяг — це щось більше, ніж урок толерантності чи пасивної віри у співіснування. Завдяки своїм розмаїтим зовнішнім виявам та механізмам внутрішньої взаємодії, він, можливо, є найсуттєвішим елементом сповненого відмінностей життя, тих відмінностей, що забезпечують життєздатність.

Автор: Рустом Бхаруха.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers