Як ацтеки проводжали своїх померлих

Як ацтеки проводжали своїх померлих

похорони ацтеків

Цікавими були вірування ацтеків про потойбічне життя. Так вони вірили, що Сонце живе на Сході, у своєму палаці, з якого виходить щоранку у супроводі принесених у жертву людей та полеглих воїнів. В цій компанії воно крокує до зеніту, а далі за ним слідують жінки, які померли під час пологів (в ацтеків такі жінки прирівнювались до воїнів, що загинули під час битви). У нічний час Сонце заходило в гості на чашечку чаю у царство мертвих Міктлан, де знаходились лише ті померлі, яких не покликав за собою ні один з богів.

Особливою пошаною в потойбічному царстві користувались ті, хто втонув, люди, які загинули від удару блискавки та хворі проказою. Вони одразу (автоматом) потрапляли в ацтекський рай – Тлалокан, де всім заправляє бог дощу Тлалок. Зверніть увагу як кардинально відрізняються уявлення ацтеків від наших, в нас удар грому або ж проказа з давніх давен навпаки сприймалася як покарання за якісь важкі гріхи.

Сама ж церемонія похорон проходила під керівництвом кількох жерців приблизно так: один з них прикрашав небіжчика різноманітними священними фігурами вирізаними з тканини, та окропляючи його священною водою (так, в ацтеків, як і в християн була священна вода) при цьому промовляючи «Це та сама вода, яку ти отримав, коли прийшов в цей світ». Потім наповнений водою глечик клався в ногах померлого, він мав допомогти йому в його мандрах стежками потойбічного світу. Ту ж саму функцію виконували і священні фігури. Вони були неначе оберегами, адже мандри у потойбічному світі зовсім не були безпечними, навпаки душі померлого необхідно було пройти через ряд випробовувань на шляху в Тлалокан (рай).

Серед цих випробовувань треба було пройти повз дві скелі, які час від часу зіштовхуються одна з одною, перейти через гірську щілину, яку охороняє велетенський змій та ще багато всього. Якщо спробувати інтерпретувати все це, то випробовування у потойбічному світі очевидно символізують гріховну природу всякої людини на її шляху до раю. А велетенський змій, повз якого треба пройти, як на мене – це не що інше, але наше Єго. Хоча звісно, все це лише мої інтерпретації.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *

UA TOP Bloggers